read-books.club » Наука, Освіта » У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів 📚 - Українською

Читати книгу - "У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів" автора Андрій Галушка. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 96
Перейти на сторінку:
ішлося передовсім про реформування цілої Росії. Український рух, який також мав свої демократичні прагнення, дивився на лібералізацію Росії через «українські окуляри». Це було гірше, ніж бути «російським демократом»; подвійність становища українців спричиняла, з одного боку, жорстку реакцію влади на явні «колективні культурні вимоги» (освіта українською мовою), а з іншого — нездатність виокремити і попередити потенційне мазепинство на індивідуальному рівні. Якщо українофіли утворювали нелегальну демократичну організацію — Кирило-Мефодіївське братство, то її члени ставали очевидним і явним об’єктом державних санкцій. Водночас національні прагнення братчиків перетворювались на об’єкт державної таємниці, оскільки Миколі І та вищим урядовцям було зрозуміло, що безглуздо карати мільйони малоросів, які й гадки не мають про «витівки» кількох романтичних молодиків. Братчики уявлялися чимось на кшталт поодинокої випадкової мутації, пухлини на тлі загалом здорового тіла лояльних малоросів. Коли ж подібні організації утворювали поляки (і навіть бралися до практичних дій), санкції були значно суворіші, з відтінком колективної відповідальності для всієї польської спільноти чи її значної частини (шляхти або духовенства). «Польська хвороба» була очевидною, але імперській адміністрації не хотілося, аби вона заразила інших підданих. Тому славнозвісний Емський указ із забороною української мови просто створював певний системний запобіжник (щеплення) на тлі чергових українофільських «мутацій».

Світоглядне роздвоєння українофілів (частини «титульної нації» і водночас можливих автономістів) ніби в дзеркало дивилося на роздвоєння в сприйнятті імперського центру: симпатизувати «малоросійському племені» та одночасно суворо обмежувати його племінні особливості. Однак така невизначеність не могла бути вічною для обох учасників. Повільний поступ російського капіталізму та модернізації не встигав через індустріалізацію та урбанізацію асимілювати мільйони українських селян, з чиїх освічених дітей з упертою закономірністю виходили дедалі нові українофіли. Існуючі засоби не вирішували проблеми: малоросів було дуже багато, і їхня стихія залишалася надто самодостатньою, малоконтрольованою, а тому, з огляду на перспективу, непередбачуваною.

Більш вагомою відповіддю на юний український націоналізм стало інтенсивне посилення російського націоналізму (громадського та державного) за часів Миколи II. Династична імперія, не сперта на потужну масову «національну» підтримку, попри всі уніфікації, досі надавала забагато простору для локальних відмінностей, самодіяльності губернаторів, які могли часом довільно тлумачити політику імперії в конкретних місцевих умовах (навіть підтримувати українофілів). Націоналізація великоросів доби Столипіна і поширення великоруських націоналістичних організацій передавала більше ініціативи від урядовців значно агресивнішим «низам». Ефемерна демократизація Росії початку XX ст. створювала живильний ґрунт для обох націоналізмів — і великоруського, і українського. Але в першого була краща стартова позиція і більші ресурси, оскільки він був за визначенням лояльним до держави. Український же був її антагоністом, а через це підривним навіть за умови виключно культурницької програми.

Контекст світового колоніалізму: чи була Україна колонією? Старе питання — чи була Україна колонією Росії? Попередній пункт дає нам у цьому ж питанні таку саму суперечливу відповідь. Звернімося до довідкової літератури, попри значний обсяг цитування. За визначенням найпоширенішого народного джерела інформації, «Вікіпедії», колонія — це «залежна територія без самостійної політичної й економічної влади, володіння іншої держави... Колонії традиційно утворювалися й утворюються через родовища корисних копалин, родючих земель, людських ресурсів (рабство) або завдяки їхньому геостратегічному значенню. Щоб багатства й позиція колоній при цьому йшли на користь у першу чергу елітам колоніальної держави, мешканцям колоній найчастіше не надаються громадянські права. Як правило, колонія управляється тонким прошарком представників колоніальної держави-метрополії, колоніальною мовою є мова колонізаторів і лише зрідка мова корінного населення колонії [...]».

