Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

безпеки впивався їй у стегна і плечі. Навіть якщо відсунути

крісло якнайдалі, пульт керування вогнем розташовувався трохи

заблизько, і вона не могла зручно влаштувати руки на бильцях

крісла-колиски. Це все буде проблемою, якщо їм доведеться

маневрувати на справді високій швидкості. Як, звісно, і станеться, щойно почнеться бій.

Вона притиснула лікті якомога ближче до себе, щоб на

високому прискоренні не вивернуло руки, і посовалася під

паском. Краще вже не буде.

Із крісла позаду і вище неї озвався Алекс:

— Усе одно це закінчиться швидко. Мабуть, ти навіть не

встигнеш відчути всю незручність.

— Тепер я спокійна.

Із гучномовця заговорив Голден:

— Ми увійшли в зону максимальної ефективності торпед. Вони

можуть вистрілити зараз же або через двадцять годин. Тому не

розстібайте паски. Залишати місця тільки у ситуації, що

загрожує життю, і лише після мого прямого наказу. Сподіваюся, всі розібралися з катетерами.

— Мій дуже тисне, — сказав Еймос.

Алекс заговорив у неї за спиною, і його голос відбився луною

за частку секунди каналом зв’язку:

— Це уропрезерватив, брате. Всовувати треба всередину нього.

Боббі не втримала сміху й підняла руку за спиною, поки Алекс

не дав п’ять.

Голден продовжив:

— У нас зелений за всіма параметрами тут, у рубці.

Доповідайте про готовність.

— Усе зелене в керуванні польотом, — сказав Алекс.

— Зелений в радіоелектронній боротьбі, — сказала Наомі.

— Унизу все готово, — сказав Еймос.

— Гармати зелені й гарцюють, — останньою озвалася Боббі.

Вона була втиснута у крісло, на два розміри замале для неї, на

вкраденому в Марса військовому кораблі, яким командував

один із найбільш розшукуваних урядами внутрішніх планет

людей. Попри це, вона почувалася тут з біса добре. Боббі

стримала радісний зойк і натомість розгорнула Голденове

віконце із загрозами. Голден уже позначив шість оонівських

винищувачів, які гналися за ними. Боббі вибрала корабель на

чолі, й «Росинант» спробував знайти вихід на мішень. «Росі»

оцінив шанси влучання в ціль у менш ніж десяту відсотка. Боббі

перескакувала від мішені до мішені, призвичаюючись до часу

відповіді та керування. Натиснула клавішу, що винесла на екран

інформацію, і переглянула характеристики оонівського

винищувача.

Коли набридло читати характеристики корабля, Боббі

відкрила тактичний огляд. Одну крихітну зелену цятку

переслідувало шість трохи більших червоних, котрих своєю

чергою переслідували шість синіх. Має бути не так. Синіми

мають бути земні кораблі, а марсіянські — червоними. Вона

наказала

«Росі»

поміняти

кольори.

«Росинант»

був

спрямований у бік переслідувачів. Судячи з мапи, здавалося, що

вони летять одне до одного. Але насправді «Росинант»

гальмував, прискорюючись у протилежний бік, щоб оонівські

кораб лі наздогнали їх швидше. Усі тринадцять кораблів у цій

конкретній ситуації мчали в бік сонця. Просто «Росі» робив це

кормою вперед.

Боббі поглянула на годинник і побачила, що, бавлячись

пультом керування, вбила менш ніж п’ятнадцять хвилин.

— Ненавиджу очікування перед боєм.

— Підтримую тебе, сестро, — сказав Алекс.

— Є якісь ігри? — спитала Боббі, тицяючи по пульту.

— Я загадав... річ, що починається на літеру В.

— Винищувач. Шість стволів, вісім МТЗ і швидкострільний

рейкотрон на кілі.

— Вгадала. Твоя черга.

— Ненавиджу довбане очікування перед боєм.

* * *

постріли промацають їхню оборону — кілька торпед, випущених

з великої відстані, просто щоб переконатися, чи має екіпаж

«Росинанта» повний контроль над системами вогню і чи все

працює справно. Натомість оонівські кораблі скорочували

відстань, а «Росі» чавив на гальма, щоб зустрітися з ними.

Боббі спостерігала, як шість кораблів ООН підкрадаються

дедалі ближче до червоної лінії у віконці з загрозами. Ця лінія

позначала межу, за якою шквальний залп із усіх шістьох

кораблів здолає їхню мережу точкового захисту.

Тим часом шість марсіянських кораблів наближалися до

зеленої лінії на екрані, що позначала оптимальну для них

дальність стрільби по кораблях ООН. Це був масштабний