read-books.club » Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

168
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 193 194 195 ... 265
Перейти на сторінку:
не могла без презирства на це дивитися. Кортіло заверещати, що вони всі — дурні вівці, які від Лораса можуть сподіватися отримати хіба що усмішку чи квітку. Але натомість Серсі оголосила його найхоробрішим лицарем у Сімох Королівствах і з усмішкою дозволила Томену презентувати йому самоцвітний меч, з яким він піде в бій. Король ще й обійняв сера Лораса, що не входило в плани Серсі. Але нині це вже байдуже. Вже можна й виявити широту душі. Лорас Тайрел помирає.

— Розповідайте,— наказала Серсі.— Хочу знати все, від початку до кінця.

Коли закінчилася розповідь, в кімнаті вже й стемніло. Запаливши свічки, королева відіслала Доркас на кухню, щоб та принесла трохи хліба з вином і вареної яловичини з хроном. За вечерею вона попросила Орана розповісти все ще раз, щоб добре запам'ятати подробиці.

— Не хочеться, щоб дорогоцінна наша Марджері дізналася про це від чужих людей,— пояснила вона.— Повідомлю їй сама.

— Ви дуже добрі, ваша світлосте,— посміхнувся Вотерз. «Яка лукава посмішка»,— подумала королева. Оран уже не так нагадував їй королевича Рейгара, як раніше. «Так, у нього характерне волосся, але, якщо вірити пліткам, таке саме волосся має і половина повій у Лісі. Рейгар був справжнім чоловіком. А цей — хитрий хлопчисько, не більше. Однак корисний».

Марджері сиділа в Дівосклепі: попиваючи вино, разом з трьома кузинами намагалася зрозуміти якусь нову гру з Волантиса. Хоча година була пізня, вартові одразу пропустили Серсі.

— Ваша світлосте,— почала королева,— краще вам дізнатися новини від мене. З Драконстону повернувся Оран. Ваш брат — справжній герой.

— Я завжди це знала,— наче й не здивувалася Марджері. Та й чого їй дивуватися? Вона очікувала на таке з тої самої миті, коли Лорас попросив віддати командування йому. Та заки Серсі закінчила розповідь, на щоках юної королеви блищали сльози.

— Редвин робив під мурами замку підкоп, але для Лицаря Квітів це було надто повільно. Без сумніву, він у цей час думав про людей — про підданих вашого батька, які потерпають на Щитах. Лорд Вотерз каже, він ще й пів дня не пробув командувачем, як наказав починати атаку,— одразу після того, як каштелян лорда Станіса відмовився вирішити долю облоги у двобої. Коли таран пробив замкову браму, Лорас перший увірвався у пролам. Заїхав просто в пащеку дракона, кажуть, весь у білому, розмахуючи над головою моргенштерном, викошуючи ворогів праворуч і ліворуч.

Тут уже Меґа Тайрел зарюмсала вголос.

— Як він загинув? — запитала вона.— Хто його вбив?

— Ніхто конкретно цієї честі не вдостоївся,— сказала Серсі.— Серу Лорасу в стегно влучила арбалетна стріла, потім ще одна в плече, але він і далі хоробро бився, хоча кров аж юшилася. Потім він отримав удар булавою, яка зламала йому кілька ребер. А тоді... та ні, страшних подробиць я не розповідатиму.

— Розповідайте,— сказала Марджері.— Я наказую.

«Наказую»?! Серсі на мить затнулася, але вирішила пропустити це повз вуха.

— Коли наші взяли мур, захисники замку почали відступати до фортеці. Лорас і там вів атаку. І його накрило киплячою смолою.

Леді Алла, побілівши як крейда, вибігла з кімнати.

— Мейстри роблять усе можливе, запевнив мене лорд Вотерз, але, боюся, брат ваш попікся надто сильно,— Серсі пригорнула Марджері, втішаючи.— Але він урятував королівство,— вона поцілувала маленьку королеву в щоку, відчувши солоний присмак сліз.— Джеймі запише всі його звитяги в Білу книгу, а співці ще тисячу років співатимуть про нього.

Марджері так люто випручалася з обіймів, що Серсі мало не впала.

— «Помирає» не значить «помер»,— вигукнула вона.

— Ні, але мейстри кажуть...

— «Помирає» не значить «помер»!

— Я просто хотіла позбавити вас...

— Знаю я, чого ви хотіли. Забирайтеся!

«Отепер ти знатимеш, як почувалася я того вечора, коли помер мій Джофрі». Серсі, начепивши на обличчя маску люб'язності, вклонилася.

— Люба, донечко, я сумую разом з тобою. Залишаю тебе з твоїм горем.

Того вечора леді Мерівезер не прийшла, а Серсі від збудження зовсім не могла спати. «Якби мене зараз побачив лорд Тайвін, він би зрозумів, хто його справжній спадкоємець — спадкоємець, вартий Кичери»,— думала вона, лежачи в ліжку поряд з Джоселін Свіфт, яка стиха похропувала в сусідню подушку. Скоро Марджері проливатиме гіркі сльози, які б мала проливати за Джофрі. І Мейс Тайрел теж поплаче, от тільки Серсі не давала йому приводу порвати з нею. Зрештою, що вона такого зробила? Просто довірилася Лорасу! Він, прихиливши коліно, на очах у половини двору попросив передати командування йому.

«Коли він помре, треба поставити йому десь пам'ятника й улаштувати похорон, якого ще не бачив Королівський Причал. Простолюду це сподобається. І Томену також. Мейс, бідолаха, може, ще й подякує мені. А що ж до його леді-матері, то ця новина, дайте боги, уб'є її».

Такого прегарного сходу сонця Серсі не спостерігала вже багато років. Незабаром з'явилася Тейна й зізналася, що всю ніч втішала Марджері та її фрейлін — леді пили вино, плакали й переповідали історії про Лораса.

— Марджері й далі переконана, що він не помре,— розказувала вона, поки королева вдягалася до двору.— Хоче послати доглядати за ним власних мейстрів. Кузини моляться Матері, благають її милості.

— Я теж молитимуся. Ходімо завтра в септ Бейлора — запалимо сотню свічок за нашого доблесного Лицаря Квітів,— сказала королева й обернулася до покоївки.— Доркас, принеси мою корону Нову, будь ласка.

Вона була легша за стару — біла канитель, оздоблена смарагдами, які спалахували, коли Серсі повертала голову.

— Сьогодні вранці щодо Куця приходило четверо,— повідомив сер Озмунд, коли його впустила Джоселін.

— Четверо? — приємно здивувалася королева. В Червоній фортеці не зменшувався потік інформаторів, які буцімто мали відомості про Тиріона, але щоб четверо за один день — це щось новеньке.

— Ага,— підтвердив сер Озмунд.— Один вам голову приніс.

— З ним побалакаю першим. Ведіть його до мене у світлицю.

«Хоч би цього разу не було помилки! Нарешті буду я відомщена, щоб Джоф зміг покоїтися в мирі». Септони кажуть, число сім — сакральне для богів. То, може, ця сьома голова нарешті стане для Серсі бальзамом на душу.

Візитер виявився тайросянином: кремезний пітний коротун з роздвоєною борідкою, пофарбованою в зелений і рожевий колір, своєю єлейною посмішкою нагадав королеві Вейриса. Серсі він не сподобався з першого погляду, але вона згодна була заплющити очі на його вади, якщо у тій скрині, що він приніс, і справді лежить

1 ... 193 194 195 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"