Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

Я скиглю і починаю дрібно тремтіти. Такий поворот мене шокував. Або… може, так і було задумано? Мене спіймали, мого дракона приспали сон-травою, і я більше не становлю небезпеки для королівської родини. Як Тея казала: якщо не бачиш проблему, значить, її не існує? Просте та мудре рішення з боку короля…

Десятник йде, а я сиджу, похнюпивши голову. Адже я в якийсь момент повірив, що брати… тобто король Ердан і принц Раян турбуються про мене!

«Дарма сподіваєшся!» – мій внутрішній голос сміється з моїх нездійсненних надій.

«Ти ж бастард, ганьба сім’ї, свідчення аморальної поведінки короля Грега! Не вбили й то добре…» – намагаюся заспокоїти себе… зрештою, каторга не підземелля. Я бачитиму сонце, і дихатиму свіжим повітрям. Я молодий та сильний. Жодних надій на світле майбутнє я не плекав і раніше. Каторга, так каторга. Хоч користь державі буду приносити!

Ось тільки Тея… Я знаю, що каторжанам щороку належить побачення. Чи приїжджатиме вона до мене? Але, ось тільки… чи хочу я цього? Ні, нехай краще забуде мене й буде щасливою з іншим.

У школі ми з друзями часто ділилися між собою планами на майбутнє. Я ніколи навіть не сподівався, що воно в мене буде, це майбутнє… Але нікому не розповідав, що на мене чекає, а, як і всі, ділився «планами». Я «збирався» вступити до Академії, на бойовий чи дипломатичний факультет, і всі мої друзі були впевнені, що на мене чекає блискуча кар’єра. Я ж найкращий випускник нашої школи! Тобто мав стати найкращим випускником… Після закінчення стажування. Уявляю реакцію своїх друзів, коли на урочистому врученні свідчень про закінчення школи вони дізнаються, що я дезертир… мої нутрощі знову скручує вузлом і я, не стримавшись, починаю вити.