Існують ще такі ознаки колоній:

— «Політична несамостійність, особливий правовий статус, який, як правило, відрізняється від статусу повноцінних провінцій метрополії.

— Географічна відособленість і в більшості випадків віддаленість від метрополії.

— Економічна експлуатація природних багатств, праці аборигенів на користь метрополії, що часто призводить до гальмування економічного розвитку, деградації колонії.

— У багатьох випадках — етнічна, релігійна, культурна або інша подібна відмінність більшості аборигенів від мешканців метрополії, що найчастіше дає першим підстави вважати себе окремою, самостійною спільнотою.

— Історичний чинник: захоплення території метрополією, окупація; позбавлення колонії метрополією самостійного правового статусу:

а) шляхом нав’язування нерівноправних, кабальних договорів місцевій владі про протекторат, васалітет, концесію, „опіку“ та інших форм позбавлення або обмеження повноти їхнього суверенітету на території колонії на користь метрополії;

б) шляхом насадження військовою силою або інспірування приходу до влади в колонії залежного, маріонеткового режиму;

в) шляхом анексії території, формування метрополією своєї колоніальної адміністрації;

г) шляхом прямого керування колонією з метрополії;

д) переселення в колонію значної кількості мешканців з метрополії, формування ними органів місцевої влади, політико-економічної, культурної еліти;

— Найчастіше (особливо до останньої чверті XX ст.) — обмеження громадянських прав аборигенів у порівнянні з мешканцями метрополії, насадження далекої аборигенам культури, релігії, мови, звичаїв, дискримінація місцевої культури аж до расової, станової або іншої сегрегації, апартеїду, позбавлення засобів до існування, геноциду.

— У багатьох випадках — прагнення більшості мешканців колонії до зміни, поліпшення свого становища.

— Наявність явно вираженого й постійного за часом сепаратизму (національно-визвольного руху).

— Заходи з боку метрополії щодо насильницького придушення вищевказаного».

Як бачимо було б набагато простіше, якби українці були чорношкірими та відокремленими від Росії морем. Двозначність ситуації полягає в тому, що Росія — імперія континентальна, яка після продажу Аляски вже не мала «заморських володінь». Тривале співіснування за умов етнічної та релігійної близькості надто розмиває перелічені вище ознаки «відмінності» метрополії від колонії — як у плані географічному, так і соціальному та адміністративному. Тому ми не побачимо відповідності всіх ознак нашій ситуації. Інший парадокс полягає в тому, що самі історичні підвалини територіального розширення Московської держави (згодом — Російської імперії) грунтувалися на задекларованій однаковості малоросів та великоросів. «Возз’єднання Русі» не дозволяло надавати мешканцям околиць Києва статус «завойованих» — це мало бути обов’язково «добровільним входженням». Відповідно, «триєдиний російський народ» виступає як єдиний, спільний носій ідеї російської державності. І на цьому тлі мусять забутися й дійсні «нерівноправні, кабальні договори» (гетьманські статті), і «позбавлення самостійного правового статусу, суверенітету» (скасування автономії Гетьманщини), і реальне «застосування військової сили», яке траплялося (московсько-козацькі війни доби І. Виговського і Д. Дорошенка, терор 1708— 1709, 1775 рр.), і «правова дискримінація» (відновлення кріпацтва). А щодо «громадянських прав», то їх і корінні великороси не мали. Їхня переважна більшість до 1861 р. була рабами з гіршим статусом, аніж селяни підкореної Росією Польщі. Як адміністративна ціла одиниця Україна існує лише з 1917 р., а землі поза Лівобережжям Росія здобула не від українців, а від інших країн, які ними володіли (Річ Посполита, Османська імперія), тобто для імперської адміністрації тут мало значення не те, хто населяв ці

1 2 3 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів"