Читати книгу - "Сестри-вампірки 2"

Вікна в цьому будинку були забиті дошками й завішані в’язками часнику. Вздовж паркану стирчали жовто-чорні таблички з попередженням про небезпеку. Сам паркан, висотою з людський зріст, обнесли колючим дротом. Усередину просто так не потрапиш: хвіртку замкнено на безліч замків, вхідні двері  – також. Мешканець цього дивного будинку носив прізвище Комбаст. Дірк ван Комбаст. Досить довго він провадив таємну й смертельно небезпечну спецоперацію. Дірк ван Комбаст був мисливцем. За вампірами. На жаль, неймовірно хитрі об’єкти полювання вже неодноразово обводили його круг пальця.

Але Дірк не здавався. Операцію «Кажан» час було висувати на новий етап, і Дірк ґрунтовно підготувався.

Сповнений рішучості випробувати свій новий винахід, Дірк обережно вийшов у садок перед будинком й озирнувся навсібіч. Повітря на вулиці було чисте і свіже.

В одній руці Дірк тримав прозору пластмасову лійку. В другій  – синій пилосос. У пилососа було кілька перемикачів і дуже довгий шланг. Однак незрозуміло, що саме Дірк збирався прибирати пилососом.

– Моє ноу-хау! – Дірк ласкаво погладив своє дітище рукою. Він дуже пишався своїм винаходом. – Високоточна зброя, замаскована під звичайний пилосос. Вовк в овечій шкурі, так би мовити.

Він хихикнув.

– Цією зброєю я нарешті розтрощу ваше вампірське лігво раз і назавжди, – рішуче заявив він, кинувши лихий погляд у бік будинку № 23. – Варто тільки навести на вас цю штуковину  – і ви станете беззахисні, як сліпі кошенята! І ось тоді я схоплю вас, посаджу за ґрати й показуватиму містянам!

Із цими словами ван Комбаст випростав плечі й підбадьорився.

– Я доведу, що вампіри існують, і тоді більше ніхто і ніколи не посміє сказати, що ми з мамою божевільні. Мені ще дякуватимуть! А там, дивись, і орден дадуть!

На мить Дірка оповив смуток. Він подумав про маму.

Ось уже багато років мати Дірка ван Комбаста перебувала в клініці для душевнохворих. Жінку запроторили туди після заяви, що нібито якось уночі її викрали вампіри, посадили на баню біндбурзької церкви, а самі полетіли геть. Зрозуміло, ніхто тоді не повірив потерпілій. Дірк, щиро кажучи, і сам сумнівався в правдивості її історії, допоки до будинку № 23 не заселилася сімейка вампірів.

Ах, як би йому хотілося в сусіди тиху, скромну, маленьку родину, а ще краще  – бездітну пару середніх років, яка б дала лад оцьому розвалищу: пофарбувала б свіжою фарбою, зрізала б зі стін зарості плюща, рівно підстригла моріжок, – щоб цей будинок нарешті став гідним вулиці, на якій стоїть. Та де там! Нові сусіди від самого початку поводилися якось дивно. Тоді ж Дірк і провів власне розслідування, рознюхавши, яку таємницю приховують Цепеші. З’ясувалося, що голова сімейства  – лютий вампір, діти  – теж вампіри, але тільки наполовину. І лише фрау Цепеш  – людина. Це, втім, не робило її менш небезпечною для суспільства: хто знає, на що спроможна жінка, яка живе з цими чудовиськами під одним дахом! Точніше, під одним віком  – Дірк на власні очі бачив, як під час переїзду гер Цепеш заносив до хати труну.

Раніше Дірк ван Комбаст був представником фармацевтичної компанії. Коли в його житті з’явилася родина Цепешів, він ще якийсь час для прикриття торгував ліками, але невдовзі повністю розпрощався з професією і присвятив своє життя полюванню на вампірів. Суперпилосос мусив розпочати новий етап у його непростій справі, прославити винахідника і, врешті-решт, принести успіх операції «Кажан».

– Перший етап випробувань, – пробурмотів Дірк, натискаючи на кнопку «Ввімкнути». Знявши покришку пилососа, він дістав із камери кілька заздалегідь припасених голівок часнику і розкидав їх галявиною. Потім увімкнув свою високоточну зброю на повну потужність і підніс до однієї з голівок часнику. «КЛУП! БЛУП!»  – пролунало десь усередині пилососа. Мисливець за вампірами задоволено посміхнувся і взявся згодовувати пилососу решту часнику.

