Читати книгу - "Ганнібал"

Крізь прочинені задні двері фургона за Старлінг спостерігали четверо чоловіків. Струнка у військовій уніформі, вона швидко рухалася з вантажем свого знаряддя, волосся блищало у світлі флуоресцентних ламп.

— Жінки. Завжди спізнюються, — сказав офіцер поліції округу Колумбія.

Операцією керував спецагент БАТВЗ Джон Бріґем.

— Вона не запізнилася — я їй не «біпав», доки не отримав наводку, — відповів Бріґем. — Вона, певно, мчала сюди з самого Куантіко… Привіт, Старлінг, давай сумку.

Вона похапцем ляснула його в простягнуту долоню.

— Привіт, Джоне.

Бріґем переговорив зі скуйовдженим офіцером, що був за водія «заводського» фургона, і не встигли зачинитися задні двері, як автівка викотилася в приємний осінній день.

Кларіс Старлінг, ветеран фургонів для стеження, пірнула під окуляром перископа й зайняла місце позаду — якомога ближче до блока сухого льоду вагою в сто п’ятдесят фунтів[3], що слугував кондиціонером у тих випадках, коли доводилося сидіти нишком із вимкненим двигуном.

У старому фургоні пахло мавпарнею — запах страху й поту, що ніколи звідти не вивітрювався. За час служби в Бюро на автівці перебувало багато вивісок. Брудні та вицвілі наліпки на дверцятах з’явилися півгодини тому. Дірки від куль, заліплені мастикою «БондО», були старші.

У задні вікна були вставлені дзеркальні шибки зі спеціальним напиленням. Старлінг спостерігала за великими чорними фургонами SWAT, що їхали слідом. Вона сподівалася, що їм не доведеться годинами стирчати в тих фургонах.

Офіцери-чоловіки зміряли її очима щоразу, як вона поверталася обличчям до вікна.

Спецагент ФБР Кларіс Старлінг, тридцять два роки, завжди на вигляд відповідала своєму віку, і цей вік їй завжди личив, навіть в уніформі.

Бріґем дістав із переднього пасажирського сидіння канцелярський планшет.

— Чому ти постійно потрапляєш у таке лайно, Старлінг? — спитав він усміхаючись.

— Бо ти постійно мене на нього кличеш, — відповіла вона.

— Тут ти нам потрібна. Але ж я бачу, що тебе наказ за наказом відряджають на всілякі, Господи помилуй, облави. Нічого не розпитую, але гадаю, що в Баззардс-Пойнт[4] тебе хтось ненавидить. Краще б ти перейшла працювати до мене. Це мої хлопці, агенти Маркес Бьорк і Джон Гар, а це офіцер Болтон із поліцейського управління округу Колумбія.

Спільна рейдова група, що складається із загонів Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальної зброї, SWAT від Управління боротьби з наркотиками та агентів ФБР, — це вимушений результат скорочення бюджету за таких часів, коли навіть Академію ФБР закривають через брак фінансування.

Бьорк і Гар скидалися на агентів. Поліцейський округу Колумбія Болтон — на бейліфа[5]. Він був огрядним і життєрадісним, на вигляд мав років сорок п’ять.

Мер Вашингтона показово пресував наркоторгівців після того, як його самого звинуватили в зловживанні, тому наполягав, аби поліція округу Колумбія брала участь у кожному значному рейді у Вашингтоні. Звідси й Болтон.

— Сьогодні варить клан Драмґо, — сказав Бріґем.

— Евелда Драмґо, я так і знала, — без ентузіазму відповіла Старлінг.

Бріґем кивнув:

— Вона відкрила виробництво льоду біля рибного ринку «Фелічіана», що на річці. Наш хлопець повідомив, що сьогодні вона варить партію кристалу. А на вечір у неї рейс на Великий Кайман. Зволікати не можна.

Кристалічний метамфетамін, який на вулицях зветься «льодом», дарує короткочасний потужний кайф і викликає смертельну залежність.

