read-books.club » Фантастика » Марсіянин 📚 - Українською

Читати книгу - "Марсіянин"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Марсіянин" автора Енді Вір. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 95
Перейти на сторінку:
з мене вибило (чи, радше, висмоктало) дух, і як боляче мене вдарило по вухах, коли тиск у скафандрі впав.

Останнє, що я пам’ятаю – Йогансен марно намагається дотягнутися до мене.

Я прийшов до тями від сигналу критичного рівня кисню в скафандрі. Нестерпне рівномірне пищання таки розбурхало мене і відігнало моє глибоке і щире бажання сконати вже нарешті.

Шторм припинився; я лежав ниць, майже повністю заметений піском. Так-сяк повернувшись до тями, я спитав себе, як сталося, що я не помер.

Антена вдарила з достатньою швидкістю, щоб пробити скафандр і мій бік, але її зупинили кістки тазу. Тому в скафандрі тільки одна діра (і, відповідно, одна в мені).

Мене добряче відкинуло назад, і я скотився з крутого горбка. Я примудрився впасти обличчям униз, після чого антена вже стриміла з мене під кутом, доволі відмінним від прямого. Тканину скафандра навколо антени притисло, і дірка від цього трохи стулилася.

Тоді потоки крові почали стікати вниз, до діри. Коли кров досягала місця розриву, вода з неї швидко випаровувалася під дією низького тиску і потоку повітря, залишаючи по собі лише липкий слід. Згори продовжувала натікати кров, і липкої маси ставало більше. Зрештою, вона заліпила отвір і зменшила витік повітря до такого, з яким скафандр міг боротися.

Скафандр виконав свою роботу бездоганно. Розпізнавши падіння тиску, він постійно врівноважував його, напускаючи азот з балону. Коли витік зменшився до прийнятного, треба було лиш підпускати потроху нового повітря, щоб компенсувати втрати.

Трохи згодом, поглиначі CO2 (двоокису вуглецю) в скафандрі вичерпали свій ресурс. Ось де справді обмежуючий фактор життєзабезпечення. Не кількість кисню, яку треба мати, а кількість CO2, яку треба поглинути. В Домі є генератор кисню, чималий пристрій, що розщеплює CO2, щоб отримати кисень назад. Але скафандри мають бути автономними, тож вони використовують простий хімічний процес поглинання через замінювані фільтри. Я проспав достатньо часу, тож від моїх фільтрів користі вже не було.

Скафандр зрозумів цю проблему і перейшов у аварійний режим, який інженери називають «кровопусканням». Не маючи змоги вилучити з повітря CO2, скафандр навмисне випускав повітря в марсіянську атмосферу, а тоді поповнював нестачу азотом. Через діру й кровопускання азот швидко скінчився. У скафандра лишився тільки балон з киснем.

Тому він зробив усе, що міг, аби я вижив. Він почав компенсувати втрати чистим киснем. Тепер я мав ризик померти від кисневого отруєння, бо надмірний рівень кисню загрожував спалити мою нервову систему, очі й легені. Ото була б іронія: померти від надлишку кисню в продірявленому скафандрі.

На кожній стадії усього цього процесу мали звучати попередження й сигнали тривоги. Але прокинувся я саме від попередження про небезпечний надлишок кисню.

Загальний обсяг тренувань перед космічним польотом просто вражає. На Землі я витратив цілий тиждень, відпрацьовуючи порядок дій при пошкодженні скафандра. Я знав, що робити.

Обережно піднісши руку до боку шолома, я взяв ремонтний набір. Це всього лиш лійка з хлипаком на вузькому кінці й неймовірно липкою смолою на широкому. Суть у тому, щоб відкрити хлипак і притулити широкий кінець до розриву. Повітря виходить через хлипак і не заважає смолі гарненько заліпити отвір. Тоді закрив хлипак – і дірку залатано.

Складність була в тому, щоб прибрати антену. Я витяг її так швидко, як тільки міг, скривившись від раптового падіння тиску, від якого голова мені запаморочилася, а рана заволала від нестерпного болю.

Я притулив ремонтний набір до діри й залив її. Смола трималася. Скафандр знову компенсував утрачене повітря киснем. Я перевірив показники на руці скафандра і побачив, що всередині стало 85 відсотків кисню. Для порівняння, в земній атмосфері десь 21 відсоток. Але мені не стане зле, якщо я не дихатиму цією сумішшю надто довго.

Я покульгав угору схилом, прямуючи до Дому. Коли я виліз на гребінь, то одне видовище мене дуже втішило, а інше дуже пригнітило: Дім стояв непошкоджений (вйо!), але АПМ зник (тпру!).

От у ту мить я й зрозумів, що мені гайки. Але я не хотів помирати на поверхні. Я почвалав до Дому і навпомацки заліз до шлюзу. Щойно тиск вирівнявся, я здер із себе шолом.

Усередині Дому я скинув скафандр і роздивився свою рану. Треба було зашивати. На щастя, нас усіх навчали основним медичним процедурам, а в Домі був першокласний медичний набір. Швидкий укол для місцевої анестезії, промивання рани, дев’ять швів і готово. Я прийматиму антибіотики ще кілька тижнів, але тільки й діла.

Я знав, що надії нема, але спробував запустити систему зв’язку. Звісно, сигналу не було. Основна супутникова антена відламалася, пам’ятаєте? І прихопила з собою приймальні. Дім також мав вторинну і третинну системи зв’язку, але вони обидві призначалися для розмов з АПМ, який мав набагато потужніше обладнання і передав би сигнал на «Гермес». Біда в тому, що резервні системи працюють тільки коли АПМ на місці.

Я ніяк не міг зв’язатися з «Гермесом». Згодом, я міг би знайти тарілку антени десь на поверхні, але на те, щоб підлатати її та приліпити на місце знадобилися б тижні, а тоді було б уже запізно. Після аварійного переривання місії «Гермес» мав покинути орбіту за двадцять чотири години. Орбітальна динаміка обіцяла тим безпечнішу і коротшу мандрівку, чим раніше «Гермес» полетить додому, то навіщо чекати?

Перевіряючи скафандр, я побачив, що антена прошила мій комп’ютер біонагляду. Під час ПКД (позакорабельної діяльності) скафандри усього екіпажу з’єднуються в мережу, щоб ми бачили стан одне одного. Решта команди побачила, як тиск у моєму скафандрі впав мало не до нуля, одразу після чого перестали надходити мої життєві показники. І до того ж вони бачили, як я посеред піщаної бурі покотився схилом униз із тим гарпуном у боці… Ото ж. Вони вирішили, що я загинув. Хіба могли вони подумати інакше?

Може, вони навіть коротко обговорили, чи не забрати моє тіло, але тут настанови були чіткі. Якщо член екіпажу помирає на Марсі, він залишається на Марсі. Залишити тіло на планеті значило зменшити вагу АПМ для повернення. Це дає більший обсяг пального для маневрів і більший допуск для помилок при польоті на орбіту. Не варто жертвувати таким через сентиментальність.

Тож ситуація така. Мене покинули на Марсі. Я не маю зв’язку ані з «Гермесом», ані з Землею. Усі думають, що я мертвий. Я в Домі, де все розраховано на тридцять один день.

Якщо зламається генератор кисню, я задихнуся. Якщо зламається відновлювач води, я

1 2 3 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсіянин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марсіянин"