Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

Епіграф, який одночасно

може бути й епілогом.

…Зібрався народ:

— Бідненький!

— Розбився?

— На смерть?

— Для чого?

…Та він уже був далеко,

І чути нічого не чув.

Як тільки-но о п’ятій тридцять ранку — точність, хоч годинник звіряй! — десь там, далеко внизу, в іншому, недосяжному для нього світі з’являвся перший трамвай і бадьоро-весело — «А ось і я… Трам-Трам… Привіт!..» — та лунко дзеленчав, хлопчик, заздалегідь проснувшись, вже з нетерпінням чекав його з’яви. Чекав незмінно, сповнений радощів зустрічі з іншим життям, що його уособлював собою дзвінкоголосий, дещо гуркітливий, але завжди такий осяйний трамвай, що вихоплювався наче з казки, званий ним Трам-Трам…

Але насправді то був звичайний міський трамвай, оскільки ж він ходив у Києві, то й звався київським — та й по тому.

Хлопчик вже знав (з енциклопедичного довідника «Київ», його якось купила на розкладці на Хрещатику мама), що трамваєм зветься міська наземна електрична залізниця (на відміну від метро, що хоч і є міською, але вже позавуличною електричною залізницею, що рухається в тунелях на глибині від 15 до 30 і глибше метрів — от хоч би раз проїхатися під землею!), засіб пасажирського міського транспорту; що до трамвайного господарства, крім рухомого складу — одного, двох і трьох вагонів, належить рейкова колія, тягові підстанції, повітряна контактна мережа, депо, виробничо-ремонтні майстерні, сигнальні пристрої, диспетчерська служба. А ще він знав, що трамвай приводиться в рух тяговими двигунами, що живляться постійним струмом напругою 600 В від тягових підстанцій через контактний провід, ще знав, що перший трамвай у Києві почав ходити у 1892 році на лінії Поділ-Хрещатик (у Європі — вперше поблизу Берліна — лише одинадцятьма роками раніше).

Все, все хлопчик охоче визубрив про трамвай — як і те, що провізна здатність трамвая від 7–9 (одновагонні) до 10–15 тисяч (двовагонні і зчленовані трамваї), але сам його пасажиром ще ніколи не був, хоч і жив у білому світі, себто в Києві, вже дванадцятий рік. Та й бачив трамвай лише з вікна своєї квартири — як він на кілька хвилин з’являвся далеко внизу, вихоплюючись з-за одного будинку і зникаючи за іншим, хоч дзвін його та скрегіт коліс об рейки чувся трохи довше.

Трамвая вже не було в полі зору хлопчика, але він ще довго дзвенів у його вухах і у всьому єстві. Його Трам-Трам, а для всіх інших то був звичайнісінький міський трамвай з номером 28.

«О, вже двадцять восьмий пішов, — казала бувало вранці мама і гукала в кімнату до сина: — Славунцю — доброго ранку! Вже пішов наш трамвай — день буде, як завжди, добрим».

Трам-Трам привітно дзвенів, трохи гуркотів та злегка скреготів колесами об рейки, коли робив у кінці вулиці некрутий поворот. За той дзенькіт-скрегіт на нього скаржилися мешканці ближніх будинків — ні світ, ні зоря, коли вони ще сплять, він скреготом коліс, гуркотом металевих вагонів та лункими дзвінками порушує їхні ранкові солодкі сни… Трам-Трам починав свій рух десь по той бік Дніпра на Лівобережжі, гуркотів мостом Патона і вже Правобережжям проїздив мимо будинку, в якому жив хлопчик з мамою. Прямував він до залізничного вокзалу, де й завершував свій маршрут. І там же, кілька хвилин відпочивши, розпочинав нове коло: від вокзалу й мимо них через міста Патона на Лівобережжя.

Наступний трамвай з Лівобережжя після першого з’являвся о шостій ранку, коли хлопчик, вже вмитий, сидів у колясці біля вікна і пив чорний або зелений чай — в залежності від настрою.

Проїжджаючи далеко внизу, Трам-Трам весело дзвенів — так він вітався. І хлопчик махав йому з вікна рукою: привіт, друже, привіт! Все їздиш на свій вокзал?.. «Їжджу, — весело відповідав Трам-Трам, — все вожу пасажирів до поїздів. На вокзалі багато-багато поїздів і всім, уяви, потрібні пасажири» — і зникав за будинком. Хлопчик мав його за друга і це насправді так і було, адже трамваї люблять дружити з хлопчиками. Як хлопчики з трамваями. Це у них взаємно.

В кімнаті, в якій минало його життя, стояв старий, трохи витертий зеленкуватий диван (хтось його викинув у двір, певно, придбавши новий чи модерніший, а мама й забрала, бо вони не мали за що новий купити, але на ньому все одно добре спалося, він швидко став у них своїм і був ще й справді, як новий), біля вікна стояв маленький столик з книгами та етажерка з книгами, фігурно покручена з лози. Проснувшись вранці, хлопчик, спираючись на руки, перетягував-перекидав своє тіло з неслухняними ногами, що тяглися за ним як перебиті (руки його від того були сильними) в стареньку коляску з гуманітарної допомоги і підкочував її до вікна, що заодно було йому за вікно у білий світ людей та спостережливим пунктом.