Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

стилів – якістю, що її Письменникові рідко трапляється досягти, але вона тут виникає мовби сама собою і в усякому разі рятує від нудьги одноманітності. Дехто, мабуть, оцінить і досить велику кількість спостережень, розсіяних у цих листах, спостережень або зовсім нових, або маловідомих. Ось, вважаю, й усе задоволення, яке від них можна дістати, навіть судячи про них із найбільшою поблажливістю.

Користь цього Твору, можливо, заперечуватиметься ще більше, проте, мені здається, встановити її значно легше. В усякому разі, на мій погляд, викрити способи, якими безчесні люди псують порядних, означає зробити велику послугу добрим звичаям. У Творі цьому можна буде знайти також доказ і приклад двох вельми важливих істин, які перебувають, можна сказати, в повному забутті, якщо виходити з того, як рідко здійснюються вони в нашому житті. Перша істина полягає в тому, що кожна жінка, яка погоджується завести знайомство з аморальним чоловіком, стає його жертвою. Друга – в тому, що кожна мати, яка дозволяє, щоб дочка її виявляла якій-небудь іншій жінці більше довіри, ніж їй самій, чинить у кращому разі необережно. Молоді люди обох статей можуть також дізнатися з цієї Книги, що дружба, яку, мабуть, так легко дарують їм люди поганих звичаїв, завжди є лише небезпечною пасткою, фатальною і для доброчесності їх, і для щастя. Проте все хороше так часто використовується на зло, що не лише не рекомендую молоді читання цього Листування, а й вважаю дуже істотним тримати такі Твори чимдалі від неї.

Час, коли ця саме Книга може вже не бути небезпечною, а, навпаки, принесе користь, дуже добре визначила одна достойна мати, виявивши не просто розсудливість, але справжній розум. «Я вважала б, – сказала вона мені, ознайомившись із цим рукописом, – що зроблю справжню послугу своїй дочці, якщо дам їй його прочитати в день її заміжжя». Якщо всі матері сімей стануть так думати, я завжди радітиму, що опублікував його.

Але, навіть виходячи з такого утішного припущення, мені все ж таки здається, що це Зібрання листів сподобається мало чим. Чоловікам і жінкам розбещеним вигідно буде зганьбити Твір, який може їм зашкодити. А позаяк у них цілком достатньо спритності, вони, можливо, притягнуть на свій бік ригористів, обурених картиною поганих звичаїв, яку тут зображено.

У так званих вільнодумців не викличе ніякого співчуття набожна жінка, яку саме через її благочестя вони вважатимуть жалюгідною молодичкою, люди ж набожні обуряться на те, що доброчесність не встояла, і релігійне почуття не виявилося досить сильним.

З іншого боку, людям із тонким смаком здасться осоружним занадто простий і неправильний стиль багатьох листів, а середній читач, переконаний, що все надруковане є плід письменницької праці, угледить в інших листах вимучену манеру Автора, котрий виглядає з-за спини героїв, які, здавалося б, говорять від свого імені.

Нарешті, може бути висловлено й досить одностайну думку, що все добре на своєму місці, й що коли надмірно вишуканий стиль письменників дійсно позбавляє природної витонченості листи приватних людей, то недбалості, які частенько допускаються в останніх, стають справжніми помилками і роблять їх нелегкими для читання, коли вони з’являються у пресі.

Від щирого серця визнаю, що, можливо, всі ці докори цілком обґрунтовані. Гадаю також, що зміг би на них заперечити, не виходячи навіть за припустимі для Передмови рамки. Але для того, щоб відповісти рішучіше на все, треба, щоб сам Твір не здатний був відповісти рішуче ні на що, а якби я так вважав, то знищив би і Передмову, і Книгу.

Лист 1

Від Сесілі Воланж до Софі Карне

в монастир ***ських урсулінок[2]

Ти бачиш, мила моя подружко, що слово своє я тримаю і що чепчики та помпони не забирають усього мого часу: для тебе його в мене завжди вистачить.

А тим часом за один цей день я бачила більше всяких уборів, аніж за чотири роки, проведені нами разом. І гадаю, що за перших же моїх відвідин горда Танвіль,[3] яку я неодмінно попрошу вийти до мене, відчує більше досади, ніж сподівалася заподіяти нам щоразу, коли відвідувала нас іn fіocchі.[4] Мама про все зі мною радилася: вона значно рідше, ніж раніше, поводиться зі мною як із пансіонеркою.[5] У мене є своя покоївка; у моєму розпорядженні окрема кімната й кабінет, я пишу тобі за чарівним секретером, і мені вручили ключ од нього, так що я можу замикати туди все, що захочу. Мама сказала мені, що я бачитимуся з нею щодня в той час, коли вона встає з ліжка, що до обіду мені досить бути ретельно причесаною, позаяк ми завжди будемо самі, і що тоді вона повідомлятиме мене, які години після обіду я маю проводити з нею. Увесь інший час у цілковитому моєму розпорядженні. У мене є моя арфа, малювання і книги, як у монастирі, з тією тільки різницею, що тут немає матері Перпетуї, щоб мене лаяти, і що варто мені захотіти – я можу цілковито байдикувати. Але позаяк зі мною немає моєї Софі, аби базікати і сміятися, то я вже вважаю за краще бути чим-небудь зайнятою.

Зараз іще немає п’ятої години. До мами мені треба о сьомій – часу вистачає, було б тільки що розповідати! Але зі мною ще ні про що не заговорювали, і, якби не було всіх приготувань, що робляться на моїх очах, і безлічі модисток, які з’являються до нас заради мене, я думала б, що зовсім і не збираються видавати мене заміж, і що це просто чергова вигадка нашої доброї Жозефіни.[6] Проте мама часто говорила мені, що благородна дівиця мусить залишатися в монастирі до заміжжя, і якщо вже вона взяла мене звідти, Жозефіна нібито має рацію.

Біля під’їзду щойно зупинилася карета, і мама звеліла передати мені, щоб я негайно ж ішла до неї. А що коли це він? Я не одягнена, руки в мене тремтять, серце калатає. Я запитала покоївку, чи знає вона, хто у мами. «Та це ж пан К***», – відповіла вона й засміялась. Ах, здається, це він! Я скоро повернусь і повідомлю тебе, що сталося. Ось, в усякому разі, його ім’я. Не можна змушувати себе чекати. Прощавай на одну хвилинку.

Як ти сміятимешся над бідолахою Сесіллю! О, як мені було соромно! Але й ти попалася б так само, як я. Коли я увійшла до мами, поряд із нею стояв якийсь пан у чорному. Я вклонилася йому, як уміла