Читати книгу - "За лаштунками в музеї"

Френк, здається, швидко витіснив із пам’яті Велику війну. Він вирішив, що вестиме рівно настільки недраматичне й банальне життя, наскільки можливо. Хай проблеми зводяться до того, що в дитини ріжуться зубки, а на троянді сорту «Флорибунда», яку він вирішив висадити перед парадним входом до будинку на Ловтер-стрит, завелася тля. У такій домашній благодаті не було місця для спогадів про війну. Але була якась така мить незабаром по тому, як народилася Барбара, їхня перша донька: Нелл послала його по шпильку, і, нишпорячи у шухляді шафи, він натрапив на фото футбольної команди. Він здригнувся, ніби йому за комір крижаної води плюснули: обвівши поглядом команду, Френк зрозумів, що в живих лишився тільки він один. При погляді на Персі він ледь не розсміявся: свого часу смерть видавалася трагедією, а зараз стала буденністю. Френк порвав фотографію на маленькі клаптики й викинув, бо знав: щоразу як його погляд падатиме на лиця Альберта і Джека, він згадуватиме, що це вони мали заціліти, а не він. Коли він спустився на перший поверх, Нелл виявила, що про булавку він забув, і роздратувалася, хоча і спробувала це приховати. Знайти і втримати чоловіка — справа непроста, не хотілося починати все спочатку.

Разом у Френка й Нелл було п’ятеро дітей — Кліффорд, Бебс, Банті, Бетті й Тед. Коли з’явився Кліффорд, у нього вже був двоюрідний брат — син Лілліан Едмунд народився навесні 1917 року. Лілліан не зізналася, хто батько, навіть коли Рейчел спробувала виставити її з дому. Якийсь час Нелл боялася, що дитина народиться з густим чорним чубом і вилицями гострими, як стулки мушлі. Але хлопчик народився із золотими янгольськими кучериками й очима кольору незабудок, і це було значно гірше.

Розділ третій

1953. Коронація

Королева в пишній білій сукні виглядає як повітряна кулька, готова ось-ось злетіти над Вестмінстерським абатством і зависнути серед золочених шпилів. Щоб цьому запобігти, її обтяжують накидками й мантіями, скіпетрами й перстенями, і врешті вона стає така важка, що єпископи й архієпископи вимушені помагати їй пересуватися з місця на місце. Вона нагадує мені заводну китайську лялечку, яку дядько Тед привіз Патриції з Гонконга — і королева, і лялечка ковзають килимом, не показуючи ніг, із суворою усмішкою на обличчі. Різниця полягає тільки в тому, що в заводної лялечки ступнів немає, тільки коліщатка, а в нашої нової королеви, я припускаю, є, і саме вони — її засіб пересування товстим багряним килимом. Колір коронаційного килима — це теж, звісно, тільки моє припущена, адже коронація в мініатюрі розгортається на екрані маленького телевізора «Ферґюсон» у кутку вітальні Над Крамничкою у різних відтінках сірого.

Телевізор — це подарунок Банті від Джорджа, компенсація за те, що вона мусить виховувати дітей Над Крамничкою, а не в нормальному домі. Ми — не перші на нашій вулиці, хто розжився на телевізор: ця честь належить міс Портелло з «Гепленда», крамниці дитячого одягу. Але, що важливіше, ми — перші у своїй родині: ані серед родичів Джорджа, ані серед родичів Банті ніхто ще не купив цієї жаданої новинки.

А Банті хоч розірвися: вона, природно, пишається телевізором і хоче ним похвалитися. Кращої нагоди, ніж коронація, годі й шукати. А з іншого боку, вона терпіти не може, коли в хату набивається людей. Це ж доведеться бутербродів накришити! Чай заварювати літрами! Кінця-краю роботі не видно. Вона на кухні намазує пундики маслом і складає горою, як бруківку. Вона кілька тижнів відкладала масло з нашого пайка для коронаційної випічки і складала в холодильнику, трохи навіть вициганила у своєї матері, Нелл, і тітоньки Ґледіс. Чого тільки вона не напекла, адже «добра господиня знає, що немає кращого доказу її майстерності, ніж гарні пироги — брунатні, як горіхи, щойно з духовки чи вишукано прикрашені» — так писано у Біблії Банті, «Досконалій кулінарії (Книзі рецептів для газової плити „Паркінсон“)».

Вона винесла гостям не тільки пундики, а й тарелі сендвічів із беконом (бекон від Волтера, хтивого м’ясника), «кокосові мадленки», «лемінґтони» й «карамельні тістечка» («для особливої нагоди!»), не кажучи вже про «піканінні» («з далекої Австралії») і «печиво Даґо» — останні два, судячи з усього, на честь братів наших молодших зі Співдружності. Від усього відгонило згірклим маслом, яке залежалося у новісінькому холодильному апараті («Не задовольняйся меншим!») — черговою відкупною Джорджа. Ще Банті накрутила ковбасних рулетів, тітонька Ґледіс принесла величезний пиріг зі свининою, а тітонька Бебс — фруктові флани, великі, як колеса: один із консервованих персиків і мараскінових вишень, а другий — із консервованих груш і винограду. Вони викликали загальне пожвавлення і заздрість. Банті доходить висновку, що її сестрі нічим зайнятися, якщо вона готова гаяти час на такі досконалі, бездоганні кружальця. А завела б вона стільки дітей, скільки у Банті... Банті примощує останній пундик на тацю. У Банті стільки дітей, що вона не знає, за що і хапатися.

— Людей тут, як у Калькуттській чорній ямі, — сповіщає вона Джорджу, коли той зазирає на кухню в пошуках елю. І додає, ніби існує якась квота: — І дітей забагато.

Нас і справді багато. І я — серед них, кручуся під ногами у дорослих, як пес, що здає іспит на слухняність. Я то тут, то там, сама не знаю, як мені вдається переміщатися так швидко — ось я стою біля телевізора, аж ось уже мчу коридором на кухню. Відверніться на мить — і вам може здатися, що дівчаток двоє. Може, я теж на коліщатках, як китайська лялечка, та ще й розвинута не за віком. Усі гості зиркають на мене з недовірою і кажуть до Банті:

— А вона розвинута не за віком, правда ж?

— Розумніша, ніж треба, — підтверджує Банті.

Наш список запрошених на коронацію не такий довгий, як у королеви. Для початку, у нас немає друзів зі Співдружності, хоча тітонька Еліза, кажуть, повелася з якимось подружжям із Ямайки — так значиться у списку табуйованих тем, укладеному Джорджем (тітонька Еліза — Джорджева невістка, дружина його брата Білла). Поміж іншим, не можна говорити про операцію тітоньки Мейбел, руку дядька Тома і миршавість Адріана. Дядько Том нам ніякий не дядько, він насправді дядько Банті й тітоньки Бебс, але його запросили, бо більше йому йти нікуди — тітонька Мейбел лягла в лікарню на операцію, про яку говорити не можна. (Рука в дядька