Читати книгу - "Професор , Темний Лист Кохання"

Це був звичайний семінар. Література модернізму. Я розповідав про Вірджинію Вулф, про “потік свідомості” — той безладний, справжній голос думок, який рідко чути вголос. Аудиторія, як завжди, поділилася на тих, хто слухав, хто списував, і хто просто чекав перерви.

І тільки вона — Лада — сиділа з підборіддям, спертим на руку, і дивилась так, ніби я розповідав їй щось, що вона давно знала. Але хотіла почути ще раз.

— А скажіть, — її голос вирізався з загального шуму, чистий і спокійний, — чи не здається вам, що весь “потік свідомості” — це просто виправдання внутрішнього хаосу автора?

Декілька студентів хмикнули. Хтось підняв брови. А я… я уперше за пару років відчув, що забув, що мав сказати далі.

— Це залежить від того, чий хаос, — відповів я після паузи. — У декого хаос — єдина форма щирості.

— І ви вважаєте, що щирість завжди важливіша за структуру?

— А ви вважаєте, що структура врятувала когось від самотності?

Вона усміхнулась. Не зверхньо, не кокетливо — як людина, яка почула відповідь, яку й сама могла б дати.

Після заняття студенти повільно виходили. Хтось підходив із запитанням, хтось — щоб здати роботи. А вона залишилась сидіти. Зошит на столі. Рука все ще тримала підборіддя.

— Ви не з тих, хто піднімає руку, — сказав я, коли ми залишились удвох.

— А ви не з тих, хто любить готові відповіді, — відповіла вона.

Я кивнув.

— Чому саме модернізм? Ви ж могли обрати будь-який курс. Молодь зазвичай тягнеться до постмодерну. Там більше гри.

— Гра мене не рятує, — тихо сказала вона. — А Вірджинія Вулф… її потік свідомості схожий на мої ночі. Без берегів.

Вона встала. Зошит лишила на парті. Я взяв його, переглянув першу сторінку.

Там не було титульного аркуша. Лише напис:

“Тиша — це теж відповідь. Іноді — найщиріша.”

Я не був певен, чи це звернення до мене, чи до самої себе.

Але з того моменту я почав чекати наступного заняття.