Читати книгу - "Майже безпечна"

Щоб доставити запасний модуль було направлено роботів, які б дістали його із захищеної кімнати і перенесли в логічний відсік корабля для встановлення.

Ця процедура вимагала довгий обмін аварійними кодами і протоколами, оскільки роботи перевіряли агентів на достовірність інструкцій. Нарешті роботи були задоволені, що всі процедури були завершені коректно. Вони розпакували запасний центральний модуль місії, винесли його з відсіку зберігання, випали з корабля і кружляючи відлетіли в порожнечу.

Це надало перший вагомий доказ того, що це було саме те, що було неправильним.

Подальше розслідування швидко встановило, що було тим самим, що трапилось. Метеорит пробив величезну діру в кораблі. Корабель не зміг попередньо це встановити, оскільки метеорит якраз і пробив ту частину обладнання корабля, яка мала б відповідати за виявлення зіткнення метеорита з кораблем.

Перш за все потрібно було закрити діру. Однак виявилось, що це зробити неможливо, оскільки датчики корабля не могли побачити в кораблі діру, а програма наглядач, яка мала б доповісти, що датчики працюють неправильно сама працювала неправильно і продовжувала повідомляти, що з датчиками все в порядку. Корабель міг тільки припускати наявність діри з того факту, що роботи просто взяли і випали з нього разом із запасним мозком, який би дозволив побачити цю діру.

Корабель намагався це все якось логічно обдумати, а потім повністю вирубився на якусь мить. Він не зрозумів, що вирубився, звісно, тому, що вирубився. Він був просто здивований, коли побачив, як повз стрибнули зірки. Після того, як зірки стрибнули втретє, корабель нарешті зрозумів, що його мабуть вирубає і вирішив, що настав час серйозних рішень.

Він заспокоївся.

Потім зрозумів, що насправді ще ніколи не приймав серйозних рішень і почав панікувати. Знову вирубився на хвильку. Коли він знову повернувся до тями, то почав закривати всі перегородки навколо того місця, де на його думку, мала б знаходитись невидима діра.

Він, безсумнівно, ще не дістався свого місця призначення, схвильовано думав корабель, але оскільки в нього вже не було ні найменшої гадки, де це місце призначення чи як до нього потрапити, ці роздуми не було сенсу продовжувати. Корабель порадився з маленькими уламками інструкцій, які він зміг відновити з уламків центрального модуля місії.

«Твоя !!!!! !!!!! !!!!! річна місія це !!!!! !!!!! !!!!!, !!!!!, !!!!! !!!!! !!!!! !!!!!, приземлитися !!!!! !!!!! !!!!! безпечної відстані !!!!! !!!!! слідкувати за нею !!!!! !!!!! !!!!! . . .»

Все інше лише мотлох.

Тепер, перед тим як знову вирубитись, корабель має передати ці інструкції, так наче з ними все в порядку, іншим більш примітивним підручним системам.

А ще йому треба оживити всю команду.

Є також інша проблема. Поки команда перебувала в глибокому сні, свідомість кожного з її членів: їх спогади, індивідуальність і розуміння того, що їм потрібно буде робити були перенесені до центрального модуля місії для надійного зберігання. Тому команда не буде мати ні найменшої здогадки про те ким вони були, чи що вони тут роблять. Такі справи.

Якраз перед тим як вирубитись востаннє, корабель зрозумів, що двигуни також починають здаватись.

Корабель разом зі своєю збентеженою командою, яка щойно прокинулась приземлився під контролем підручних автоматичних систем, які просто шукали землю, де тільки можливо її знайти, і просто слідкували за тим, за чим тільки можна слідкувати.

Що стосується завдання знайти землю, щоб на неї приземлитись, то вони його виконали не дуже добре. Планета, яку вони знайшли, була без жодних ознак життя, холодною і самотньо, на такій величезній відстані від сонця, що потрібно було використати всю потужність машинерії Терр-А-Форм і СистемиЖиттєзабезпечення, які вони привезли собою, щоб зробити планету, або хоча б якусь її частину, придатною для життя. Звісно, були кращі планети поруч, але Стратег-О-Мат був, звісно, заблокований в Прихованому режимі, і тому вибрав найбільш віддалену і ненав’язливу планету і, більш того, не слухався нікого крім Головного Стратегічного Офіцера корабля. Оскільки ніхто на кораблі не знав ким він є, то ніхто й не знав хто такий Головний Стратегічний Офіцер чи, принаймні якби його можна було вичислити, як він мав би змусити Стратег-О-Мат змінити планету.

Що стосується завдання знайти щось, щоб за ним слідкувати, то тут на їхню думку, вони натрапили на золоту жилу.

Розділ 2

Однією з незвичайних особливостей життя є те, що воно вирішило зробити придатними для існування дуже незвичні місця. Воно намагається зачепитись будь-де: чи це токсичні моря Сантраґінуса V, де, здається, рибам взагалі до одного місця в якому напрямку пливти, чи це вогняні шторми на Фрастрі, де, як кажуть, життя починається із 40 000 градусів, чи це товстий кишечник щура, в якому прямо кишить живністю. Куди не глянь, життя завжди знаходить місце де позависати.

Воно навіть існує у Нью-Йорку, хоча дуже важко зрозуміти навіщо. Взимку, коли температура падає нижче легального мінімуму, чи вірніше падала б, якби бодай хтось мав здоровий глузд встановити легальний мінімум. Востаннє, коли хтось намагався зробити список «ТОП-100 характерних рис нью-йорківця», здоровий глузд опинився аж на 79 місці.

Влітку до біса гаряче. Одна річ, бути формою життя, яка проживає в теплі і на яку, як наприклад, на Фрастранців, різниця між 40 000 і 40 004 не дуже впливає, але зовсім інша річ, бути твариною, яка загортає себе в купу інших тварин в одній точці орбіти планети, а потім, на пів орбіти пізніше, розуміє, що її шкіра вже покривається пухирями.

Весна переоцінена. Багато жителів Нью-Йорку сильно-сильно засигналять клаксонами, стоячи у пробці, сперечаючись про радощі весни, але якби вони насправді знали головну річ про задоволення від весни, то зрозуміли б, що є принаймні п’ять тисяч дев’ятсот вісімдесят три місця, щоб провести її краще, ніж у Нью-Йорку, і це лише на одній з ним широті.

Хоча все-таки осінь найгірша. Є лише кілька речей, які гірші за осінь у Нью-Йорку. Ті, хто проживають у товстому кишечнику щура, звісно не погодяться, але, зазвичай, ті хто живуть у товстих кишечниках щурів, взагалі, не дуже люблять погоджуватись, тому їх думку можна і не враховувати. Восени, коли в Нью-Йорку повітря пахне так, наче хтось безперестанку смажить кіз, найкраще, що ви можете зробити, якщо все-таки хочете дихати, це відкрити вікно, і просунути голову у будинок.

Тріція МакМіллан любила Нью-Йорк. Вона