Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
“Бажаючи Назарукові плюнути в лице й не маючи змоги зробити цього особисто, Липинський післав йому в конверті запечатану хустину з своїм кривавим, сухітичним харкотинням”.
43
Стаття була надрукована у кн.: Енциклопедія українознавства. Словникова частина. - Париж-Нью-Йорк, 1966. - Т. 5. - С. 1723-1728. Ранній варіант статті із зауваженнями д-ра М. Стахіва і проф. О. Оглоблина, з авторськими поправками й доповненнями зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 25, file 520). Цей варіант розпочинається посвятою: “Присвячую товаришам моїх студентських років: О[рестові] З[ілинському], Богданові Осадчукові, Євгенові Пизюрові, Омелянові Пріцакові, Василеві Рудкові, Богданові Цимбалістому”.
Передруковано у кн.: Між історією й політикою... - С. 233-248. При передруку додано підзаголовки, а також долучено листа до редакції часопису “Times Literary Supplement”: Ukrainian Nationalism // Times Literary Supplement. - 1969. - April 24. - P. 40. (Оригінальний текст листа від 3 березня 1969 р. зберігається в архіві Івана Лисяка-Рудницького (box 37, file 793). При його передруку редакція газети внесла в текст незначні зміни. Іван Лисяк-Рудницький первісно мав намір додати лист до статті “В обороні інтелекту”).
Подається за останньою публікацією.
44
Микола Шлемкевич (1894-1966) - письменник, публіцист, громадський і політичний діяч. Народився у с. Пилявій Бучацького повіту в Галичині. Навчався у Віденському університеті У 1915 р. вивезений російською окупаційною владою у Сибір. Після революції 1917 р. повернувся в Україну, у 1918-1919 рр. проживав у Києві, був секретарем редакції “Робітничої газети”. Коли Київ захопили більшовики, переїхав на Звенигородщину, де вчителював у сільських школах. Після закінчення польсько-радянської війни повернувся у Галичину, продовжив навчання у Віденському університеті, здобув 1926 р. звання доктора філософії (його дисертація під заголовком “Філософія” передрукована як 191 том “Записок НТШ” (1981)). У 1928-1929 рр. навчався у Сорбонні Повернувшись до Галичини, зблизився з Фронтом національної єдності Дмитра Паліїва; був членом проводу ФНЄ й ідеологом т. зв. “творчого націоналізму”. Редагував двотижневик (з 1936 р. - квартальник) “Перемога”. Після приходу радянських військ у Західну Україну навесні 1940 р. нелегально перебрався у німецьку зону окупації. З осені 1941 р. до весни 1945 р. - головний редактор Львівського відділу Українського видавництва. З весни 1945 р. - на еміграції в Австрії та Німеччині, видавав циклостилеві збірки “Слова на дорогу” та журнал “Проблеми”. Один з організаторів нової політичної партії - Українського національно-державного союзу (УНДС) та Української Національної Ради. Наприкінці 1940-х років виїхав до США, де оселився у м. Єлисабет біля Нью-Йорка. Співзасновник Союзу українських національних демократів (СУНД) і дорадник президента УНР в екзилі С. Вітвицького. Заснував видавництво “Ключі”, у якому виходив редагований ним у 1953-1966 рр. журнал “Листи до приятелів”. На початку 1960-х років разом з Т. Лапичаком заснував Український науково-публіцистичний інститут. Автор книжок “Загублена українська людина” (1954, перевидана у Києві 1992 р.), “Галичанство” (1958), “Вершки життя і творчості” (1958). Лисяк-Рудницький друкував свої статті в редагованих Шлемкевичем “Листах до приятелів”. Листування зі Шлемкевичем зберігається в архіві Лисяка-Рудницького.
45
“...націоналізм, як найбільша українська політична сила того часу, очолив рух опору, що спрямувався [...] проти гітлерівської Німеччини...” - у листі до Костя Паньківського від 13 січня 1967 р. (box 36, file 786) Іван Лисяк-Рудницький відзначав історичний парадокс: “націоналісти, - які ідейно були близькі до гітлеризму - опинилися в підпіллі й очолили рух спротиву, тоді коли “колябораціоністами” стали або аполітичні суспільні й культурні діячі, або громадяни з демократичним політичним минулим, що ідейно з нацизмом і націоналізмом мали дуже мало спільного”.
46
“Ваш рецензент “Паперів Чорновола” заслуговує на визнання...” - згідно з традицією, яка побутувала донедавна, усі рецензії у “Times Literary Supplement” були анонімними, але їх замовляли у найвизначніших експертів. Рецензія на англійський переклад книжки Вячеслава Чорновола з’явилася у номері цієї газети від 30 січня 1969 р.
47
Первісна публікація: [Recensio] // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the US. - 1961. - Vol. IX. - 1-2 (27-28). - P. 286-294. Rec. ad op.: John A. Armstrong: Ukrainian Nationalism, 1939-1945. - New York: Columbia University Press, 1955. - XL - 322 p. - Рецензія була підготовлена до друку ще в 1958 р., але через намагання редакції скоротити її обсяг Іван Лисяк-Рудницький зняв її з готового номера “Річника УВАН”. У листі до редактора цього збірника Михайла Ветухова від 28 травня 1958 року Іван Лисяк-Рудницький писав: “Я був приголомшений, коли побачив, що редакція зробила з рецензією на книгу Армстронга: з оригінального тексту залишилися тільки ріжки й копита! Вийшов куріоз: з мого “рівю артікл” залишилися тільки обломки, які просто між собою логічно не вяжуться [...] До речі, Михайле Олексійовичу, подумайте над таким: Я знаю, що моя рецензія довга, але мабуть не довша, ніж колишня рецензія на Решетаря (див: An American Study of the Ukrainian Revolution 1917-1920 // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U. S. - Summer 1952. - Vol. II -N 2 (4). - P. 316-322. Rec. ad op.: John S. Reshetar Jr. The Ukrainian Revolution, 1917-1920: A Study in Nationalism. - Princeton: Princeton University Press, 1952. - 363 p. - Я. Г.). В англомовній літературі про Україну
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Iсторичнi есе. Том 2», після закриття браузера.