read-books.club » Фентезі » Талiсман 📚 - Українською

Читати книгу - "Талiсман"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Талiсман" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 195 196 197 ... 231
Перейти на сторінку:
Талісман знову покличе його, або що «Джейсонова половина» візьме гору. Але в голові пролунав голос матері.

Невже тебе завжди має щось або хтось штовхати, Джекі? Ну ж бо, великий хлопчику — ти сам вибрав свій шлях. І ти можеш іти далі, якщо справді цього хочеш. Невже той, інший, хлопець має все робити за тебе?

— Гаразд, мамо, — сказав Джек.

Він ледь усміхнувся, але його голос тремтів від страху. Ось тобі й маєш. Лише сподіваюся, що хтось не забув мені покласти в рюкзак «Соларкаїн»[264].

Він простягнув руку і вхопився за одну до червоного розжарених клямок. І тоді з’ясувалося, що геть усе — ілюзія. Клямка виявилася теплою, але не більше. І щойно Джек повернув її, як червоне сяйво зникло і з решти клямок. А коли хлопчик штовхнув досередини двері зі скляними вставками, Талісман знову заспівав, і по всьому Джекові висипали сироти:

— МОЛОДЕЦЬ! ДЖЕЙСОНЕ! ДО МЕНЕ! ІДИ ДО МЕНЕ!

Тримаючи Річарда на руках, Джек зайшов у їдальню Чорного Готелю.

3

Коли Джек перетинав передпокій, його охопило відчуття, ніби якась нежива сила — щось на кшталт мертвої руки — намагалася виштовхати його назад. Джек опирався цьому секунду чи дві, і відчуття, що його виганяють, минулось.

Кімната не була темною — але намилені вікна надали їй монохромної білизни, що не подобалася Джекові. Він почувався, ніби потрапив у туман і осліп. Стіни поширювали гнилий запах, бо гіпс у них перетворювався на бридкий суп. Тхнуло порожніми роками і сивою темрявою. Але тут було щось іще, і Джек знав це і боявся.

Тому що місце не було порожнім.

Він достоту не знав, як усе тут було влаштовано — розумів лише, що Слоут ніколи не наважувався увійти всередину і, певно, всі інші також. Важке, неприємне повітря наповнювало легені повільною отрутою. Джек відчував, як дивні поверхи, викривлені коридори, секретні кімнати і сліпі закутки стискалися навколо нього, ніби стіни величного і складного склепу. Тут ховалося божевілля і блукала смерть із балакучою ірраціональністю. Може, Джекові й бракувало слів, щоб висловити ці речі, але він усе одно відчув саме їх… знав, чим саме вони були. Так само, як і знав, що всі Талісмани у всесвіті не зможуть захистити його від цих речей. Він розпочав дивний танцювальний ритуал, кінець якого зовсім не був визначений наперед.

Джек був сам по собі.

Щось залоскотало його під потилицею. Джек поклав на це долоню та перетягнув на один бік. Річард болісно застогнав у нього на руках. На нитці висів великий чорний павук. Джек глянув вгору і побачив його павутину на одному із застиглих вентиляторів під стелею. Вона заплуталася у брудний вузол між дерев’яними лопатями. Тіло павука збільшилося — Джек побачив його очі. Він не пригадував, щоб узагалі коли-небудь до того бачив павучі очі. Джек рушив до столів, обходячи висячого павука. А павук обертався на кінчику своєї нитки і стежив за ним.

— Шраний жлодій! — несподівано заверещав він.

Джек скрикнув і з панічною та несподіваною силою притиснув до себе Річарда. Його крик відгукнувся луною в їдальні з високими стелями. Десь у мóроці почувся порожній металевий дзенькіт і щось засміялося.

— Шраний жлодій, шраний ЖЛОДІЙ! — знову заверещав павук, а тоді швиденько прошмигнув назад у свою павутину під бляшаним дахом.

Серце гупало в Джекових грудях, коли він перетнув їдальню і поклав Річарда на один зі столів. Друг знову застогнав — цього разу дуже тихо. Джек відчував набряклі пухирі під одягом Річарда.

— Маю ненадовго лишити тебе тут, маленький друже, — мовив Джек.

З мороку вгорі пролунало:

— Я подбаю… добре… добре подбаю про нього… шраний… шраний жлодій… — потаємне, деренчливе гигикання.

Під столом, на якому Джек поклав Річарда, лежала купа скатертин. Верхні дві чи три були тонкими і поточеними пліснявою, але десь у середині купи він знайшов одну непогану. Хлопчик розгорнув скатертину і вкрив нею по шию Річарда.

Рушив далі. З-під лопатів вентилятора, з темряви, що смерділа зогнилими мухами і заплутаними в шовкові тенета осами, тихо шепотів павук.

— Я подбаю про нього, шраний жлодій…

Спантеличений Джек зиркнув угору, але не побачив павука. Він міг уявити ті маленькі холодні очиці, але це була лише його уява. У нього перед очима постав жахливий безрадісний образ: той павук заповзає Річарду на обличчя, пролазить між його кволими губами і потрапляє у рот, нашіптуючи своє: шраний жлодій, шраний жлодій, шраний жлодій.

Він подумав, що, можливо, варто було б затулити скатертиною і Річардів рот, але збагнув, що не може примусити себе перетворити друга на щось схоже на труп — немовби готуватиме його до такої долі.

Він повернувся до Річарда і з ваганням стояв біля нього, чудово знаючи, що які б там не були сили, але зараз вони дуже тішаться, адже тримають його на достатній відстані від Талісмана.

Він засунув руку в кишеню і витягнув звідти велику темно-зелену мармурову кульку. Магічне люстерко в іншому світі. Джек не вірив, що воно має якісь магічні сили, щоб захистити від зла, але ж річ належала Територіям… і, якщо не брати до уваги Закляті Землі, Території — глибинно добрі. І ця глибинна доброта, подумав Джек, має мати внутрішню силу протистояти злу.

Він поклав кульку Річардові в руку. Його долоня стиснулася, а тоді повільно розтулилася, коли Джек відпустив свою руку.

Десь угорі гидотно загиготів задоволений павук.

Джек низько схилився над Річардом, намагаючись ігнорувати сморід хвороби — як і сморід усього цього місця, — і прошепотів:

— Тримай це в руці, Річі. Міцно тримай, друже.

— Не… друже, — пробурмотів Річард, але немічно стиснув рукою кульку.

— Дякую, друже Річі, — сказав Джек.

Він м’яко поцілував Річарда в щоку і рушив через їдальню до зачинених двостулкових дверей у дальньому кутку. «Це як “Альгамбра”, — подумав він. — Там вікна їдальні виходили на сади, тут вікна їдальні дивляться на воду. І там, і тут подвійні двері, що ведуть до решти готелю».

Коли він минув кімнату, то відчув, як його знову відштовхує мертва рука — то готель спиняв його, намагаючись вигнати геть.

«Забудь», — подумав Джек і рушив далі.

Здавалося, сила миттєво згасла.

«У нас є інші засоби», — прошепотіли подвійні двері, коли Джек наблизився до них. І знову хлопчик почув неясний металевий дзенькіт.

«Ти хвилюєшся через Морґана Слоута, — шепотіли подвійні двері, от тільки шепотіли

1 ... 195 196 197 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талiсман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Талiсман"