Читати книгу - "Olya_#1"

— Такого ґвалту ви наробили, міс Рушді… — вивів він розбито.

Ольга зробила до нього крок, пориваючись щось сказати, але чоловік припинив її таким самим млявим рухом і підняв планшет.

— Ну ось, — вчитався він у щось невидиме для Олі. — Süddeutsche Zeitung, вже на першій шпальті… Найбільший терористичний акт в Об’єднаній Європі з часів Лютневих заворушень. Ось, помилуйтесь…

Він простяг планшет до Олі, але тут же забрав назад.

— О, а Bild ось уже пише про введення військового стану на всій території Баварської конгломерації, вірите? Ну, це вони забрехались, як завжди… Ось оце мені подобається!.. — він ткнув пальцем у планшет. — Münchener Post прямо так і пише: «У центрі Мюнхена…» Ви чуєте? Ну ми зараз у центрі чи де? Я тут піввіку живу і не знав, що це центр… Чого мені не сказали, га?.. Так от, вони пишуть тут далі з посиланням на офіційний аккаунт поліції міста, що сума збитків та число жертв нині не піддається встановленню…

Він глянув запитально на Олю.

— Там не було жертв, — мовила вона.

— Я знаю.

- І збитків там, в принципі…

— Я знаю, — містер Шульц поклав планшет на стіл. — Наші бельгійські колеги нині відновлюють усі з’єднання. Два адмінокруги це як-не-як…

— Скільки?! — Оля вилупила очі.

Куратор неуважно глянув на неї і кивнув.

— Окі..? — боязко почала Оля.

— Окі і наші лягли повністю — включно з резервними. Увесь транспорт включно з підземкою, зв’язок там… Кілька поліцейських серверів грохнулись — оце найбільш паскудне, на щастя, щодо цього ще ніхто не в курсі, але то не надовго…

— Там були поліцейські сервери? — скептично зиркнула Оля.

— Вони тут скрізь є, міс Рушді, це вам не ваша периферія, мали б уже звикнути…

Він обперся об столик спиною.

— Мене цікавить рівно одне питання — проясніть мені… На біса ви вибрали такий екстраординарний спосіб?

Оля мовчки здвигнула плечима.

— Ви ж знаєте, чий це почерк…

— Ну… так повстанці зазвичай деактивують банківський захист… — почала вона.

— Так, так, — перебив містер Шульц, — але ще частіше за все повстанці так валять захист військових баз, аби розжитись новітньою зброєю та екіпіруванням — і вам це чудово відомо, з ким я балакаю?!.

Він презирливо всміхнувся.

— Сер, при всій повазі, мушу нагадати, що я відіслала ТРИ рапорти, один із яких — просто в екстрену службу…

— Я знаю, я їх переглядав.

— Що я мала робити ще?

— Чекати.

— Чого? Чергової відписки? Вони погрожували моїй сім’ї.

— Ваша сім’я, вашими стараннями, тепер громадяни ООН. Вони б нічого їм не зробили.

— Вони зламали особисті дріми фальшивими допусками Skytek!

— Жах який! — вдавано здригнувся куратор.

— Підробка допусків, погрози, харди, кіберспорт, використання стороннього софту, шантаж… продовжувати?

— Ні вам, ні вашим рідним нічого не загрожувало, і ви це знаєте.

- І що? Я порушила якийсь закон?

— Ні.

— Це був банальний самозахист.

— Так.

— Чи я мала чекати, поки…?

— Поки що? — чоловік лукаво заусміхався. — Невже ви серйозно думаєте, що після першого ж вашого рапорту корпорація і… — він наголосив, — я особисто не тримав вашу ситуацію на контролі день і ніч?

— Справді? — в Олиних очах також мигнула лукава іскорка.

— А інакше, по-вашому, як би так вийшло, що в розпал вашої авантюри ви спромоглись прорватись в особистий дрім Альхасана з досі діючими допусками Skytek? У час, коли спецназ уже штурмував ту забігайлівку…

Він усміхався лукаво, і Оля так само всміхнулась йому у відповідь.

— А якщо так, то чого ж ви мене не спинили? — пішла вона ва-банк.

Містер Шульц зиркнув кудись повз неї, і його усмішка на коротку хвилю змінилась із лукавої на якусь таку… теплу?

— Будемо вважати, що отой нещасний проект ви захистили на найвищий бал, — вивів він рівним голосом. — Завтра можете не приходити на заняття — я даю вам вихідний. Відпочиньте.

— А як же..? — вона зиркнула на двері.

— Охорону вже знято, — кивнув Шульц. — Офіційно все, що ви отут натворили, — навчальні маневри інституту з метою перевірки боєздатності місцевої поліції. Поліція перевірку з тріском провалила — голови полетять хіба ж так… Мер уже дає пояснення в прямому ефірі. Але полетить і голова цього кабана — це вже давня моя мрія! Якщо хочете знати — я звернувся особисто до нього після вашого першого рапорту з проханням якщо не арештувати Альхасан, то хоча б випровадити її за межі конгломерації — він почав вихилятись, ох-ох, він, бачте, не хоче сваритись із радою директорів — у них, бачте, підписані угоди і проекти, і знову ж таки, благочинність… Ну це вже була остання крапля — хто ж йому тепер винен? Але ви працювали з моєї санкції, маю надію, це ясно?

Оля смиренно кивнула.

— Тих трьох кіберспортсменів уже заарештували. Сядуть надовго, якщо не підуть під ніж, але то вже не наш із вами клопіт. Адміністратора того гадючника як мінімум звільнять. Може, й сам гадючник кудись?.. Муляє він мені. Щодо Альхасан… — він примовк на хвилю. — Якщо ви мені тепер хоч трохи довіряєте, то даю вам слово, що доб’юся для неї примусового лікування або навіть корекції, тут вже як вийде. Посадити її навряд чи вдасться, убивств на ній немає — корпорацію затягають по судах, на тому все й скінчиться… Але можете бути упевнені, що ви її більше не побачите, згода?

Оля кивнула.

- І прошу вас, міс Рушді… — він завагався. — Якщо хочете — благаю. Кожного разу, як ви знов надумаєтесь щось таке витворити… — розсіяно покрутив руками, — обов’язково не полініться попередньо узгодити це зі мною. Особисто. Домовились?

Куратор простягнув їй п’ятірню.

Оля потисла.

— Ну… — він трошки ніяково крутнув головою. — Офіційних відзнак за це неподобство у мене для вас немає — самі розумієте… Але… Хотілось би якось заохотити свою кращу студентку, та вже, бачу…

Він, завагавшись, зиркнув на пакунок горішків у її руці, і… видобув з-під поли плаща точно такий самий. Оля на те смішно вигнула брови і… спритно потягла новий пакунок другою рукою.

— Ну добре… — кашлянув куратор. — Добраніч тоді, відпочивайте. Але післязавтра — чекаю на заняттях.

Він забрав планшет і повернувся до дверей.

— Містере Шульц… — окликнула ще його Оля.

— Так?

— Може, допомогти вам налаштувати зорову індикацію? — пирхнула вона, прикривши губи рукою.

— Цяцьки! — відмахнувся куратор. — Новомодні пустощі, обійдусь…

І, потрясаючи тим своїм планшетом, вийшов у двері.

Оля не дивувалась — вона, як і всі на курсі, знала, що містер