Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

А кит, з розгону вихопившись на поверхню, по інерції відплив трохи далі від осереддя тієї руїни, якої він наробив. Хвилинку він лежав нерухомо, спиною до людей, і лише повільно поводив лопатями хвоста по поверхні води. Тільки-но доторкнувшись до весла, чи уламка дошки, чи бодай найменшої скіпки з розбитого вельбота, хвіст кита смикався вгору і скісно ляскав по воді. Та незабаром, ніби пересвідчившись, що роботу зроблено добре, Мобі Дік посунув уперед, розтинаючи хвилі зморшкуватим лобом.

Упевнено, рівномірно, як досвідчений мандрівник, поплив він далі, в завітряний бік, а за ним волоклися переплутані линви.

Як і напередодні, з «Пеквода» пильно стежили за всім ходом сутички і знову поквапились на поміч китобоям. Спустили човен, повиловлювали з води людей, кадоби, весла, все, що можна було виловити, і підняли на палубу. Де в кого з матросів було звихнуте плече, або зап’ясток, або щиколотка, гарпуни й списи погнуті, линви позаплутувані так, що й не розплутаєш, човни й весла потрощені. Але не загинув начебто ніхто - і ніхто не скалічився тяжко. Як Федаллаха вчора, так сьогодні Ахава знайшли на розтрощеній половині його власного вельбота: він похмуро чіплявся за неї й держався на воді досить легко. Цього разу він уже не був такий знеможений, як напередодні.

Та коли йому допомогли піднятись на палубу, до нього прикипіли всі погляди, бо він не став на ноги, а повис на плечі Старбака, що перший приспів йому на поміч. Капітанова кістяна нога відломилася, лишився тільки куций гострий уламок.

- Так, так, Старбак, дуже приємно часом зіпертися хоч би на когось. Шкода, що старому Ахавові досі так рідко траплялось це робити!

- Це залізна рихва не витримала, сер,- сказав тесля, підходячи.- Я зробив ногу як слід.

- Але, сподіваюся, всі кістки у вас цілі, сер? - зі щирим співчуттям спитав Стаб.

- Де ж цілі! Адже оця розлетілась на скалки! Хіба не бачиш? Та хоч кістка й поламана, а старий Ахав цілісінький. Правда, ця мертва кістка, що я втратив, була мені так само рідна, як і кожна з моїх живих кісток. Але ні Білий Кит, ні жодна в світі людина, ні сам сатана не можуть хоч би зачепити справжнє, неприступне єство старого Ахава. Хіба ж є такий лот, що дістав би дно отут, під нами? Хіба є така щогла, щоб дряпнула оту покрівлю, що над нами? Гей, на марсі! Куди він поплив?

- Прямо за вітром, сер!

- Ну, тоді стерно на вітер і розгортайте знову вітрила. Діставайте решту запасних човнів і споряджайте їх! Містере Старбак, зберіть вельботні команди!

- Дайте спершу довести вас до фальшборту, сер.

- Ох! Ох! Як мене коле цей уламок! Проклята доля! Щоб такому непереможному в душі капітанові дістався такий нікчемний помічник!

- Пробачте, сер?

- Та це я про своє тіло, не про тебе. Дай мені якийсь ціпок - о, оцей надломлений спис згодиться. Перерахуй людей. Щось я його не бачу. Невже! Не може бути! Його нема? Швидше! Скликай усіх!

Здогад капітанів справдився. Перевіривши команду, виявили, що нема Федаллаха.

- Парс! - вигукнув Стаб.- Мабуть, його захопило…

- Чума на тебе! Гайда всі на щогли, вниз, до каюти, до кубрика… знайдіть його! Він не пропав! Не міг пропасти!

Та скоро всі вернулися до капітана доповідати, що парса нема ніде.

- Справді, сер,- сказав Стаб.- Його заплутало вашою линвою - я, здається, бачив, як його волокло…

- Моєю линвою! Моєю линвою? Пропав? Пропав? Що означає це мале слівце?.. Який похоронний дзвін звучить у ньому, що старий Ахав увесь дрижить, ніби це він - дзвіниця? А гарпун? Розкидайте оте сміття - там він? Бачите? Отой скований тут, на кораблі, для Білого Кита… ні, ні, ні… який же я дурень! Оця сама рука його кинула! Він у кита в боці! Гей, на марсах! Не спускайте його з очей! Хутчіше всім готувати човни! Позбирайте весла… Гарпунники! Гарпуни, гарпуни! Підтягніть бом-брамселі вище… Тугіше всі шкоти! Гей, стерничий! Добре тримай курс! Я десять разів обпливу всю земну кулю… Я наскрізь її пронижу, але вб’ю його!

- Великий боже! Явись нам хоч на одну мить! - заволав Старбак.- Ніколи, ніколи ти його не добудеш, старий! Ради Христа, не треба більше цієї погоні! Це ж гірше, ніж пекельна мана! Два дні гонитви, двічі вельботи розтрощено на тріски, твою власну ногу вдруге вирвано з-під тебе, твоя лиха тінь загинула - всі добрі ангели товпляться круг тебе, остерігаючи,- чого ж ти ще хочеш? Чи ми маємо ганятися за цим проклятим китом, поки він потопить усіх нас до останнього? Кому це треба, щоб він затяг нас на дно морське? Чи, може, в саме пекло? О! О! Це безбожність і блюзнірство - й далі переслідувати його!

- Старбак, останнім часом мене якось дивно вабить до тебе - відтоді як ми обидва побачили… ну, ти сам знаєш, що ми побачили в очах один у одного. Але в цьому ділі з китом твоє обличчя для мене - як долоня: без уст, без очей, без ніяких рис. Бо Ахав довіку лишиться Ахавом. І все, що я роблю, вирішене раз і назавжди. Ми обидва розучували свої ролі за мільярд років до того, як постав оцей океан. Дурню! Я помічник самої Долі й мушу коритись її наказам. Гляди ж і ти, мій підлеглий: корися мені! Матроси, станьте круг мене. Ви бачите старого чоловіка, скаліченого, як пень дерева. Він стоїть на одній нозі й спирається на поламаний спис. Це Ахав, тобто його тілесна частина. Але душа Ахавова має сотню ніг, вона стонога! Я розбитий, у мені тріщать жили, наче сталки троса, що ним буксирують корабель без щогли під час шторму. Таким ви, мабуть, і бачите мене. Та поки той трос урветься, ви ще почуєте тріск. А поки ви його не почули - знайте, що Ахавів трос іще тягне! Ви вірите в те, що називають призвістками? Тоді смійтесь уголос і кричіть: «Браво, біс!» Бо те, що тоне, двічі виринає, перше ніж