Читати книгу - "Я живу з чудовиськом, Selina Tamamushi"

Автор: пухнастий білий кіт із помаранчевими очима,

який вважав себе рибалкою ще до того, як побачив воду.

Усе почалося з несподіваного дзвінка. Катя, моє Чудовисько, як завжди, теревенила з телефоном, але раптом її обличчя засяяло.

— Так! Звісно, тату, я приїду.

Тато? Я давно знав, що у Чудовиська є цей загадковий тато, який іноді приїжджає з великими коробками, що смачно пахнуть. Але що мені до цього?

Як виявилося, татко Каті вирішив організувати риболовлю. І мене для повноти вражень теж потягнули. Я, звісно, хотів залишитися вдома.

— Риболовля — це весело, Сніжок, ти побачиш! — Чудовисько пакувало до рюкзака якісь дивні речі.

Мене запхали в котячу переноску. Вона, як завжди, жахливо пахла. Моєю минулою панікою й мийним засобом.

— Не хвилюйся, тобі сподобається, — сказала моє Чудовисько.

Сподобається? Я сумнівався. Мені вже не подобалось.

Коли ми прибули на місце, татко Чудовиська зустрів нас із широкою усмішкою. Він великий, гучний, але пахнув рибою — тож заслуговував на мою повагу.

— Оце так! Ти й кота притягла? — засміявся він, заглядаючи до мене в переноску.

— Він теж має розважитися, — відповіла Чудовисько з людським ім’ям Катя.

Розвага? Подивимося.

Річка виявилася величезною. Забагато води. Забагато невідомого. Я обережно виглянув із переноски й одразу ж заліз назад. Річка не пахла морем, а вода мене взагалі не цікавила. У переносці я планував обдумати свої подальші дії. Але хто мене питає?

— Давай-давай, не бійся, — сказав татко, витягуючи мене.

Вони поставили мене на ковдру, трохи далі від води, але ближче до рибальських снастей: волосіні, гачків, якоїсь банки з хробаками (я ледь не знепритомнів від огиди).

— Дивись, Сніжок, зараз упіймаємо велику рибу, — весело сказала Катя, закидаючи вудку.

Я примружився. Рибу? Ага, звісно.

Поки вони вовтузилися з вудками, я вирішив взяти справу у свої лапи. Завмерши, я спостерігав за рухом біля берега. Там щось плюскотіло.

Я підкрався, зосередився й стрибнув!

Шльоп. Вода виявилася холодною, і я швидко виліз, мокрий і злий.

— Ха-ха-ха! Сніжок теж вирішив порибалити! — розсміявся татко.

Катя загорнула мене в рушник і докірливо похитала головою:

— Ти взагалі нормальний, Котя?

Нормальний! Я намагався впіймати рибу, а вони сміються! Але сталося диво. Татко витягнув із води велику блискучу рибу. Коли вона вже билася об траву, я зрозумів: моя здобич!

Я кинувся до риби, лапою штовхнув її, а потім спробував відтягнути в кущі.

— Хулігане, залиш її! — закричало Чудовисько, відбираючи у мене рибу.

— Та нехай пограється, — махнув рукою татко.

Погратися! Чудова ідея! Поки вони відвернулись, я знову вкрав рибу й устиг трохи її погризти. Коли сонце почало сідати, вони зібрали речі й сказали, що час додому.

— Ну, як тобі риболовля, Сніжок? — запитала Катя, вкладаючи мене назад у переноску.

Як? Холодна, мокра, але з рибою. Не лосось, звісно. Загалом… згодиться.

Риболовля виявилася не такою вже й поганою штукою. Особливо, якщо поруч є велика риба й татко, який не такий суворий, як Чудовисько.

P.S. Якщо ви чуєте, що ваше Чудовисько збирається на риболовлю, постарайтеся, щоб вас узяли. Заради такого задоволення можна потерпіти. Навіть котячу переноску.