Читати книгу - "Вибрані твори"

— Товаришу командире, ви поранені…

— Давай диск! — «Чого ж він мокрий?»

— Тра-та-та-та.

Падають якісь безформні плями. Напливають нові.

— Тра-та-та…

Над полем перехрещуються суцільні відблиски ракет, вони охоплюють землю різнобарвними водограями. І враз — темінь.

— Тра-та-та, — ще наздоганяє затьмарену свідомість відгомін наосліп пущеної черги.

* * *

Яскраве світло осліпило Сніженка. На нього з гарчанням кинулась вівчарка і, зупинена вигуком, затанцювала на задніх ногах.

Два дозорці в одностроях підвели Віктора Івановича до помосту. На помості за столом сидять начальник тюрми і шеф протикомуністичного відділу гестапо. Над ними з стіни нависає стражденне розп'яття Христа, праворуч від нього шанобливо застиг старший наглядач: він зараз виконує роль перекладача.

Щось заговорив начальник тюрми.

— Пане Сніженко, ви знаходитеся в будинкові кари, — зосереджено перекладає старший наглядач.

— Я всі ці дні знаходився в будинкові кари, — на гордовитому обличчі Віктора Івановича тінню пробігає презирлива усмішка.

— Вам говорять, що ви знаходитеся в будинкові для страти, — терпляче поправляє начальника тюрми шеф.

— Втішна інформація.

— Пане Сніженко, ви можете жити…

— Стара пісня.

— Ви молодий…

— Накажіть зняти кайдани.

Начальник тюрми подає знак; клацає ключ, блискучі кайдани крайніми кільцями з дзвоном сипляться на підлогу.

В цей час на поміст в супроводі військового коменданта підіймається сам обергрупенфюрер. Начальник тюрми і шеф гарячкове зриваються з стільців, а дозорці виструнчуються. Карл Фішер, зрідка поглядаючи на Сніженка, щось говорить, начальник тюрми і шеф шанобливо покивують головами.

— Пане Сніженко, якщо ви не скажете правди, будемо вас катувати, — тепер в очах начальника тюрми не тільки погроза, а й прохання «Ну, скажи, і мені, і тобі буде краще», — аж вимовляє поглядом.

Сніженко мовчить.

— Нещадно будем катувати.

— Це ви вмієте.

— В страшних муках помрете…

— Ну й що з того?

— Розумієте, ви більше не будете жити. Ви це розумієте? — вже кричать і начальник тюрми і старший наглядач. Начальник тюрми нахиляється вперед, тикаючи вказівним пальцем, наче вганяючи свої слова в голову в'язня. — Ви більше не будете жити…

— Так загін буде жити! Україна буде жити! Росія буде жити! Народ буде жити! — спалахнули гнівом очі Сніженка. — А от ви не будете жити, ви не маєте права навіть приторкатися до життя.

Начальник тюрми відхилився назад, палець його вткнувся в стіл і перегнувся гачком. Рука оберлейтенанта потягнулася до блискучого «вальтера», а старший наглядач побілів, найбільше боячись гніву обергрупенфюрера.

Карл Фішер зважував обставини. Багатюща практика підказала йому, що Сніженко належить до нелегкої породи. Таких переляком не візьмеш. А от перехитрити іноді вдається, вдається підступністю вирвати зайве слово, а потім, приперши ним, надломити моральний дух в'язня і витягти факти, як гвіздки. Надаючи обличчю самого привітного виразу, він сходить з помосту.

— Пане Сніженко, я з захопленням слухав ваші непримиренні відповіді. Ми уміємо поважати гордих, сміливих противників. У нас високо розвинуто культ надлюдини. Надлюдина — це, як сказав Ніцше, — море…

— Оце море й за столом сидить? — насмішкувато кивнув Сніженко на поміст.

— Про особисті якості людей, з якими ви зіткнулися, не будемо говорити: вони службовці вузької галузі — і цим сказано все. Пане Сніженко, ви уже як воїн не страшні нам. Поки у вас загоїться рана — війна закінчиться.

