Читати книгу - "Історія держави і права України"

яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система останніх будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Іншими ланками судової системи є апеляційні та місцеві суди. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Конституція не допускає створення надзвичайних та особливих судів (ст. 125) чи делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами (ст. 124).

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою (ст. 127). Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України; в подальшому судді обираються Верховною Радою України безстроково (ст. 128).

Судді є незалежними й недоторканними (ст. 126); при здійсненні правосуддя вони підкоряються лише закону. Серед основних засад судочинства — законність; рівність усіх учасників судового процесу; змагальність сторін; право обвинуваченого на захист; гласність, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду та ін. (ст. 129).

Розділ ІХ «Територіальний устрій України» містить засади територіального устрою, основними з яких є єдність та цілісність державної території, збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів тощо. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус.

У розділі Х «Автономна Республіка Крим» визначається конституційний статус Кримської автономії у складі України та її вищих органів, основні повноваження АРК.

Розділ ХІ «Місцеве самоврядування» встановлює гарантоване право територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради; спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст представляють районні та обласні ради (ст. 140). До складу місцевих рад входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Територіальні громади також обирають відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою та очолюють виконавчий апарат ради (ст. 141).

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144).

Розділ ХІІ «Конституційний Суд України» містить принципові засади організації та діяльності, основні повноваження єдиного органу конституційної юрисдикції — Конституційного Суду. До його складу входять вісімнадцять суддів Конституційного Суду, яких по шість призначають відповідно Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України. Термін їх повноважень — дев’ять років без права бути призначеними на повторний строк. Голова Конституційного Суду обирається зі складу суддів Конституційного Суду лише на один трирічний строк.

До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про конституційність (відповідність Конституції України) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради АРК. Ці питання розглядаються за зверненнями Президента України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК. На Конституційний Суд України покладається офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 150). Рішення Конституційного Суду з цих питань є обов’язковими до виконання, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Розділ ХІІІ«Внесення змін до Конституції України» передбачає ускладнену процедуру внесення змін, що має сприяти стабільності Основного Закону. Конституція взагалі не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ст. 157).

У розділі ХIV «Прикінцеві положення» зазначається, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття і цей день є державним святом.

Розділ XV «Перехідні положення» слугує врегулюванню та узгодженню нормативно-правової бази, процедурних питань у зв’язку із прийняттям Конституції. Зокрема, протягом п’яти років після набуття чинності Конституцією продовжувала діяти «стара» судова система, зберігався порядок арешту, що існував до того, тримання під вартою і затримання осіб підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Отже, прийняття Конституції — це історична подія, що знаменувала п’ятирічний період утвердження суверенної України, заклала підвалини для її становлення як демократичної, соціальної і правової держави.

Формування правової системи

Реформування законодавства розпочалося разом із розбудовою незалежної Української держави. Проте, цей процес спочатку не мав достатнього системного характеру, що призводило до певної неузгодженості правових норм. З прийняттям Конституції України з’явились реальні перспективи щодо вироблення гармонійно поєднаної збалансованої законодавчої системи. В українське право впроваджуються європейські та міжнародні норми і стандарти. Разом з тим, цей процес має відповідати правовому менталітету українського народу, цінностям і самобутності його правової культури. Отже, основними напрямами правової реформи є: приведення чинного законодавства у повну відповідність до Основного Закону, адаптація законодавства України до норм європейського і міжнародного права.

В умовах переходу до ринкових відносин підвищилась роль і значення цивільного права. Суттєво змінилися норми, що регулювали право власності, підприємницьку, договірну, торговельну та іншу діяльність. Удосконалення цивільного законодавства частково здійснювалося шляхом внесення змін і доповнень до ЦК УРСР 1963 р. Так, відповідно до змін, внесених Верховною Радою України 11 липня 1995 р., загальний термін позовної давності встановлено три роки, незалежно від того, хто є позивачем — фізична чи юридична особа. Проте застарілий радянський Цивільний кодекс був принципово непридатним діяти в умовах ринкової економіки. Тому основним шляхом реформування цивільного права стало прийняття окремих законів України, які стали базовими для розвитку цивільно-правової галузі („Про власність”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства” та ін.) та проведення на цій основі робіт з кодифікації нового цивільного законодавства.

Цілком закономірно, що невдовзі після прийняття Конституції України, у грудні 1996 р., на розгляд Верховної Ради України було внесено проект нового Цивільного кодексу, який за своїм значенням мав стати другим після Конституції України актом національного законодавства. Але через низку причин політичного і догматичного характеру пріоритети законодавчої політики змінилися. Доопрацювання