Читати книгу - "Необхідні речі"

– Е… а за який злочин?

Бастерів друг розсміявся.

Норріс повернув усю свою увагу на парочку і з тривогою помітив, що їхнє положення один відносно одного змінилося. Коли він їх запопав, ті стояли ледь не плечем до плеча. Тепер розійшлися ледь не на фут і продовжували розширювати дистанцію.

– Не рухатися! – ревнув він.

Вони спинилися й знову перезирнулися.

– Назад одне до одного!

Вони залишилися на місцях, стояли під рясним дощем, опустивши руки, і дивилися на нього.

– Для початку я арештовую їх за незаконну зброю! – розлючено заревів Норріс на поліцейського Джо Прайса. – А тепер дістань палець зі сраки й допоможи мені!

Це підштовхнуло Прайса до дій. Він спробував дістати свій револьвер з кобури, помітив, що захисний ремінець не відстебнуто, й почав із ним возитися. Він так і вовтузився зі зброєю, коли вибухнули перукарня й похоронний зал.

Бастер, Норріс і поліцейський Прайс повернули голову на звук. Туз – ні. Він очікував саме цього ідеального моменту. Туз дістав пістолет із-за пояса зі швидкістю майстра-скоростріла з вестернів і пальнув. Куля поцілила Норрісові в ліве плече, зачепила легеню й розтрощила ключицю. Коли Норріс помітив, що двоє чоловіків розходяться, він зробив крок назад до цегляної стіни. Тепер його на неї відкинуло. Туз вистрелив удруге, вибиваючи кратер у цеглі за дюйм від Норрісового вуха. Від рикошету здалося, ніби то якась здоровенна й дуже зла комаха.

– О Господи! – вереснув поліцейський Прайс і зі ще більшим ентузіазмом взявся смикати запобіжний ремінець.

– Вали його, тату! – крикнув Туз.

Він шкірився. Вистрелив утретє, і цього разу куля прошила гарячу канавку в лівому боці худорлявого заступника Ріджвіка, коли той упав на коліна. У небі спалахнула блискавка. Неймовірно, але Норріс досі чув, як від останнього вибуху по вулиці розлітаються цегла й деревина.

Поліцейський Прайс нарешті спромігся розстебнути ремінець над пістолетом. Він уже діставав револьвер, коли пістолет у руках Кітона зніс йому голову понад бровами. Прайса викинуло з чобіт і прибило до цегляної стіни провулка.

Норріс знову підняв пістолет. Здавалося, той важить із сотню фунтів. Стискаючи його обома руками, він націлився на Кітона. Прицілитися на нього було легше, ніж на його друга. Ба більше, Бастер щойно вбив копа, а такі речі в Касл-Року не відбуваються. Вони провінціали, можливо, але ж не варвари. Норріс натиснув гачок, й одночасно з цим Туз спробував знову в нього вистрелити.

Од віддачі Норріса відкинуло назад. Тузова куля продзижчала в повітрі, де пів секунди тому була голова заступника. Бастер Кітон також поточився назад, притискаючи долонею живіт. Крізь пальці йому текла кров.

Норріс лежав на цегляній стіні біля поліцейського Прайса, хрипко дихаючи й притискаючи долоню до пораненого плеча. «Господи, який же паршивий день видався», – подумав він.

Туз націлив на нього пістолет, а тоді передумав, принаймні тимчасово. Натомість він підійшов до Бастера і став біля нього на коліно. На північ від них, ревучи вогнем і розсипаючи граніт, вибухнула будівля банку. Туз навіть голову не повернув у той бік. Він посунув долоні старого тата, щоб краще роздивитися рану. Йому було шкода, що так сталося. Йому неабияк почав подобатися цей старий тато.

Бастер закричав:

– Ай, болить! Ай, як же болиииить!

