Читати книгу - "Історик"

Коли я закінчив скорочену версію цієї історії, Тургут посміхнувся.

— Але я вам повинен сказати ще щось, дуже важливе, — сказав я і описав жахливе ув’язнення Россі в бібліотеці.

Вони слухали, сидячи нерухомо з серйозними обличчями, а коли я повідомив, що Дракула знав про існування Варти Півмісяця, Тургут зітхнув.

— Мені дуже прикро, — сказав я.

Він швидко перекладав усе це Селіму, який слухав, схиливши голову, і в цьому місці щось тихо сказав. Тургут кивнув:

— Він висловив і мої почуття. Ці жахливі новини лише означають, що нам треба ще наполегливіше переслідувати Проколюючого і ще пильніше охороняти від його впливу наше місто. Великий Спаситель Світу допоможе нам у цьому, якщо ми будемо живі Це правда. А що ви робитимете з цією книгою, коли повернетеся додому?

— У мене є знайомі в будинку аукціону, — сказав я. — Ми, звичайно ж, будемо обережні і чекатимемо, перш ніж щось робити. Гадаю, цю книгу рано чи пізно придбає який-небудь музей.

— А гроші? — Тургут похитав головою. — Що ви будете робити з такою величезною сумою?

— Ми думаємо про це. Витратимо на те, щоб служити добру. Поки ще не знаємо.

Наш літак у Нью-Йорк вилітав о п’ятій, Тургут почав позирати на годинника, щойно ми закінчили обідати. На жаль, йому треба було йти на вечірні лекції, але містер Аксой захотів відвезти нас на таксі в аеропорт. Коли ми підвелися, щоб іти, місіс Бора принесла шаль із чудового кремового шовку, вишиту сріблом, і наділа його на шию Хелен. Вона сховала потертість її чорного жакета й затертий комір, і ми всі захоплено зітхнули, принаймні я, але не я один. Її обличчя над шаллю було схоже на обличчя імператриці.

— Це на весілля, — сказала місіс Бора, ставши навшпиньки, щоб поцілувати Хелен.

Тургут поцілував руку Хелен.

— Він належав моїй матері, — просто сказав він, а Хелен не могла знайти слів.

Я говорив за нас обох, потискуючи їм руки. Ми будемо писати, ми будемо думати про них. Життя довге, ми ще зустрінемося.

Розділ 76

Останню частину моєї історії мені найважче розповісти, тому що все починається з такого великого щастя, незважаючи ні на що. Ми повернулися в університет і продовжили свою роботу. Мене ще раз допитувала поліція, але їм, схоже, було досить того, що моя подорож за кордон була пов’язана з темою дослідження, а не зі зникненням Россі. Газети схопилися за його зникнення і зробили з нього місцеву загадку, але університет ігнорував ці виступи. Декан розпитував мене теж, і я, звичайно ж, нічого йому не сказав, крім того, що дуже сумую за Россі. Тієї осені ми з Хелен одружилися в церкві моїх батьків у Бостоні. Навіть урочистість церемонії не заважала мені помітити, якою порожньою і простою була церква, позбавлена фіміаму й ладану.

Мої батьки, звичайно ж, спочатку трохи були ошелешені всім цим, але зрештою їм сподобалася Хелен. Ніхто з жорстоких предків Хелен не з’явився, і коли ми приїжджали гостювати в Бостон, я часто чув, як вони з моєю матір’ю сміялися на кухні, коли Хелен учила її готувати угорські народні страви, або бачив мою кохану з батьком у кабінеті, де вони обговорювали етнографічні проблеми. Що ж до мене, незважаючи на те що я все ще сумував через утрату Россі і також відчував смуток Хелен, загалом перший рік у мене був повний неймовірної радості. Я закінчив дисертацію під керівництвом нового куратора, чиє обличчя залишалося для мене упродовж усього спілкування розпливчастою плямою. Мене більше не цікавили голландські купці, але хотілося швидше здобути освіту, щоб улаштувати де-небудь комфортне життя. Хелен опублікувала довгу статтю про марновірства в селах Валахії. Статтю добре сприйняли, а потім вона почала писати дисертацію про пережитки трансільванських звичаїв в Угорщині.

Ми ще дещо написали, як тільки повернулися в Штати: лист матері Хелен через тітку Єву. Хелен не насмілювалася повідомляти багато інформації, але в коротких рядках вона передала своїй матері, що Россі помер, пам’ятаючи й кохаючи її. На обличчі Хелен, коли вона запечатувала лист, читався розпач.

— Колись я розповім їй усе, — сказала вона, — коли зможу прошепотіти це їй на вухо.

Ми так і не дізналися, дійшов цей лист чи ні, бо ні мати Хелен, ні тітка Єва не відповіли, а через рік радянські війська ввійшли в Угорщину.

Я щиро вірив у те, що житиму щасливо вічно, і невдовзі після нашого весілля сказав Хелен, що сподіваюсь мати дітей. Спочатку вона похитала головою, торкнувшись шраму на шиї. Я знав, про що вона думає. Але я нагадав їй, що в неї було мінімальне зараження, вона добре почувалась, була сильною й здоровою. Минув час, і вона повірила у своє повне видужання. Я помітив, як вона мрійливо дивилася на дитячі візочки з немовлятами.

Наступної весни після нашого весілля Хелен здобула звання доктора. Швидкість, із якою вона писала дисертацію, присоромила мене. Того року я часто помічав, як о п’ятій годині ранку її вже не було в ліжку — вона працювала. Вона була блідою й утомленою, а вночі після захисту дисертації я, прокинувшись, побачив кров на простирадлах і Хелен, яка лежала поруч, скорчившись від болю: викидень. Вона мовчала, щоб зробити мені сюрприз. Після цього вона кілька тижнів хворіла й була дуже мовчазною. Її дисертація дістала найвищу оцінку, але Хелен ніколи про неї не говорила.

Коли мені запропонували роботу викладача у Нью-Йорку, вона умовила мене погодитися, і ми переїхали. Ми оселилися у Бруклін-хілл, у приємному старовинному кам’яному будинку. Час від часу ми прогулювалися, спостерігаючи за чи не останніми океанськими лайнерами, що вирушали до Європи. Хелен так само, як і я, викладала в університеті, студенти обожнювали її. Наше життя було збалансованим, і кожен із нас займався своєю улюбленою справою.

Час від часу ми брали книгу «Життя святого Георга» і повільно переглядали її. Настав день, коли ми пішли з нею на аукціон, і англієць, який розкрив її, ледве не зомлів. Її продали анонімно, і книга опинилася у сховищі Верхнього Манхеттена, а ми поклали величезну суму грошей на рахунок, що відкрили на цей випадок. Хелен не подобалося розкішне життя, так само як і мені, і якщо не зважати на те, що ми спробували переказати невеличкі суми її родичам в Угорщину, гроші залишалися на місці.

Другий викидень Хелен був ще драматичніший і небезпечніший, ніж перший. Одного разу, повернувшись додому, я побачив криваві сліди на