Читати книгу - "Гра у три руки"

class="p1">Тому вона знову розплющила очі й узяла смартфон. Несправедливо буде, якщо цієї ночі ніхто ним не привітає. Старий телефон — у другій руці. Увімкнути його лише на хвилину-дві. О Боже! Шість пропущених дзвінків. Один від Альбіни і п'ять з незнайомого номера. І есемеска, також від неї.

Як знаєш, подруго, я дала твій номер. Пристав з ножем до горла. Розбирайся сама. На другий раз не стріляй очима.

Отже, інші дзвінки — від Валерія. Пішов ти!.. Джипер сраний.

Вона поглянула на свій новий номер і набрала його на старому телефоні, замовивши написання смс-повідомлення; а коли з'явився курсор, не довго думаючи, написала:

Знаю, що ти є. Знаю, що тобі неймовірно важко. Будь ласка, тримайсь. І хай тобі щастить у Новому році! Думаю про тебе. Бережи себе. Я з тобою.

Повідомлення відправлене. Зараз, у Новорічну ніч, коли мережі перевантажені, есемески надходитимуть із величезним запізненням — може, за дві години, а може, й за три. Вона вже спатиме і не прокинеться. Зате завтра прочитає її на дисплеї нового смартфона. І відчує приємність — так, ніби хтось справді відправив їй цей нехитрий текст. Той «хтось», кого ще належить обрати бовдурові у червоній шубі. У цьому світі потрібно дбати про себе самій. А «Дідові» необхідно просто допомогти, раз він уже зовсім «мишей не ловить». Усе.

Але вимкнути старий телефон Ірина не встигла. Знову засигналив той самий номер — шостий раз. Той, що мав би належати Валерію. А якщо не йому? Якщо раптом УЖЕ ВІДБУЛОСЯ?! Та відразу ж надійшла смс із того самого номера. Ну ось, зараз дізнаємося. Все-таки Валерій.

Ірочко, візьміть трубу! Мені треба сказати вам у новорічну ніч щось конкретно важливе.

Її ненакладні нігті швидко забігали по клавішах, відповідаючи наполегливому кавалерові:

Мені також: не мастіть суші приправами, бо пектиме.

Вимкнула телефон. Затримка не відігнала сон, який наново почав огортати з неабиякою силою. Хоч із цим пощастило! Очі заплющилися до ранку.

II

 

авірюха вила так, що дивно було не прокинутись. Оце так Новий рік! Нічого собі. Вона вилізла з-під ковдри і вимкнула телевізор. Сон злетів швидко. Голова не боліла, й у всьому тілі відчувалася виспаність. У квартирі тепло, і це лише підкреслювало некомфорт за вікном. Увімкнувши чайник і плюснувши з крана в очі, Ірина заходилася готувати каву. Як же класно, коли людиною керують розумні думки!

Що робить зараз Альбіна? Напевно, зовсім ніяка або ще спить. Якби вона, Ірина, була з тією компанією, то зараз жахливо боліла б голова і нудило б. Напевно, цей Валерій приставав би до неї півночі, і зовсім не факт, що їй схотілося б підтримати його ідеї. Тоді все перетворилося б на цілковиту нудь, після якої відходити ще довше. «Візьміть трубу»... «Ірочко»... На панелі Ірочка. Козел...

Шмигнувши з кавою назад під ковдру, сьорбнула запашний напій, і до рук одразу ж попросився смартфон. До речі! Там щось повинно бути! Очі розплющилися ширше. Табло залишилося порожнім. Може, ще не навчилася? Та ні, ось вони, повідомлення. Нічого не надходило. От вам МТС! Напевно, загубилось у тенетах мережі, дійде аж надвечір, коли свято вже й забудеться. Дід Мороз ігнорував конкретно, незважаючи на прямі спонукання. Ну й пішов ти туди ж саме!. Дуже треба...

А от Альбіну здалося б збудити. Щоби життя медом не здавалося. З Новим роком привітати — подруга яка-не-яка. Увімкнула старий телефон, і засвітилося подряпане табло. Ого-го! «Оце все» був Валерій. Знищила відразу. У списках проясніло. Дзвінок від Альбіни. Купа привітальних есемесок від знайомих. Читаючи, Ірина викидала їх поодинці. Кава продовжувала парувати на тумбі, наповнюючи кімнату ароматами. А це? Номер виявився незнайомим. Мало хто на Новий рік...

А я про тебе не здогадувався. Хто б ти не була, — дякую. І тобі щастя у Новому році! Тепер я теж думатиму про тебе.

Що це було?!

Доходило дуже повільно, але за п'ять хвилин Ірина вже не сумнівалася, що власноруч відправлена вчора есемеска на новий смартфон не надійде ніколи. І винен у цьому ніякий не «Дідмороз» — вона сама. Адже номер, за яким відправила вчорашнє повідомлення, зараз висвічувався на табло її старого телефона і відрізнявся від номера смартфона лише однією цифрою — другою з кінця. Написи на клавішиках давно постирались, і, клацаючи у напівтемряві, вже сонна, вона замість «дев'ятки» набрала «шістку», що була відразу над нею. Виходило, смс таки дійшла за адресою, ще уночі. А людина, яка отримала її, спромоглася на відповідь. «Відкривши» обидва повідомлення, Ірина ще раз пробігла очима:

Знаю, що ти є. Знаю, що тобі неймовірно важко. Будь ласка, тримайсь. І хай тобі щастить у Новому році! Думаю про тебе. Бережи себе. Я з тобою.

А я про тебе не здогадувався. Хто б ти не була, — дякую. І тобі щастя у Новому році! Тепер я теж думатиму про тебе.

Що називається, навмисне не вигадаєш. Вона скрушно похитала головою. Новорічна ніч таки не обійшлася без пригод. Комусь отак ляпнула — без замаху. Те, що було призначене самій собі. Ото, напевно, очі викотив! Телефонувати до Альбіни перехотілося. Нехай спить. Цікаво, чи пояснила вона зміст есемески про суші Валерію? Сам же ж не дійде. Якщо пояснила, то цей «ромео» більше не телефонуватиме. Зараз, напевно, ще напівмертвий...

Табло старого телефона заблимало, щойно той опинився на тумбі. Накаркала... Ні! Цифри на екрані майже повторювали номер її смартфона, відрізняючись лише на одну. Оце «попала»... Схоже, доведеться якомога делікатніше пояснити людині, що трапляються такі помилки, і, можливо, навіть попросити пробачення.

Бачу, ти вже прокинулася. Доброго ранку! Гарного року! Я радий, що ти є. Хто ти?

Скрушно хитати головою після отримання