Читати книгу - "Код Буття , Настя Коваленко"

На наступний день я прокинувся раніше, ще до будильника. 6:57. Скільки я не кліпав — цифри не змінювались. Вони ніби зависли. Я закрив очі, розрахував до трьох і відкрив знову. 6:57. Знову.

У кімнаті було тихо, але ця тиша здавалася не природною — ніби хтось забув увімкнути фоновий шум. Навіть холодильник не гудів. Я встав, підійшов до вікна й поглянув на вулицю.

На зупинці стояли троє людей. Нерухомо. Один з них тримав телефон, але не ворушив пальцями. Інша — застигла з напівпіднятою рукою, як статуя. Машини були припарковані, але ні одна не їхала.

Я схопив телефон. Жодної мережі. Навіть Wi-Fi зник.

І тоді я його побачив.

У дворі, просто біля лавки, стояв чоловік у сірому пальті. Обличчя було нечітке — ніби завадив сигнал. Він не рухався, просто дивився вгору. Прямо на мене. Наші погляди зустрілись. І в цю ж мить — усе зрушило. Цифри на годиннику підскочили до 7:02. Вулиця ожила: автобус під’їхав до зупинки, люди почали рухатись, галас міста повернувся.

Я відступив від вікна.

Він зник.