— Наркота — справа УБН, але нам Евелда потрібна за незаконне перевезення між штатами зброї класу 3[6]. В ордері зазначено пістолети-кулемети «беретта» й кілька МАК-10, і вона знає, де лежить іще чимало зброї. Старлінг, я хочу, аби ти зосередилася на Евелді. Ти вже мала з нею справу. Хлопці тебе прикриють.

— Нам дісталося найпростіше, — сказав офіцер Болтон із неабияким задоволенням.

— Гадаю, тобі варто розповісти їм про Евелду, Старлінг, — мовив Бріґем.

Старлінг перечекала, поки фургон проторохкотів залізничними коліями.

— Евелда чинитиме опір, — сказала вона. — З вигляду не скажеш, вона ж була моделлю, але опір чинитиме. Удова Діжона Драмґо. Я двічі заарештовувала її за звинуваченнями в рекеті, вперше — разом із Діжоном… Востаннє вона мала в сумочці 9-міліметровик із трьома магазинами й балончик «Мейс», а в бюстгальтері ховала ніж-метелик. Не знаю, що вона зараз із собою носить… Під час другого арешту я дуже ввічливо попросила її здатися, що вона й зробила. Потім, уже під вартою округу Колумбія, вона вбила заточеною ложкою ув’язнену на ім’я Марша Валентайн. Тож очікувати можна чого завгодно… за виразом її обличчя не вгадаєш. Велика колегія присяжних постановила, що то був самозахист… Перше слухання за першими обвинуваченнями в здирництві вона виграла, за другою статтею — уклала умову про визнання вини. Частково обвинувачення в перевезенні зброї зняли, бо в неї були малі діти, а чоловіка щойно вбили під час стрілянини з автівок на Плезант-авеню, мабуть, банда «спліффів»… Я попрошу її здатися. Сподіваюся, вона так і зробить — дамо їй таку можливість. Але, послухайте мене, якщо нам доведеться брати Евелду Драмґо силою, мені знадобиться справжня допомога. Забудьте, що мене треба прикривати, краще наваліться на неї всі гуртом. Джентльмени, не думайте, що ви їдете дивитися дівчачі бої в грязюці між мною та Евелдою.

Були часи, коли Старлінг рахувалася з точкою зору таких чоловіків. Їм було не до вподоби те, що вона казала наразі, та Старлінг уже забагато всякого бачила, аби на це зважати.

— Евелда Драмґо пов’язана з бандою «кріпів-38» через Діжона, — сказав Бріґем. — Наш хлопець каже, що в неї охорона з «кріпів», а вони торгують на узбережжі. Мабуть, за великим рахунком, це захист від «спліффів». Не знаю, як поведуться «кріпи», коли нас побачать. Вони не люблять помирати без крайньої потреби.

— Треба вам сказати, що Евелда ВІЛ-інфікована, — продовжила Старлінг. — Діжон передав на голці. Вона дізналася про це у в’язниці й зірвалася. Зарізала того дня Маршу Валентайн і побилася з тюремниками. Якщо в неї немає зброї, то вона буде битись і, майте на увазі, відбиватиметься будь-якими біологічними рідинами. Буде плюватись, кусатись, а також може мочитись і випорожнюватись, коли спробуєте її приборкати, тож рукавички й маски — стандартна процедура. Як саджатимете її в патрульну машину і кластимете руки їй на голову, то стережіться голок у волоссі й зафіксуйте їй ноги.

У Бьорка та Гара повитягувались обличчя. Офіцер Болтон також посмутнів. Він кивнув кошлатим підборіддям на особисту зброю Старлінг, бувалий 45-й «кольт» урядової моделі з руків’ям, обмотаним піскованою шкіркою, що вмостився в кобурі «які»[7] на її правому стегні.

— У вас ця штука постійно зведена до бою? — вирішив дізнатися він.

— Заряджена й готова, будь-якої миті,