Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

«Сказала. Я тоді багато що сказала. І «Зарі», і цьому дурню… А що мені лишалося робити? Я не маю доступу до управління. Я не могла зупинити «Каселону» і викликати медичну бригаду. Я нічого не могла! Тільки благала Атріка протриматися ще трохи, хоча він і не чув жодного слова. І шкодувала, що він не еліанин… І раділа цьому, інакше на підлозі рубки, поруч із мертвим асіанином лежала б безталанна Мотя», – Матіса чекала, поки інспектор підійде ближче.

– Нам треба залагодити деякі формальності. – Як не дивно, він виявив розуміння й обійшовся без своїх звичних гримас. – Це ненадовго. На Імодалісі правосуддя швидке, і в цій справі Міжгалактичний розшук не має причин гальмувати процес.

Матіса підписала все. Побіжно переглянула, звичайно ж, покладатися на совість Ноана було вище її сил, але загалом деталі не мали значення. Зараз взагалі не мало значення нічого, крім того, що відбувалося за дверима в кінці довгого, яскраво освітленого коридору.

– Коли мене викликали посеред ночі, я думав, ідеться про Чорнокрилого Садівника. – Всупереч своїм же словам, Ноан не поспішав прощатися. – Співчую, докторко Лью.

– Ще рано, – пролунало як лайка. – Ще ніхто не помер! Окрім Мак Сим Ляна. Чому мене не питають про труп?

Інспектор заспокійливо усміхнувся, і ця усмішка на його пом’ятому обличчі була як щось чужорідне, наспіх створене і невдало прилаштоване.

– Що за дивні фантазії, докторко? Вам треба відпочити. Жодних трупів немає. Коли закінчиться суд і злочинців засудять до найвищої міри – будуть, а поки тримаємо кулаки за Реббіта.

– Той, кого забрали разом із Атріком, не рахується? Він був недостатньо мертвим? – Десь у глибині свідомості Матіса розуміла, що краще це не ворушити, але не відводила погляду від Ноана.

– А, ось ви про що… – Інспектор полегшено зітхнув. – Ви помилилися, докторко Лью. Мак Сим Ляну надали медичну допомогу. Він живий, здоровий і вже повернувся до виконання своїх обов’язків.

– У нього череп тріснув як горіх. Я бачила його мозок.

– Не хочу вас ображати, але вам це здалося. Так буває, коли б’ються асіани. Звичайну людину це зводить з розуму, а вони обтрусилися й розійшлися. У Мак Сим Ляна ґуля та синець. Позов проти Ар Лі Ни він не подаватиме.

– Ще б пак, з того світу документи йдуть довго.

– Вибачте, що? – приголомшено перепитав Ноан.

– Кажу, зв’язок із тим світлом поганий. Простіше дочекатися, поки відповідач вріже дуба, і розібратися з ним на своїй території.

Інспектор прокашлявся, обтрусив неіснуючі порошинки з рукавів м’ятого піджака:

– Вам треба відпочити, докторко. Я простежу, щоби вас не турбували.

Матіса зайшлася нервовим сміхом, і Ноан позадкував.

– Якби я не був атеїстом, то сказав би, що у вас вселився Реббіт, – пробурмотів, сліпо тикаючи пальцями в сенсорну панель дверей у себе за спиною. – Медсестра зараз прийде.

Матіса відігнала почуття гумору, що прокинулося так не вчасно (однаково користі від нього нуль, лиш людей нервує) і встала. Ноги хитнулися, коліна спробували вигнутися в неправильний бік, але загальне самопочуття було кращим, ніж дві години тому, коли докторку Лью запрошували в палату, причому не як лікарку.

– Краще покличте його, інспекторе.

– Кого? – Ноан боязко повів плечима і швидко окинув поглядом приймальню. – Тут лише ми з вами.

– Труп. Він у вас за спиною. У сенсі, двері вже відчинились, і він там. Але ви це й самі знаєте.

Інспектор мовчки вийшов у коридор і відступив, пропускаючи чоловіка з перев’язаною головою.

Той переступив поріг, і двері нечутно стали на місце.

– Я знаю, що я бачила, – сказала Матіса.

– Не в моїх правилах сперечатися з жінками, докторко Лью, – Мак Сим Лян криво посміхнувся, – але я поряд із вами, і це вагомий аргумент, чи не так?

Матіса підійшла до нього, спокійно оглянула з усіх боків.

Костюм інший – темно-синій у тонку сріблясту смужку. Сорочка біла, на комірі ледь помітна вм’ятина – слід від нещодавно зірваної етикетки. Краватка чорна, зав’язана класичним вузлом, без прикрас. Туфлі нові, на вулиці не ношені. З останньої колекції «Екітано». На Імодалісі цей бренд упізнає будь-хто, тому що його реклама скрізь, навіть на туалетному папері.

І годинник. Хто тепер носить годинники? Стильний анахронізм, не більше. На «Каселоні» у асіанина був такий самий. Чи не «такий самий», а «той самий»?

– Дозвольте? – Матіса потяглася до пов’язки.

Мак Сим Лян зняв її сам. Ні ґулі, ні гематоми під бинтом не виявилося – тільки гладка засмагла шкіра. І жодного сліду асіанського татуювання.

– Ви як Катя. – Матіса вразилася тому, наскільки буденно це звучало. – Тому ви про неї дбаєте! Це не любов чоловіка до жінки, а любов до єдиної істоти свого виду. Це сильніше за гормони!

– І що ж я таке, лікарко? – Мак Сим Лян говорив з хлоп’ячим запалом, але в його низькому, добре поставленому голосі чувся надрив.

– Результат експериментів Дослідницького центру Онікса. Їхня спроба створити псі-форму людини на кшталт псі-форми еліан. Катя – той перший млинець, який завжди нанівець. Вона має одне тіло, і якщо вона його втратить, то до кінця життя буде невидима для людей. Ви – успішний проєкт, у вас є запас тіл, можливо необмежений.