read-books.club » Сучасна проза » Вітіко 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітіко"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вітіко" автора Адальберт Штіфтер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 190 191 192 ... 300
Перейти на сторінку:
вуличку, його люди заїхали у вуличку, а згодом і решта воїнів пішли тією вуличкою, аж поки її пройшов увесь загін. Воїни Любомира тримали свою зброю опущеною, вершники Вітіко опустили свої мечі, а піші нахилили списи, арбалети і луки. Довбні, мечі, залізні штаби та молоти були в них прив’язані до тулуба. Коли люди Вітіко та його обоз пройшли тією вуличкою, всі знову підняли зброю вгору: і люди Вітіко, і люди Любомира. Воїни Любомира з’єднали свої лави й пішли слідом за людьми Вітіко. Потім вигукнули привітання, і всі воїни Вітіко теж привітали їх у відповідь. Потім крикнули ще всі люди, які прийшли з Дудлебів. Після цього люди Любомира зупинилися, а загін Вітіко посувався далі, прямуючи на північний схід.

Воїни Любомира розвернулися й рушили назад до Дудлебів, а жителі Дудлебів пішли їм услід.

Воїни Вітіко невпинно йшли вперед і опівдні дійшли до Лішова, а ввечері до Ломніце.

Третього дня вони дійшли, дотримуючись північного напряму, до Веселі, а потім до полів Усті. Цього дня вони дійшли до краю, де вже не було снігу. В Усті були загони Ктибора, надійшов ще й загін Немоя.

Четвертого дня, рухаючись на схід, воїни Вітіко дійшли до Чинова, а пізнього вечора — до полів перед Пелґржимовом.

По дорозі вони не бачили, щоб люди з худобою та майном тікали від ворогів. Траплялися лише люди, які вітали їх, у містечках їх приймали й частували так, як у Дудлебах, а якщо десь були воїни, ті вітали їх за військовим звичаєм.

На луках перед Пелґржимовом розташувався великий табір. Вже сутеніло, і люди Вітіко бачили чимало вогнищ, які палахкотіли в багатьох місцях. На шляху, яким вони йшли, стояв із невеличким загоном кінноти Герман із Затеса.

— Вітаю тебе, Германе! — крикнув Вітіко.

— Вітаю тебе, Вітіко! — привітався й Герман.

— Ти виконав свою обіцянку, — всміхнувся Вітіко.

— Виконав, — підтвердив Герман. — Дозволь мені провести твоїх людей.

Герман з Затеса поїхав зі своїми вершниками по дорозі, а люди Вітіко подалися слідом. Згодом вони виїхали на вільну ділянку, і Герман повідомив:

— Оце місце виділили тобі для табору.

— Спасибі, — подякував Вітіко.

— Спочивайте, а завтра ми порадимося, що робити далі, — мовив Герман і поїхав зі своїми людьми кудись убік від загону Вітіко.

Люди Вітіко, як могли, розташувалися поночі табором. Наступного дня вони зміцнили табір і пристосували його для більш-менш тривалого перебування.

Невдовзі на тому полі зібралися кільканадцять загонів панів та жупанів і їхні проводирі ходили до лісових людей, а Вітіко й собі провідував тих проводирів. Вони розповідали, що в багатьох місцях зібралися люди й чекають посланців від великого князя з наказами, що робити далі, бо розвідники повідомляють, що вороги посилено готуються і цей табір розташований ближче до них, ніж інші місця збору.

За кілька днів прийшов Ровно зі своїми людьми, а потім Озел та Діт. Наступного дня прийшли люди з Затоня та Гори. А ще за три дні приїхав жупан Любомир із людьми своєї жупи та людьми своїх синів. Вісники повідомляли, що Вигонь із Прахатіце і люди з Вімперка та інші лісові люди, які жили далі на півночі, збираються в Часлові.

Вітіко разом із людьми Любомира послав розвідників у бік Моравії. Вони повернулися й повідомили, що загони всіх земель західної Моравії йдуть у бік Зноймо, щоб потрапити до Конрада, а люди розповідали, що князь Конрад із військом пішов уперед, щоб інші загони приєднувались до нього.

Приїхали вісники від князя Владислава, повідомивши, що всі загони й підрозділи збираються докупи і військо сформується під Пелґржимовом.

Усі, хто стояв під Пелґржимовом, ще більше зміцнили свої табори й чекали. Вітіко щодня провадив вишкіл своїх людей.

На поле тепер щодня прибували нові й численні загони, а на сімнадцятий день, відколи прибув Вітіко, туди приїхав і сам князь Владислав зі своїм військом. З ним були його брати, а також єпископ Празький, абати, знову був Болеміл, старий Вшебор, Дівіш і майже всі, хто воював на горі Високій і кого там пощадила смерть. Ті, кого бракувало, ще стояли на інших пунктах збору. Княже військо розташувалось, поставило свої знаки та короговки, а перед наметом великого князя замайоріла велика шовкова малинова корогва.

Велислав, Одолен, Юрик, син Юрика, Бенеда, Сезима, Звест та інші молоді вершники одразу прийшли привітати Вітіко. Потім Вітіко ходив до них і вітав їх.

На п’ятий день після прибуття князя була призначена рада в його наметі, на яку запросили всіх військових проводирів.

Вітіко зайшов у намет. Він був дуже довгий, і вздовж нього збили з дощок стіл. На верхньому краї столу сидів Владислав, великий князь Богемії і Моравії. Він, як уже дуже часто, вбрався в темно-бурий одяг, мав на голові коричневий шолом без пір’їн, на грудях — темну кольчугу, а на поясі — темно-бурі й без самоцвітів піхви для меча. Обабіч князя сиділи нащадки Пржемисла, князі церкви, лехи та жупани, старші проводирі

1 ... 190 191 192 ... 300
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітіко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітіко"