Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зрозуміло. Ну що ж, я так і думала, що була поранена в сутичці з кимось. Сама собі я не змогла б завдати такого поранення. Залишилось дізнатися, з ким я билася. Чим я і зайнялася, запитавши у магів:
- Можливо, Ви щось знаєте про моїх супротивників? На жаль, я взагалі не пам'ятаю, що зі мною сталося.
Відповів знову перший із трійки магів:
- Вони були під невидимістю. Тож якимись магічними силами володіють. Також вони дуже швидко рухались. Навіть швидше, ніж Ви, леді. Більше нічого про них ми не знаємо.
- Зрозуміло. А як я травмувала голову? – знову спитала я, пригадавши про травму.
- Під час сутички Вас поранили в бік, і Ви невдало впали, вдарившись головою, - відповів той самий маг.
Ну, цей момент прояснився. Але залишилося ще багато невідомого. І пора б з'ясувати ще дещо:
- А що стало з моїми супротивниками? - зацікавилась я долею своїх ворогів, а інакше їх вже назвати було не можна.
- Після того, як я наслав на них хвилю жахів, вони втекли, - відповів ментал.
Я зам'ялася, не знаючи, як озвучити одне прохання. Я все підбирала слова, коли ментал кивнув. Схоже, він міг відчувати не тільки емоції, а й читати думки на відстані. Цікаві здібності.
- Дякую Вам усім за допомогу, - подякувала я цій трійці за свій порятунок.
Маги кивнули, і поспішили на вихід. Залишився тільки ментал, який погодився допомогти з відновленням пам'яті. Я знала, що це дуже ризиковано, тим паче маг ще молодий, і не такий досвідчений, але я відчувала, що час спливає, і мені давно пора діяти.
Коли ми залишилися самі, ментал сказав:
- Мушу Вас попередити, леді. Я ще не такий досвідчений, як мої колеги, тому після того, як пам'ять відновиться, Ви одразу заснете.
- Нічого. Головне - те, що я поверну спогади, - відповіла я, не бажаючи гаяти часу.
Маг наблизився до мене впритул, і, поклавши руки мені на скроні, почав читати якесь заклинання. Я не вслухалася, а напружено чекала, доки магія подіє, і я нарешті дізнаюсь про приховане в глибинах моєї пам'яті.
***
Меланія ле Фотьєн
Прокинулась я вже вранці наступного дня. Розплющивши очі, я подивилась у вікно, намагаючись зрозуміти, чи вдалося відновити пам'ять, чи ні. Я боялась спробувати щось згадати. А раптом не вийде? А якщо мої спогади втрачено назавжди?
У мозку проти волі почали спливати картинки, і я зрозуміла, що все ж у мага вийшло мені допомогти. І тільки зараз я почала усвідомлювати ситуацію, в якій опинилась. Я поранена, а мої супротивники-дроу втекли. Але впевнена, вони рано чи пізно повернуться, і те, що вони знайдуть мене - справа часу. І зі мною немає поруч Бет, яка захистить від них.
Бет?! Точно, моя подруга! Вона ж залишилася там одна битися з десятком ворогів. А я тут, лежу поранена, і нічим не можу їй допомогти! Скільки взагалі минуло часу після сутички? День? Два? Що з моєю подругою?!
Починаючи все більше нервувати, і накручувати себе, я довела себе до чергового нападу головного болю. Але навіть незважаючи на біль, я не могла змусити себе заспокоїтися. Моя подруга зараз може бути в біді! Одна, та ще й вагітна, її переслідують вороги, що на неї чекає?! Як мені їй допомогти?!
Я зібралася з силами, і все ж змогла ледве-ледве встати з ліжка. Мене хитало, але я пройшла до дверей. Я збиралась шукати цілителя, щоб дізнатись, де мої речі. Зараз на мені були тільки ті речі, в які мене переодягли помічники цілителів. Мені був потрібен не тільки мій одяг, а й амулет зв'язку. Я хотіла скористатись ним, щоб спробувати зв'язатися з Бет. Дуже сподіваюся, що в мене це вийде. Тому що іншого варіанту я просто не бачила. Минуло вже кілька днів, і знайти її за запахом буде практично нереально. Тим більше вона просто майстер у справі втеч і замітанні слідів.
Я вийшла в коридор, але не встигла зробити й кроку, як побачила цілителя, що поспішав до мене. Він був дуже схвильований, і в його голосі я почула нотки злості:
- Куди це Ви прямуєте, леді?
- До Вас. Мені потрібні мої речі, - різко відповіла я, не збираючись затримуватися тут. І так вже стільки часу згаяла. Та ще й загроза з боку дроу, адже вони могли прийти за мною в будь-який момент.
- Не пам'ятаю, щоб я Вас виписував, - у тому ж тоні зауважив мені лікар.
Я вирішила все чесно розповісти:
- Мені потрібно йти. Ті, з ким я боролася, можуть прийти сюди і продовжити свою справу. І тоді небезпека буде загрожувати не тільки мені, а й усім оточуючим. Вони нікого не пожаліють.
Лікар зблід, але все ж продовжив наполягати на своєму:
- Навіть якщо й так, Ви ще занадто слабкі. З Вами впорається і дитина.
Але я також не збиралась здаватися:
- Нічого, я одужаю. Напишіть мені рецепти зілля, які потрібно буде купити, і я все обов'язково буду пити, - пообіцяла я.
Лікар тяжко зітхнув, дивлячись на вперту пацієнтку, тобто мене, і, похитавши головою, сказав:
- Добре. Ходімо в мій кабінет. Там я напишу Вам рецепти. Туди ж помічники принесуть Ваші речі, точніше те, що від них залишилось. У кабінеті є окрема ванна кімната, де Ви зможете переодягнутися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сильніше за обставини, Естрела Асферіс», після закриття браузера.