Читати книгу - "Ілон Маск"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наша розмова почалася з дискусії про спеціалістів зі зв'язків із громадськістю. Маск уславився тим, що міняє піарників, як рукавички, і Tesla якраз розшукувала нового директора з комунікацій. «Хто найкращий піарник у світі?» — дуже по-масківськи запитав він. Потім ми поговорили про спільних знайомих, Говарда Х'юза і завод Tesla. Коли підійшов офіціант узяти у нас замовлення, Маск попросив його порадити щось, що відповідало б його низьковуглеводній дієті. Він зупинився на шматочках смаженого лобстера, замочених у кальмаровому чорнилі. Перемовини ще не почалися, а Маск уже сипав одкровеннями. Він розповів про свій великий страх, який не дає йому спати вночі: співзасновник і генеральний директор Google Леррі Пейдж, можливо, працює над створенням парку наділених штучним інтелектом роботів, які можуть знищити людство. «Мене це справді непокоїть», — сказав Маск. Не краще Маскові було і від того, що вони з Пейджем близькі друзі і що Пейдж за своєю суттю — людина з добрими намірами, а не доктор Зло. У цьому, власне, і полягала проблема: через свою доброзичливість Пейдж виходить із того, що машини завжди нам підкорятимуться. «Я ж не такий оптиміст, — сказав Маск. — Він може створити щось лихе випадково». Принесли їжу, і Маск її поглинув. Тобто він її не так з'їв, як уплів у декілька ґарґантюанських ковтків. Відчайдушно прагнучи подовше затримати Маска у доброму гуморі та потрібній мені балакучості, я подав йому великий кусень стейка зі своєї тарілки. Це спрацювало... на дев'яносто секунд. М'ясо. Гам. Нема м'яса.
На те, щоб повернути розмову від сценаріїв кінця світу через повстання штучного інтелекту в русло того, що ми, власне, збиралися обговорити, пішло трохи часу. Коли ми перейшли до теми книжки, Маск почав промацувати мене, допитуючись, чому я захотів писати про нього, та прораховуючи мої наміри. Як тільки випала сприятлива мить, я поспішив перехопити розмову. Трохи адреналіну вивільнилося у кров і змішалося з джином, і я вдався до запланованої сорокап'ятихвилинної проповіді про те, чому Маск мусить дозволити мені зануритися в його життя і при цьому не отримати жодного із засобів контролю, яких він просив навзамін. Промова крутилася довкола обмежень, притаманних приміткам, перспективи, що Маск виглядатиме як схиблений на прагненні все контролювати, а також підмочування моєї журналістської репутації. На мій великий подив, Маск обірвав мене вже через пару хвилин і просто сказав: «Окей». Одна з речей, які Маск шанує найбільше, — це рішучість: він поважає людей, які не зупиняються, почувши слово «ні». Десятки інших журналістів уже зверталися до нього з проханням допомогти з книжкою, але я виявився єдиним надокучливим засранцем, який і далі робив своє, отримавши від Маска першу відмову, і йому це, схоже, сподобалося.
Вечеря перейшла на спокійніший лад; ми продовжили приємну бесіду, а Маск послав свою низьковуглеводну дієту під три чорти. Поруч виринув офіціант з десертом — гігантською жовтою конструкцією з цукрової вати, — і Маск угризся в неї, відриваючи шматки цукрового пуху. Домовленості було досягнуто. Маск надавав мені доступ до менеджерів своїх компаній, своїх друзів і родини. Він погоджувався говорити зі мною за вечерею щомісяця стільки часу, скільки буде потрібно. Уперше Маск дозволяв репортеру побачити внутрішню будову свого світу. Через дві з половиною години по тому, як ми почали, Маск поклав руки на стіл, зробив рух, ніби підводиться, а потім застиг, уп'явся поглядом у мої очі і видав це неймовірне запитання: «По-вашому, я божевільний?» Химерність моменту ненадовго відібрала мені мову, поки всі мої синапси передавали імпульси, намагаючись уторопати, чи це якась загадка, а якщо так, як на неї мудро відповісти. Лише провівши більше часу з Маском, я зрозумів, що запитання призначалося радше йому самому, ніж мені. Що б я не сказав, це не мало б значення. Маск востаннє зупинявся, вголос розмірковуючи про те, чи мені можна довіряти, а потім подивився мені в очі, щоб скласти остаточне судження. Через мить ми потиснули один одному руки, і Маск поїхав у своєму червоному седані Model S виробництва Tesla.
Будь-яке з'ясування того, хто такий Ілон Маск, мусить починатися у головному офісі компанії SpaceX у місті Готорн у штаті Каліфорнія — місті-сателіті Лос-Анджелеса, розташованому за менше ніж десять кілометрів від Лос-Анджелеського аеропорту. Там відвідувачів зустрічають два гігантські плакати із зображенням Марса, які висять на стіні по дорозі до офісної комірки Маска. На плакаті ліворуч Марс зображений таким, яким він є зараз, — холодною, пустельною червоною кулею. Плакат праворуч показує Марс, на якому величезна маса зеленого суходолу оточена океанами. Температуру на планеті підняли, і тепер тут можуть жити люди. Маск сповнений намірів спробувати зробити це. Перетворити людей на колонізаторів космосу — ось так звучить задекларована мета його життя. «Я хочу померти з думкою, що на людство очікує яскраве майбутнє, — каже він. — Якщо ми зможемо вирішити питання відновлюваної енергії і успішно перетворитися на мультипланетний вид із самопідтримуваною цивілізацією на іншій планеті — щоб упоратися з наслідками найгіршого сценарію винищення людської свідомості, — він робить коротку паузу, — буде дуже добре, я вважаю».
Якщо деякі речі, про які говорить і які робить Маск, здаються абсурдними, то це тому,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ілон Маск», після закриття браузера.