Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Відновлюючи історичну справедливість у ставленні до релігії і церкви, уряд України на новій концептуальній основі переглянув статус церкви, її права і функції, її взаємовідносини з суспільством і державою. Держава повернула православній церкві сотні храмів, десятки монастирів, раніше відібраних у неї або які припинили своє функціонування з інших причин. Широко розгорнулося будівництво нових храмів, чисельність яких у п’ять разів вище рівня 80-х років ХХ ст. Виникло та діє багато нових релігійних навчальних закладів різних рівнів для підготовки священників і богословів. Православна церква отримала найширші, по суті, необмежені можливості для діяльності в найрізноманітніших галузях: благодійній, охорони здоров’я, культурно-просвітницькій, релігійно-пропагандистській, редакційно-видавничій, господарській, виробничій. Церква володіє правом власності і юридичної особи, створює необхідні їй підприємства і організації, свої видавництва і друкарні, культурно-просвітницькі суспільства, недільні школи, бібліотеки і читальні, крамниці для продажу релігійної літератури, видає багато десятків газет, журналів, використовує для своєї мети і загальні засоби масової інформації. Церква має опорні пункти в сфері охорони здоров’я і соціального забезпечення. Проголошена в законах України рівність прав і можливостей всіх віросповідань насправді здійснила високі права лише для однієї православної церкви. Саме їй одній надаються всілякі привілеї і почесті, хоча в Україні є і ряд інших впливових конфесій. Тисячоліття Хрещення Русі відзначалося в усій країні не тільки як церковна, але й як державна подія великого масштабу. Різдво і Пасха стали державними святами. Релігійні церемонії і обряди, що за законом мають проводитися в самій церкві або в будинках віруючих, тепер проводяться на території державних і суспільних підприємств і установ. Найрізноманітніші громадянські події, особливо урочисті акти, супроводжуються церковним освяченням — відкриття нових підприємств або цехів, проведення ярмарок, конференцій, спуск на воду нових кораблів, багато іншого, як і в царський період, благословляється молитвою священника з окроплянням об’єкта «святою» водою.

Серйозні зміни сталися в структурі православної церкви в Україні. В минулому єдина православна церква функціонувала під егідою Московської і всія Русі патріархії — Російської православної церкви. Найбільша її частина залишилася в складі Московської патріархії на колишньому правовому становищі — Українська православна церква московського патріархату, інша її частина проголосила себе автономною православною церквою Київського патріархату — УПЦ-КП. Третя виникла шляхом відриву від неї — Українська автокефальна церква. Найбільша з них — Українська православна церква московського патріархату об’єднує більше п’яти тисяч парафій. Інші церкви значно менші. Починаючи з 90-х років з боку державної влади України вживалися неодноразові спроби об’єднання всіх церков України під егідою Київського патріархату.

Демократична, правова держава повинна однаково ставитись до релігії і до атеїзму, не надавати жодному з них будь-яких переваг або привілеїв, рівно застосовувати до них законодавство про свободу совісті і віросповідань. Необхідно суворо охороняти світський характер держави від втручання релігій, протидіяти клерикалізації суспільного життя, несумісного з інтересами населення — віруючих і невіруючих.

Література

Великович Л. Н. Религия и политика в современном капиталистическом обществе. — М., 1970.

Грушевський М. С. Історія України — Руси. — К., 1936.

Законодавство про релігійні культи. — М., 1969.

Мчедлов М. Политика и религия. — М., 1987.

Никольский Н. М. История русской церкви. — М., 1963.

Огієнко І.І. Українська церква. — Прага, 1942.

Питання для повторення

♦ Які фактори визначають взаємозв’язки політики і релігії?

♦ Як складаються і від чого залежать зміни в формах релігійних вірувань?

♦ У чому полягає соціально-політична функція релігії і церкви? Яке соціальне спрямування священних книг релігій?

♦ Які зміни відбулись в 80—90-х роках в політиці держави щодо релігії і церкви?

Політична екологія[5]

Ще в 20-х роках ХХ ст. сучасний французький соціолог Бертран де Жувеналь підкреслював: людство повинно пройти рятівний шлях від політичної економії до політичної екології. А ще раніше, в середині XIX ст., німецький біолог-дарвініст Ернст Геккель, коли заговорили про екологію, ввів у науковий обіг поняття екологія, дав її визначення і розкрив суть. Тепер це поняття вживається і в біології, і в соціології, і навіть в філософії, коли сформувалися галузі знання — соціальна екологія, екологія людини, екологія культури, моральна екологія та ін. Таке широке розгалуження древа екології має одну-єдину причину: від такого напрямку наукових досліджень залежить доля людини, яка на досить тривалий період забула про природні інстинкти і навики первісного становища, вважає себе вільною від екологічних залежностей і взагалі від природи, що постійно змінюється, перетворюється.

1. Екологічна політика: джерела, суть

Що таке екологія

Природа обумовлює життя людини. Людина ж, втручаючись в природу, прагнучи підкорити її своїй волі, не тільки руйнувала, а й облагороджувала природне середовище. Проте, олюднюючи природу, людина довела її до деградації, подекуди до кризи і катастрофи, коли господарська діяльність набрала планетарного розмаху і виробничі процеси зрівнялись за інтенсивністю з природними. Тепер же потрібні значні зусилля для збереження природи, усунення джерел її деградації, повне переосмислення принципів, методів та інфраструктури і навіть мети господарювання.

Екологія — наука про економію, домашній побут тваринних організмів — досліджує загальну взаємодію тварин з неорганічним і органічним середовищем, їх дружні і ворожі відносини з іншими тваринами і рослинами, з якими вступають у прямі або непрямі контакти. Абстрагуючись від елементів архаїки у визначенні й констатації заплутаного повного комплексу зв’язків і явищ (і в такому розумінні визначення Ернста Геккеля не застаріло), можемо не помітити звернення саме до економії. Проте геккелівські акценти саме на економію не є випадковими, адже природокористування завжди і досить жорстко визначається економічним розвитком суспільства.

Екологічні й економічні інтереси суспільства об’єктивні: між ними є єдність і протилежність. Ці інтереси єдині, оскільки необхідно забезпечувати матеріальний добробут людей, але протилежні за змістом, метою і методами їх досягнення. Екологічні інтереси ґрунтуються на біологічних законах розвитку. Їх мета — забезпечити якість навколишнього середовища. Без такої умови людина просто не може вижити як біологічна істота. Економічні ж інтереси відображають соціальні закони розвитку суспільства, і їх основна мета — задоволення матеріальних потреб людини. Екологічні аспекти обов’язково присутні в усіх великомасштабних економічних заходах, і навіть тоді, коли не усвідомлюються. Суперечності між економічними потребами суспільства і можливостями навколишнього середовища компенсувати втрати, яких завдає втручання людини, іноді досягають значної гостроти і можуть вирішуватися лише на шляхах оптимізації природокористування, зменшення антропогенного тиску на природу. В усьому