Читати книгу - "Місто Тисячі Дверей"

про те, що колись їх знайде. А знайшовши — потрапить до іншого світу, де не треба робити уроки і рано прокидатися до школи. Не те щоб Фімка так люто ненавидів знання — ні, він ненавидів лише те, яким чином ці знання потрапляли до його голови. От якби ж так: проковтнув спеціальну пігулку — і ти вже спец із фізики. Хоча, звичайно, краще з інгліша, з іноземною у Фімки не дуже.

От після таких мрій він заснув — і побачив уві сні двері. Спершу Фімка навіть трохи розчарувався: ну що це таке?! Двері якісь наснилися! Напевно, все тому, що сьогодні на уроці складали речення про будинок і слова вчили відповідні. І про оці от двері теж — «дур», які насправді вимовляються як «до-о». Просто дур-до-ом! Замучили! Уві сні дістали! І тут уже не сховаєшся!

Розгніваний Фімка штовхнув уві сні двері — і тільки коли вони відчинилися, він змикитив, що ці «до-о» були намальовані на стінці.

Дивуватися? Не дочекаєтесь! Сон усе-таки, тут що завгодно може трапитися.

До того ж виявилося, що за дверима знаходиться дуже симпатична, невеличка і затишна кав’ярня. Щоправда, там було порожньо, зате за шинквасом привітно посміхався Фімці сам господар. І навіть помахав рукою, запрошуючи, мовляв, заходь, гостем будеш.

А чого ж — Фімка увійшов. І лише тоді зрозумів, на кого так схожий господар кав’ярні! Звичайно, на вчителя англійської — і вуса ті ж, і риси обличчя!

— Очі б мої тебе не бачили! — пробурмотів хлопчик стиха.

На його подив, господар не лише почув, але й захоплено відгукнувся на це «вітання» — картинно прикрив очі долонею і вигукнув;

— Очі б мої тебе не бачили!

Тут уже Фімка й зовсім сторопів.

— Ви чого дражнитеся?

— Я не дражнюся, — образився господар. — Просто у нас, у місті Охи, так вітаються одне з одним. Це означає — «мені настільки приємно вас бачити, що, боюся, очі не витримають». Або щось схоже, я не великий фахівець з давніх традицій. Давай-но я краще пригощу тебе мраккою.

«Звучить не вельми смачно», — подумав Фімка, але вирішив не відмовлятися.

І не помилився! Можливо, назва напою була не такою вже привабливою, зате смак — саме те, що треба! Здавалося, соки всіх фруктів на світі перемішалися у ньому — і при цьому кожен зберіг власне «звучання».

— Сподобалося? — посміхнувся господар кав’ярні.

— Супер! А ще можна?

— Звичайно. Пий, скільки хочеш. Я зараз принесу.

Останню фразу господар вимовив надто квапливо — і те, з якою швидкістю він сховався у підсобному приміщенні, більше нагадало Фімці втечу.

— Ще один турист, — тяжко зітхнули у нього за плечем. — Що ти тут забув, хлопче?

Перед Фімкою стояв худющий дядько в одязі, пошитому, здавалося, з різних клаптиків. Причому всі клаптики були однакового сірого кольору.

— Ви хто? — запитав Фімка, сподіваючись, що його голос не надто тремтить. Навіть уві сні — у своєму власному сні! — сміливістю він не відзначався.

— Я той, хто оберігає порядок у цьому місті. А ти і схожі на тебе цей порядок порушують. Тому краще б тобі, хлопче, прокинутися і більше ніколи не пхатися в чужі двері. Затямив?

Проте Фімка його майже не слухав. Він дивився у вікно кав’ярні на місто.

Ось де Фімка хотів би жити, ось звідки він погодився б навіть на канікули не їхати, й взагалі ніколи не залишав би Охи. Бо такої різноманітності, такої чарівності, які сповнювали кожну цеглинку, Фімка ще ніде і ніколи не зустрічав.

Кав’ярня розташувалася на вершині одного з пагорбів — і тому хлопчик міг бачити відразу все місто. Будинки найрізноманітніших конструкцій, від сяючих на сонці хмарочосів до старовинних замків, мирно уживалися поруч. Узорчастими вулицями з різнокольоровою бруківкою гуляли не лише люди, а й інші істоти: деякі трохи схожі на інопланетян, деякі — на казкових звірів, які встали на задні лапи, деякі — взагалі були ні на що не схожі. Ось промчала карета, запряжена четвіркою сліпучо білих коней, а он там, над вежами, повільно пливе повітряна куля...

— Агов, хлопче! Ти мене слухаєш?

— Ні, — чесно зізнався Фімка.

— Ну дивись, — прошипів худючий. — Я тебе попередив. А тепер давай, ушивайся звідси! — і він дав дуже болючого щигля по Фімковому носі.

Від цього хлопчик негайно прокинувся — у себе вдома, звичайно ж.

Потом двері снилися йому ще разів п’ять чи шість, але він не наважувався відчинити їх, і доки нерішуче тупцював, двері зникали, а сам Фімка прокидався.

Тепер він бачив їх насправді. І відступати не було куди, бо він застряг між гаражем і парканом, а позаду наздоганяв Аверинцев.

З останніх сил Фімка рвонув уперед і — дістався таки Дверей. На секунду йому уявилося, що вони — всього лише намальовані на паркані, просто хтось нудьгував, от і намалював...

Потім хлопчик штовхнув їх, вони відчинилися — і Фімка увійшов до вже знайомої кав’ярні. Двері за його спиною грюкнули; останнє, що долинуло звідтіля, був здивований зойк Аверинцева.

Розділ другий,

у якому Порядник Міста Тисячі Дверей летить на роботу і пригощається мраккою

Будинок Охорони Порядку тепер було видно здалеку. Сигізмунд Брехло, Головний Порядник міста Охи, задоволено посміхнувся: маляри попрацювали на славу. Розпочали з даху, а незабаром, мабуть, візьмуться за фундамент. Зняли стару черепицю, пофарбовану всіма кольорами веселки, і настелили нову. Скоро, зовсім скоро Будинок Порядників виглядатиме так, як йому і належить виглядати: суворо і серйозно!

Сигізмунд стояв на оглядовому майданчику блакитної Вежі, милуючись видом чорної черепиці й сірих стін. Навколо Будинку Охорони Порядку височіли різнокольорові будівлі. На їхніх дахах мерехтіли картини, одна краща за іншу: тропічні ліси, морське дно, схід сонця в горах... Стіни будинків теж були пофарбовані в найрізноманітніші відтінки.

Так повелося здавна, ще з часів заснування міста Охи Королем-Малярем. Саме він своїм чарівним Пензлем намалював такі різнобарвні будинки.

— Як несерйозно! — пробурмотів Головний Порядник.

Розштовхуючи натовп, що зібрався повитріщатися на хмари і дахи, Сигізмунд Брехло підійшов до повітряної кулі й заліз у корзину. Легкий вітерець підхопив кулю і поніс над будинками. І всі, хто підводив голову, бачили схожу на стиральну гумку сіру пляму, яка повзла небом.

А ранок уже вступав