Жертва часникостріла

Цей мешканець вулиці Ліндевег був відомий як Газе. Польді Газе. Він теж не був людиною, як, утім, і вампіром. Він був таксою. Найділовитішою таксою у світі, адже на ньому тримався весь будинок: стареньку господиню потрібно було вигулювати декілька разів на день і в цей час постійно тримати ніс за вітром. А відтоді, як на Ліндевег оселилася ця похмура сімейка, клопоту стало за край. Річ у тім, що нові сусіди зовсім не були схожі на звичайних людей. Одна тільки жінка не викликала тривоги. Від решти ж, а надто від високого чоловіка, тхнуло небезпекою. Польді, безсумнівно, не міг не помітити, що в будинку, де мешкала родина, нерідко проливалася кров. Особливо щуряча  – він її виразно відчував.

Вірний і відданий Польді, авжеж, любив свою господиню. І все ж був не проти змінити її на господаря. Його кумир  – Дірк ван Комбаст. Гарненько до нього принюхавшись і уважно за ним поспостерігавши, Польді дійшов висновку, що сусід не тільки божественно пахне женьшенем і пачулі, а ще й такий самий проникливий, як і він сам. Адже гер ван Комбаст теж відчував неабияку небезпеку від сусідів і відчайдушно захищав від неї людей довкола  – принаймні намагався це робити. Звісно, нетямущій господині Польді такі благородні поривання не зрозуміти.

Коли Польді побачив сусідських дівчат, шерсть у нього встала дибки. У ніс миттєво вдарив запах старої, затхлої цвинтарної землі з легкою домішкою кров’яної ковбаси. Будь-якого іншого собаку такий запах невимовно потішив би, але старого Польді так просто не ошукаєш.

– Доброго дня, фрау Газе!

Сільванія і Дака не зважали на гавкання Польді.

– Здрастуйте, милі! – усміхнулася фрау Газе.

«Ну що вона за людина така, – здивовано подумав Польді. – Невже вона нічого не помічає?»

Фрау Газе тим часом зупинилася біля будинку Дірка ван Комбаста.

– Що це він знову замислив? – здивувалася жінка.

Але Дірку було зараз не до Польді і його господині.

Починався другий етап випробувань: набої треба було роздробити. З пилососа почулося: «КР-Р-Р! КРА-АХ!» Дірк посміхнувся  – поки все йшло за планом.

– Третій етап випробувань: газова атака! – скомандував він пилососу.

– Часник! – скривилася фрау Газе.

Польді тріумфував. Мовляв, він знає: усе, що наразі робить ван Комбаст, він робить для перемоги над нелюдами.

Але мисливець за вампірами і не здогадувався, що лише за два кроки від нього заходиться гавкотом його найпалкіший шанувальник. Чоловік упивався своїм геніальним винаходом, випробування якого пройшли пречудово.

«Дуже гарно, Дірку! Ти просто геній! – подумав він, пишаючись собою. – А тепер  – останній штрих». Дірк підняв із землі лійку й обережно прикрутив її до шланга пилососа. Але вереск, що раптом пролунав із сусідського будинку, змусив його на мить відволіктися від найвідповідальнішого етапу випробувань.

– ZENSATOI-I-I FUTZI-I-I-I! – лунало з лігва Цепешів.

Збентежений Дірк спіткнувся, зачепивши при цьому ногою кнопку на пилососі. Той увімкнувся, шланг вислизнув у Дірка з рук і перекинувся через огорожу.

«ШЛУРФ! ШЛУП!»  – пролунало з-за огорожі. Писок Польді зник у лійці.

– На допомогу! Рятуйте Польді! – заволала фрау Газе.

– Спокійно, без паніки, усе під контролем! – клопотався біля неї Дірк, намагаючись приборкати шланг.

– Відпустіть собаку! – кричала фрау Газе, смикаючи Польді за повідець.

Сам Польді мовчав. Та й хіба можна хоч щось гавкнути, коли у тебе морда застрягла в лійці, що наче з неба звалилася, а твоя господиня безперестанку тягне повідець на себе?

Вампірські гастролі

Та це ж мегавампірично-космічно-галактично-суперновина! Boi, boi, boi!  – не вгавала Дака. Ось уже з півгодини вона літала їхньою із Сільванією кімнатою і виробляла флопси. Коли родина переїхала до Німеччини, мама суворо заборонила дівчатам літати і робити флопси вдень. Щоправда, коли сестри бували вдома, приховані від сторонніх очей, маминими правилами можна було знехтувати. До того ж, на думку Даки, флопс узагалі нерозумно забороняти, адже під час його виконання вампір переміщується