Читати книгу - "Політологія: наука про політику"

Російської православної церкви в Москві проведено три всесвітніх конференції, девізом яких стало: «Релігійні діячі за міцний мир, роззброєння і справедливі відносини між народами», «Релігійні діячі за врятування священного дару життя від ядерної катастрофи», «За без’ядерний світ, за виживання людства». Активні дії миролюбних, в тому числі і церковних сил, відіграють важливу роль у відвертанні загрози ядерної війни, протидіють використанню церкви з агресивною метою, сприяють подоланню суперечностей між конфесіями в політичній сфері, згуртуванню релігій, всіх віруючих для забезпечення міцного миру на Землі.

Істотні відмінності у взаємовідносинах держави з церквою виникають лише в період перебудови, що виступає перехідним від радянського до пострадянського етапу в державному устрої. Жовтнева революція принципово вирішила релігійне питання. В його основу покладено два докорінних принципи: відділення церкви від держави і школи від церкви, забезпечення свободи совісті і віросповідання. Вже з самого початку встановлення Радянської влади, народний уряд прийняв ряд законодавчих актів: про секуляризацію церковних земель нарівні з поміщицькими землями; про передачу виховання і освіти з духовного відомства у ведення міністерства народної освіти і передачу йому також середніх і вищих духовних шкіл, семінарій, академій; про перехід актів громадянського стану (народження, шлюбу, розлучення, смерті) від церкви в державні органи, про ліквідацію інституту військового духівництва; про припинення державного фінансування церковних об’єднань. Тоді ж російська православна церква визначила свою негативну позицію у ставленні до держави, хоча ще не мала ясного уявлення про ті реформи, що вживе радянський уряд, і навіть незалежно від них. Тут вирішальну роль відіграли не церковні інтереси, яким доки ще нічого не погрожувало, а інтереси суто політичні.

Клерикальні домагання православної церкви заперечувалися навіть Тимчасовим урядом, а тим більше не могли бути прийняті Радянською владою. Це добре розуміли самі церковники, але висували їх свідомо з метою загострення відносин з державою. Аналізуючи радянський декрет «Про відділення церкви від держави і школи від церкви» (23 січня 1918 року), важливо відзначити, що основний зміст — демократичне рішення релігійного питання, характерне для багатьох тодішніх демократичних держав. Відділення церкви від держави і школи від церкви в різних специфічних формах мало місце в ряді країн Заходу — в Франції та Італії, а також в Японії, входило в програму лівих партій і навіть кадетів в Росії. Принцип свободи совісті в Росії, який лежить в руслі демократичних прав особи, діяв в багатьох країнах, означаючи лише свободу віросповідання. Вперше Радянська влада надала свободу віросповідуванню, здійснила право вибору релігії і право виходу з православ’я і переходу в інші конфесії, право невіруючих зберігати свої погляди і поширювали невірство. Урівнювались в правах перед законом всі конфесії, надавалося вільне відправлення релігійного культу всім без винятку церквам, а не тільки православним. Відміна релігійної присяги і клятви, релігійних обрядів і церемоній в державних установах також випливала з принципу відділення церкви від держави. Здійснювані Радянською владою заходи, спрямовані на демократизацію віросповідних відносин, ніскільки не ущемляли прав церкви, декларувалося вільне відправлення релігійної обрядовості і не містились жодні атрибути державного управління церквою. Однак ряд положень Декрету виходять за межі демократичних перетворень, відображаючи класове спрямування політики Радянської держави та необґрунтовану тенденцію прирівнювання церковних об’єднань до буржуазно-поміщицьких організацій, оскільки і тоді діяли у згоді. Декрет позбавляє церковні та релігійні общини права володіти власністю, права юридичної особи, націоналізує все церковне майно, оголошуючи його народним надбанням.

Дискримінація церкви і віруючих поєднувалася з піднесенням ролі атеїзму як державної ідеології. Задумана як теоретична полеміка з науковою ідеологією, атеїстична пропаганда перетворювалася в антицерковну з грубим ганьбленням релігії та церкви. Висуваючи завдання подолання релігійних забобонів, атеїзм пророкував швидке відмирання релігії, незважаючи на відносно високий рівень релігійності населення. Розбещування, що виступали під гаслом наукового атеїзму, насправді нічого спільного з ним не мали. В науковому атеїзмі, що увібрав найціннішу спадщину багатовікової історії, є категоричне засудження будь-яких спроб обмеження прав релігії, церкви, віруючих, неприпустимість підміни теоретичної боротьби з релігією, що ведеться у всьому світі, політичною війною держави проти церкви та її ідеології. Але заради справедливості поряд з людьми, які спотворили суть і засоби атеїзму, безкорисливо діяли багато тисяч справжніх атеїстів, які несли в маси науковий світогляд, роз’яснювали віруючим і невіруючим проблеми природи, суспільства, людини. Неправдивими тлумаченнями суті релігії та церкви багато в чому визначається курс політичної партії, що править, і держави у ставленні до церкви та релігії, прагнення ізолювати церкву від суспільства.

Лише в період Вітчизняної війни (1941—1945 років) багато в чому змінилося ставлення держави до релігії і церкви у зв’язку з патріотичною позицією Російської православної церкви, що внесла значущий вклад в перемогу над фашизмом. На кошти церкви і віруючих побудовані авіаційна ескадрилья і танкова колона та ін. За період війни приходами церкви передано більш 200 мільйонів карбованців на потреби фронту. Керівництво Радянської держави врахувало православній церкві те, що виступала стабілізуючою суспільно-політичною силою. Церква опікувалася інтересами державної політики і в миротворчій діяльності. Враховувалося також і те, що на територіях, що зазнали фашистської окупації, православні церкви не закривалися, а частина закритих з них до війни спромоглася відновити діяльність. Створена Рада у справах Російської православної церкви мала право остаточного рішення питань про відкриття або закриття храмів, що перешкоджало свавіллю місцевої влади. Незважаючи на довголітнє обмеження інтересів церкви і віруючих, на грубі порушення органами влади своїх же законів, керівництво церкви у виступах, в тому числі і за рубежем, давало незмінно високу оцінку політики радянської влади у ставленні до релігії.

Держава і церква на сучасному етапі

Сучасний етап в життєдіяльності православної церкви бере початок з перебудови, приблизно з середини 80-х років, коли взято курс на демократизацію суспільно-політичного і духовного життя суспільства, на відмову від адміністративно-командних засобів управління державою, на виправлення помилок і викривлень, в тому числі у ставленні до релігії і церкви. В основі нових підходів державних органів до релігії лежало попередвизначення помилкових концепцій та дій, широко розповсюджених в період Радянської влади. По-перше, відділення церкви від держави трактувалося як відділення її від суспільства і тому її функції законодавчо обмежувалися винятково відправленням релігійного культу. Тепер церква визнається не тільки релігійною установою, але й соціальним інститутом, покликаним до виконання важливих суспільних функцій, що виходять за межі релігії і традиційно притаманні церквам всього світу. По-друге, релігія розглядалася Радянською державою і атеїзмом, як чужорідний елемент в суспільному організмі, що підлягає витисненню і відмиранню. А звідси випливала дискримінація церкви і в тому числі віруючих в повсякденному житті. Тепер релігія набула справедливого розуміння як одна з рівноправних форм суспільної