Читати книгу - "Острів Білої Сови"

Вони ніколи не сварилися. Я пам’ятаю лише одну їхню сварку. Було це так: мама в черговий раз розповіла, як вона завагітніла від Брендана. Цю історію вже всі знали напам’ять, а вона все патякала про це за кожної нагоди, неначе боялася, що хтось засумнівається в її правдивості… Вона вже так усім набридла, як гірка редька. І навіть не сама історія всіх дратувала, а те, як мама її розповідала: так, неначе учениця, що визубрює урок і повторює його, як папуга, не розуміючи слів.

Якось, коли зібралися всі родичі на татів день народження, вона знову почала розповідати, як її пронизала зелена блискавка… А тато тоді дуже випив.

«Ну, скільки можна про це триндіти! — розлютився він. — Ти як зіпсована платівка!»

Він вийшов з дому, грюкнув дверима, сів на човна, і його не було вдома кілька днів.

Коли він повернувся, мати йому не дорікнула жодним словом. Але з того часу більше не розповідала тієї історії.

— А ти сама віриш, що твій батько — привид? — спитала Софія.

— Звичайно! — абсолютно щиро сказала Роуз-Мері.

Софія промовчала. «Цікаво, якщо я народжу дитину від Брендана, ким я буду для Мері-Роуз? Мачухою? Ні, не те. Брендан полігамний, значить, я буду однією з жінок його гарему. А отже, діти його дружин — це певною мірою і мої діти! От прикол! Моя доця Роуз-Мері старша від мене!»

— Слухай, Роуз-Мері, а Брендан коли-небудь приходив у гості до твоєї матері? Перевідати її, тебе?

— Ні, ніколи. В нього немає такої звички.

— Тобто в нього зовсім немає батьківської відповідальності?

— Як же вона може у нього бути? Він же привид!

«Так воно, мабуть, і є… Логіка залізна».

Вони наблизилися до пристані, де вже стояв пором. Софія побачила здаля Роберта, і її охопило дивне відчуття незручності: як вона йому гляне в очі після того, як її зґвалтував Брендан?.. Але вона відразу згадала «голубочків» і подумала зловтішно: «От ми й поквиталися!».

Однак, під’їхавши впритул до Роберта, вона побачила, що біля нього стоїть та сама жінка, що була з ним у ресторані.

«Невже зараз буде сімейна сцена, розборки і скандал?» — стривожилася вона.

Однак Роберт був абсолютно спокійним. Ніщо не свідчило про небезпеку. І це її заспокоїло.

— Люба, це лікар Макгінен. Лоро, а це моя довгождана дружина Софія.

— Лора.

— Софія.

— Дуже приємно.

— Навзаєм.

— Доктор Макгінен допомагає мені в одній справі. Я тобі вдома розповім.

«Слава Богу, що я не піддалася на спокусу влетіти в ресторан і видряпати обом очі!..», — тільки й подумала Софія.

Вони пливли на поромі додому, і Софія мріяла про те, як залізе в ліжко, виспиться і забуде всі пригоди, що з нею сталися за цей день.

Проте не так сталося, як гадалося…

На горі їх чекала ціла делегація з острова Одноокого Песця. Це були люди Білої Сови.

«Головне — не переплутати, — сказала собі Софія. — Люди Білої Сови живуть на острові Одноокого Песця, а на острові Білої Сови живуть нащадки європейців».

Делегація прибула до Софії по консультацію. Після Софіїного від’їзду Чіф зібрав Велику раду з представників усіх навколишніх островів, а також із материкової лінії, тобто звідусіль, де жили люди Білої Сови. Природно, що це були чоловіки. Вони порадилися і приїхали до Софії. Справа була прозаїчна: від того, яке рішення приймуть американські антропологи щодо цінності їхньої культурної спадщини, залежало, чи нададуть їхнім поселенням звання «пам’яток усної культури», чи ні. А це, відповідно, впиралося в фінансову підтримку. Словом, Софія була їм потрібна як експерт.

— А чи можна це зробити завтра? — жалібно проскиглила вона.

— Щоб зібрати всю Велику раду, мені довелося розіслати двадцятеро гінців і відірвати цих людей від їхніх господарських і сімейних справ, — пояснив Чіф тоном, що не терпів заперечення.

— Я ж не антрополог… — спробувала відпроситися вона. — Знайдіть собі людину, яка на цьому знається…

— О, ви дуже добре на цьому знаєтеся, — з повагою промовив Чіф.

«Просто я вмію логічно мислити», — уточнила Софія про себе.

— Ви знаєте, що це проти закону? — втрутився в розмову Роберт. — Ви хочете обманом дістати гроші?

Софія готова була погодитися з ним, проте в цю мить гості виклали на стіл купку шкурок білого песця (напевно, за старим траперським звичаєм), і вона різко змінила свою думку.

— Як ти не розумієш, Роберте! Справа не в грошах. Справа в пошуках ідентичності. Люди хочуть, зрештою, з’ясувати для себе, хто вони і до якої культури належать!

Роберт від несподіванки замовк. Люди Білої Сови ствердно закивали головами. Версія про «ідентичність» їм явно сподобалася. Роберт був переможений.

«От ніколи не думала, що ця демагогія про ідентичність мені колись знадобиться!»

Подарунок треба було відпрацьовувати. І Софія приступила до роботи. Спершу вона попросила членів Великої ради розповісти про те, хто з них що знає про їхній народ, чи то пак, про спільноту людей Білої Сови, і зліпила для себе з різних клаптиків їхніх свідчень невеличке резюме.

Метиська спільнота «Люди Білої Сови»

Резюме

Метиська спільнота Білої Сови — це, по суті, суміш індіянської (тобто автохтонної) культури і приїжджих, тобто європейців. Першими в ці краї приїхали французи, які займалися траперством і спонукали одне автохтонне плем’я (один рід якого вів свій родовід від Білої Сови і носив її ім’я) до співпраці. Оскільки французькі трапери приїжджали сюди без жінок, то вони «одружувалися» (звичайно, неофіційно) з місцевими автохтонками, які були для них не лише коханками, але й чудовими партнерками з бізнесу. Вони допомагали французам вижити в суворих умовах північної природи, оскільки знали, як розвести вогонь у найлютішу завірюху; поставити серед зими намет біля вогнища так, щоб було тепло і щоб усередину не заходив дим; як вистежувати хитрого звіра; як не