Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Тридцять років минуло з тих пір, як я почала писати про Земномор'я, і, зрозуміло, змінилася і я сама, і ті люди, що читають тепер мої книги. Час завжди несе зміни, але наш час відрізняється особливо сильними і швидкими моральними і ментальними трансформаціями. Архетипи перетворюються в безжальні жорна, найпростіші речі неймовірно ускладнюються, хаос чомусь стає привабливим і навіть вважається «елегантним», а загальновизнані істини виявляються плодом вимислу або простої звички окремих людей.

Все це тривожно. Бо, навіть відчуваючи захват від відсутності застою, від безперервних змін, від блиску змінюючих один одного електронних пристроїв, ми все ж завжди прагнемо душею до якоїсь сталості, до чогось непорушного, постійного. Ми обожнюємо старовинні перекази саме завдяки їх незмінності. Артур спить вічним сном на острові Авалон.

Більбо може здійснювати подорожі «туди і назад», але «назад» — це завжди в обожнюваний знайомий світ: в графство Під Горою або країну За Пагорбом. Дон Кіхот як і раніше завжди готовий битися з вітряними млинами… Так що люди, по суті, прагнуть в царство фантазії саме в пошуках стабільності, в пошуках незмінних древніх істин, ясності і простоти.

І капіталістичні підприємства з готовністю їх цим забезпечують. Попит, як то кажуть, породжує пропозицію. Фантазія стає товаром, галуззю промисловості.

Перетворена в товар, фантазія ризикувати не бажає: вона більше нічого не винаходить і не імпровізує, але, навпаки, старанно імітує і спрощує. І все частіше старовинні казки та легенди позбавляються своєї споконвічної інтелектуальної та етичної цінності і складності, активні дії героїв по суті справи перетворюються в насильство, самі герої — в тупих маріонеток, а виголошувані ними істини — в сентиментальні вульгарні банальності. Герої розмахують своїми мечами, лазерами, чарівними паличками зовсім механічно, прагнучи лише домогтися мети і отримати шукану вигоду — в точності як комбайн в полі, який старанно, до останнього колоска, збирає урожай. Надзвичайно дивні, якщо не сказати тривожні, навіть аморальні дії чомусь виправдовуються, їх всіляко намагаються представити зрозумілими і безпечними. Історії, в які оповідачі колись вкладали всю душу, механічно копіюються і оснащуються стереозвуком. Народна мудрість зводиться до положення дитячої іграшки, зробленої з яскравої пластмаси, широко розрекламованої, проданої, зламаної, підпорядкованої… Та й взагалі легкозамінної на нову.

І головне, на що розраховують подібні спрощувачі фантазії (і нещадно експлуатують це) — на потужну, майже немислиму силу уяви читача, дитини або дорослого, здатну вдихнути життя навіть в мертві предмети «казкової індустрії», в усякому разі, в деякі з них, і хоча б ненадовго.

Уява, як і все живе на світі, існує тільки «тут і зараз», тільки завдяки істинним змінам і тільки за їх рахунок. Подібно до наших вчинків і нашого майна, наша уява теж може бути кооптована, перекручена, зіпсована, але вона примудряється вижити навіть після подібної комерційної і дидактичної обробки. Земля переживе будь-які імперії. Завойовники здатні залишити пустелю там, де були густі ліси і зелені луки, але випаде дощ, і річки знову потечуть до моря, і знову виросте трава, і потягнуться вгору дерева. Нестабільні, недостовірні, мінливі «тридев'яті царства» — це така ж частина людської історії і думки, як різні і цілком реальні держави в наших атласах, хоча політичні карти частин світу змінюються з воістину калейдоскопічною швидкістю, так що деякі з «тридев'ятих царств» куди більш довговічні.

Ми давно вже існуємо в двох світах — реальному і уявному. Але в жодному з них ми не відчуваємо себе так, як наші батьки або тим більше наші далекі предки. Здатність бути зачарованим змінюється не тільки з віком, але і в залежності від епохи.

Тепер нам вже відомо не менше дюжини різних Артурів, і всі вони здаються цілком достовірними. Світ Під Пагорбом і За Пагорбом неймовірно змінився з часів Більбо. Дон Кіхот направив свого коня в Аргентину і зустрівся там з Хорхе Луїсом Борхесом. Plus c'est la mame chose, plus a change. (Чим більше одне походить на інше, тим більше воно відрізняється (фр.).)

Повернувшись до Земномор'я, я з незвичайною радістю виявила, що воно нікуди не поділося, що там все мені як і раніше знайоме, але все ж змінилося і продовжує змінюватися. Виявляється, в деяких випадках відбулося зовсім не те, що я думала, та й люди теж трохи не ті або не зовсім такі, якими, як мені здавалося, вони повинні були б стати, і, що найсмішніше, я просто заблукала серед островів, назви яких начебто знала напам'ять.

Так що перед вами звіт про мої останні дослідження і відкриття. Ці історії про Земномор'я — для тих, хто колись дійсно любив або думає, що міг би полюбити тамтешні місця; а також для тих, хто готовий погодитися з наступними правилами, які мені вдалося вивести:

— все на світі змінюється;

— авторам книг і чарівникам не завжди слід довіряти;

— ніхто не може пояснити вчинків і думок дракона.

ШУКАЧ

У.Л.Ґ.

I. Темні Часи

Це перша сторінка «Книги Темного Часу», написаної шістсот років тому в Берілі на острові Енлад:

«Після загибелі Ельфаран і Морреда, коли чудовий острів Солеа занурився в морську безодню, Земномор'ям правила Рада Мудреців, поки не був коронований і не зійшов на трон малолітній Серріадх. Правління Серріадха було яскравим, але недовгим. Королів, що по черзі змінили його на троні Енлада, було сім, і королівство в ті роки мирно процвітало і розширювала свої кордони. А потім на західні острови стали все частіше здійснювати свої спустошливі нальоти дракони, і чарівники не раз билися з ними, марно намагаючись протистояти їх атакам. Саме тоді король Акамбаро перевів королівський двір з Беріла на острові Енлад в порт Хавнор, зробивши його столицею цього величезного острова. Він зібрав там величезний флот і послав його проти тих, хто загрожував королівству зі східного боку — піратів Каргада. Йому вдалося відігнати їх далеко на Схід, але карги продовжували свої набіги; їхні кораблі запливали навіть у Внутрішнє море. З чотирнадцяти королів, що сиділи на троні Хавнора, останнім був Махаріон, який зумів укласти мир як з драконами, так і з карго, але за це йому довелося заплатити дуже високу ціну. Ну а коли було зламане Кільце Миру і Еррет-Акбе загинув разом з Великим Драконом, і коли Махаріон Хоробрий був зраджений і убитий, жителям Архіпелагу стало здаватися, що нічого