Погляди Фішер а і Сніженка схрещуються. В першому — доброзичлива, впевнена усмішечка, в другому — строга допитливість, те пізнання, яке не обривається в людини до останньої хвилини життя.

«Склад розуму аналітичний, — визначає обергрупенфюрер. — Селянин, а мислення інтелігента. Виняток?.. Ні, щось багато таких винятків, — пригадує, справи підсудних. — І це зовсім не добре для третього райху… і моєї кар'єри».

«Надкар'єрист, а не надлюдина. Заради слави не пожаліє й матері своєї. Моральні принципи — чини і гроші. Сьогодні служитиме третьому райхові, а завтра — де щедріше заплатять. Більше хитрий, аніж розумний. Небезпечний, — насторожено прислухається Сніженко до слів Фішера; вони липкі, наче листя вільхи, і, як листя, мають глянсувату, парадну сторону і сіру, ворсисту, до якої чіпляється бруд паразитарних яєчок і гусені».

— Ми вам подаруємо життя. Тільки після одужання ви повинні відмовитися від пропагандистської роботи і щоденно з'являтися на реєстрацію. Хай це моя примха, але завтра, Пане Сніженко, ви будете на волі, — урочисто проголошує обергрупенфюрер.

«Так створюється повна ймовірність, що все закінчиться щасливим кінцем. Тільки ловися, рибко».

— Мене захоплює ваш сміливий напад на тюрму. Як вам удалося так обдурити нас? — похитує головою Фішер.

— Невже завтра мене випустять на волю? — Сніженко вдає, що зовсім повірив обіцянці.

— Завтра. Після закінчення усіх формальностей з документами, — сміється обергрупенфюрер. — «Ознака хороша». — Ітак, ніч промайне, потім дорога — і ваш Супрунів. Хороше село. За садами — хат не видно. Стави дзеркальні і коропи дзеркальні. Я коли їхав на схід, думав: у вас нема культурної раби… Лікуватися вам, пане Сніженко, треба серйозно, — тонко прядеться нитка ймовірності, щоб приспати сумніви.

— Вилікуюсь, — запевняє Сніженко, наче він уже на волі.

— Напад ви блискуче провели. Мене, як фахівця, цікавить причина вашого успіху.

— Причина — в поліції.

— Тільки в поліції? — навіть не змінився вираз обличчя обергрупенфюрера, начеб йому це вже було відомо.

— Я, здається, таємницю виказав, — захвилювався Сніженко.

— Ну, яка це таємниця? Ми вже підняли завісу цієї таємниці, — запевняє Карл Фішер. — Я вас слухаю, пане Сніженко.

— Коли вже сказав, то сказав, — махнув рукою Сніженко. — Майже весь перший набір поліції — надісланий партизанським загоном. Партизани тільки не пішли до в'язниці — не могли слухати криків ув'язнених.

— В цьому успіх знищення людей, яких ми послали під маркою партизанів? — раптово розширюються темні чоловічки, з обличчя змивається усмішка і доброзичливість. Обергрупенфюрер починає хвилюватись і навіть почуває на спині рухливі краплини противного холоду: а що, коли меч зради уже занесено над його головою?.. На цій Україні милій тільки одні неприємності. Він обводить очима загратовані вікна і зусиллям волі стримує острах.

— Пан Крупяк знав що-небудь про це?

— Ні, пан Крупяк нічого не знав, — мусив із жалем промовити Сніженко: зайве слово могло б розірвати нитку ймовірності.

Обергрупенфюрер блискавично вискакує на поміст. Фашисти вихоплюють зброю і під захистом широкої спини старшого наглядача вибігають надвір.

Їх очима переможця проводжає Віктор Іванович Сніженко.

Біля шосе військовий комендант, начальник тюрми і старший наглядач обеззброюють двох змінених патрулів, б'ючи, втискають їх в машини і мчать до будинку кари. Кат в'язниці з шкурою вириває в приголомшених служак потрібні Карлу Фішеру свідчення. Поліцаї, не витримавши катування, заплутують себе