Туз у цьому не сумнівався. Старий тато прийняв кулю 45-го калібру прямісінько над пупом. Вхідна дірка була завбільшки з головку шурупа. Тузові не треба було перекочувати його, щоб побачити, що вихідний отвір завбільшки, мабуть, з чашку кави, напевно, ще й зі шматками татового хребта, що випинаються з неї, ніби криваві льодяники.

– Болиииить! БОЛИИИИИИТЬ! – лементував Бастер у зливу.

– Ага. – Туз приставив ствол пістолета Бастерові до скроні. – Невезуха, тату. Я тобі дам знеболювальне.

Він тричі натиснув гачок. Бастерове тіло посмикалося й завмерло.

Туз піднявся на ноги, збираючись покінчити з тим сраним заступником – якщо там ще є з ким покінчувати, – коли десь бахнув пістолет, і менш ніж за фут над його головою крізь вітряне повітря проскімлила куля. Туз підняв голову й побачив ще одного копа, який стояв біля дверей шерифської управи з боку стоянки. Цей здавався старшим за Господа Бога. Він стріляв у Туза однією рукою, а інша лежала на грудях над серцем.

Друга спроба Сіта Томаса проорала землю поруч із Тузом, розбризкуючи болотисту воду йому на інженерські черевики. Старе пердло ні хріна стріляти не вміє, але Туз раптом усвідомив, що йому все одно потрібно чимшвидше звідси забратися. Вони напхали стільки динаміту в будівлю суду, що вона до самого неба злетить, поставили таймер на п’ять хвилин, і от він тут, спирається на неї, поки якийсь довбаний Матусаїл витрачає на нього кулі.

Нехай про цих двох динаміт подбає.

Зараз уже час побачитися з містером Ґонтом.

Туз підвівся й кинувся вулицею. Старий заступник знову вистрелив, але ця куля навіть близько не пролетіла. Туз побіг до жовтого фургона теленовин, але не намагався в нього сісти. Біля «Необхідних речей» стоїть припаркований «шевроле селебріті», і це авто чудово згодиться для втечі. Але спершу він планує знайти містера Ґонта й отримати винагороду. Безперечно, він же має щось отримати, і, безперечно, містер Ґонт йому це вручить.

А ще він мусить знайти одного злодійкуватого шерифа.

– Мстя буде страшна, – пробурмотів Туз і кинувся по Мейн-стріт у бік «Необхідних речей».

6

Френк Джуетт стояв на сходах будівлі суду, коли нарешті побачив чоловіка, якого шукав. Френк уже пробув тут якийсь час, і ніщо з того, що сьогодні відбувалося в Касл-Року, не відігравало для нього ролі. Ні крики й вигуки з боку Касл-Гіллу, ні Денфорт Кітон із якимсь пристаркуватим ангелом пекла, які хвилин п’ять тому збігли сходинками з будівлі, ні вибухи, ні нещодавнє скрекотання пістолетних пострілів, цього разу просто з-за рогу, на стоянці біля шерифської управи. Френк мав іншу рибку смажити й інші лимони чавити. Френк мав особисте повідомлення про розшук свого чудового старого «друга» Джорджа Т. Нельсона.

І от, йопсель-мопсель! Нарешті! Ось і Джордж Т. Нельсон, із плоті й крові, крокує вздовж тротуару під сходами будівлі суду! Якщо не зважати на пістолет, затканий за пояс поліестерових слаксів «Санс-А-Белт» (і на те, що досі ллє як із відра), можна було б подумати, що Джордж Т. Нельсон на пікнік зібрався.

Отак просто під дощем собі прогулюється мсьє Джордж Т. Довбодятел Нельсон, спокійнісінько собі шпацерує у довбаному спокої, а що ж було в записці у Френка в кабінеті? А, так. «Запам’ятай, 2 000 у мене вдома найпізніше до 7:15, або пошкодуєш, що з хуєм народився». Френк глипнув на годинник і побачив, що вже ближче до восьмої вечора, ніж до 19:15, тому вирішив, що