Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

і приземлилася на сидіння навпроти якраз тоді, коли принесли

напій. Офіціант запитально усміхнувся до неї.

— Ге, ні, — Наомі швидко замахала руками. — Я вже набралася

скільки треба. Води, будь ласка.

Коли офіціант діловито помчав геть, Голден запитав:

— Як там твоє... що воно таке, те ґольґо? І як воно пройшло?

— Це така гра, яку тут усі люблять, — Наомі взяла склянку води

з рук офіціанта, який щойно повернувся, й одним духом випила

половину. — Щось середнє між футболом і дартс. Ніколи не чула

про неї, але виходить у мене добре. Ми виграли.

— Чудово. Дякую, що прийшла. Я знаю, що пізно, але від тієї

штуки з Міллером мені трохи моторошно.

— Гадаю, він хоче, щоб ти відпустив йому гріхи.

— Бо я праведник, — саркастично гмикнув Голден.

— А ти справді праведник, — без тіні іронії погодилася

Наомі. — Ну, тобто, слово не дуже вдале, але ти найближчий до

праведника з усіх, кого я коли-небудь зустрічала.

— Я просрав усе, — випалив Голден швидше, ніж устиг себе

стримати. — Усі, хто нам допомагали чи намагалися допомогти, загинули. Ця бісова війна. Капітан Мак-Давелл, Бекка, Аде...

І Шед...

Голденові довелося зупинитися, щоби проковтнути раптовий

клубок у горлі.

Наомі кивнула, відтак потяглася через стіл і обхопила його

долоню своєю.

— Мені потрібна перемога, Наомі. Хочу змінити щось на

краще. Доля, чи карма, чи Бог, чи хто там іще захотів, аби я був

тут, і мушу знати, що змінюю щось на краще.

Усміхнувшись, Наомі стиснула його долоню.

— А ти гарненький, коли говориш шляхетні речі. Але ще краще

буде, якщо спрямуєш погляд у далечінь.

— Ти кепкуєш із мене.

— Точно. Кепкую. Хочеш, підемо до мене?

— Я... — Голден затнувся і подивився їй у вічі, упевнений, що

вона жартує. Наомі все ще усміхалася, але вираз її обличчя був

лагідним і лише трошки бешкетним. Закручене пасмо волосся

впало їй на очі, й вона прибрала його, не відводячи погляду.

Голден продовжував витріщатися та підбирати слова: —

Стривай, а хіба... Я думав, що ти...

— Я сказала, щоб ти не зізнавався мені в коханні, аби просто

переспати. А ще я сказала, що вже чотири роки як готова піти на

перший поклик до тебе в каюту. Навряд чи я напустила аж

такого туману, але вже трохи задовбалася чекати.

Голден відкинувся на спинку сидіння і спробував пригадати, як

дихати. Вираз обличчя Наомі тепер був повністю бешкетним; вона звела брову догори.

— Ти живий там, моряче?

— Мені здавалося, ти мене уникаєш, — нарешті протягнув, коли до нього повернулося мовлення. — Це так ти мені даєш

перемогу?

— А от це було образливо, — незлостиво сказала Наомі. — Я

вже кілька тижнів чекаю, поки наберешся духу, а корабель уже

майже готовий. А отже, скоро ти за всіх нас погодишся на якусь

божевільну авантюру, і цього разу нам уже так не поталанить.

— Ну...

— І якщо це станеться до того, як ми спробуємо хоча б один

раз, я дуже лютуватиму.

— Наомі, я...

— Джиме, все дуже просто, — вона схопила його за руку

і притягнула до себе. Тоді перехилилася через стіл так, що

майже торкнулася його обличчя своїм. — Так чи ні?

— Так.

Розділ сорок четвертий. Міллер

Міллер сидів самотою, витріщаючись на широкі оглядові

ілюмінатори й геть не зважаючи на краєвид. Рівень

грибного віскі в келиху на низькому чорному столику поряд

залишався незмінним відтоді, як Міллер його купив. Це був не

напій — радше дозвіл тут сидіти. Навіть на Церері він раз по раз

бачив волоцюг — чоловіків та жінок, яким не поталанило. Люди, які не мали куди йти і до кого звернутися по допомогу. Які

втратили контакт із обширною мережею соціальних зв’язків, котрою було людство. Міллер, їхній брат по духу, завжди

співчував їм.

Тепер він і сам направду став відокремленою від усіх

частинкою цього упослідженого племені.

Яскрава пляма виникла на шкурі величного корабля

поколінь — певно, зварювальна установка взялася за якесь

хитромудре мереживо