read-books.club » Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

226
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 195 196 197 ... 242
Перейти на сторінку:
люди, примусом — однаково умирати під кулями.

— Порізати австріяків! — гукнуло кілька голосів у натовпі там і тут. Максим Велігура вже й на руки поплював, щоб цупкіше втримати косу.

Та Тимофій Гречка прихилив його косу до землі:

— Постривай, Максиме! Піду зараз до них парламентером.

Серце Гречці калатало — мало не вискочить: самий раз — змахнути косою! Але був він чоловік військовий і метикував, що перед тим, як розпочати бойові дії, особливо коли сили не рівні, треба спробувати ще нав'язати мирні переговори.

Він поклав косу на шлях — обережно, щоб не вищербити об каміння, вирівняв безкозирку на голові, щоб точно по брові була, — і зразу рушив, захитуючися по–моряцькому на кожному кроці і замітаючи порох широченними чорними кльошами.



3

Натовп стояв і мовчав. Австрійці теж стовбичили німі. Ополченці з унтером збилися трохи далі. Унтер розгублено позирав сюди і туди. Що його, в бога, робити? Не стріляти ж на людей? Свої ж люди — не австріяки, та й фронту нема — тил. Віддаля, аж під селом, збилося купкою місцеве «начальство», але ж то була штафіра: старшина, голова Ради сільських депутатів дід Маланчук, фундатор «Селянської спілки» Григор Омеляненко, місцевий член Центральної Ради Оксентій Нечипорук… Не було звідки чекати сердешному унтерові бодай поради — в цю хвилину він був тут найвищою владою. Господи! Напасть яка! Вдома ж, як у людей, — жінка, діти…

А Тимофій Гречка тимчасом підійшов:

— Здравія желаю!

— Здрастуйте! — ледь чутно — бо щось застрягло йому в горлі — пробелькотів унтер і теж козирнув. Тоді, щоб прочистити горлянку та заховати свій переляк, гаркнув до австріяків начальницьким голосом: — Капрал Олексюк!

Один з австрійців — він був без коси, але з папером і олівцем у руках, — виструнчився перед унтером. Хоча й був він ніщо — тільки полонений, а все ж таки — капрал, військовий чин, — і унтер вирішив покликати його на пораду.

— Чуєш, унтер, — сказав Тимофій Гречка, — бачиш, діло яке? Народ до точки кипіння дійшов. Зараз людська кров проллється. Опредільонно! Але ми з тобою обидва люди присяжні. Давай приймемо рішення. Не дадуть люди австріякам косити. Або їх трупом покладуть, або самі трупом ляжуть. — Він розвів руками, стенув плечем. — Так і доповіси начальству: народ не дав…

Унтер дивився, кліпаючи, і мовчав. Він нічого не вмів зметикувати. Капрал Олексюк заговорив перший. Він говорив, приборкуючи схвильованість, і приязно посміхався до Гречки:

— Але ж який вам інтерес, пане–товаришу?

— Собі заробимо. А ваша праця однаково — дурна! Ні вам, ні людям, самому генералу Корнілову, щоб добивати народи війною…

— Але ж інте'рес матимете який? — знову запитав капрал. — Ви ж за гроші незгодні: за гроші хліба не купите…

Гречка урвав його, сердито махнувши рукою: нагадування про те, що платитимуть грішми, знову кинуло його в пал.

— Не твоє діло! — люто кинув Гречка. — Твоє діло — цить! Ти знаєш, хто ти, як це по–робочому зветься? Штрейкбрехер, от ти хто!

Капрал опустив очі, знизав плечима, зітхнув:

— Ми — полонені, — тихо і сумовито промовив він. — Що наказують, те й мусимо робити. Не виконаємо наказу — військово–польовий суд за опір владі і…

— От і мовчи! — грізно урвав Гречка. — За тебе унтер відрапортує: так і так, силою не дали… нагнали! Тямиш? Виправдають вас, австріяцьке кодло, на суді…

Капрал знову знизав плечима і почав ще сумовитіше:

— Хіба мова тільки про те, що виправдають на суді…

— А раз не про те, — загорлав, вже скаженіючи, Гречка, — то й котіться собі геть, на льогкому катері! От і вже! А інтерес, щоб ти знав, такий, що кожний собі вкраде зерна, коли робитимемо. Втямив, вилупку? Крастимемо! Можеш доповісти хоч самому генералу Корнілову: крадіями станемо, щоб діти з голоду не попухли! Втямив, паразит?

Капрал теж зблід, але губи його торкнула посмішка:

— А мені й не втямки… Хіба багато приховаєш зерна?

— Не твоє це, собаче діло, чи багато! Твоє діло — відступитися геть! З голодухи кожне старатиметься, скільки зможе: молодиця — в пелену, хлопці — шапкою…

1 ... 195 196 197 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"