Читати книгу - "Поетика"

важливо, коли поет не знав, що в оленячої самиці немає рогів{217}, аніж коли він опише її нехудожньо. Крім того, якщо поетові докоряють, що він відступає від дійсності, то, може, слід на це відповідати так, як говорив Софокл{218}, що він малює людей, якими вони повинні бути, а Евріпід такими, як вони є. Якщо ж не можна послатись ні на того, ні на другого, то слід відповісти, що «так кажуть»; наприклад, міфи про богів, — можна так неправильно їх розповідати (як поети), і це не відповідає дійсності, а було саме так, як вчить Ксенофан{219}, — але ж так кажуть. А інше, може, й не краще змальоване, але [1461 a] так було в дійсності, наприклад, сказано про зброю:

…списи біля лож їх

Встромлені, прямо стояли на ратищах…{220}

Такий був тоді звичай, так воно й тепер у ілірійців{221}.

Що ж до того, добре чи недобре щось сказано в когось чи зроблено, то треба звертати увагу не тільки на те, що зроблено чи сказано — добре воно чи погане, але й на особу, яка діє й говорить — кому, коли, яким способом або для чого, наприклад, для більшого добра, щоб воно прибувало, чи для більшого зла, щоб його не бувало.

Щодо питань мови, то їх слід розв’язувати, звертаючи увагу на спосіб вислову, наприклад, через діалектизм:

οήρηας μέν πρώτον

Спершу на мулів напав він{222};

адже, можливо, поет говорить не про мулів, а про стражів; або, кажучи про Долона —

δς ρή τοι ε’ίδος μέν εην χ αχός

Виглядом був неприглядний{223},

він мав на увазі не потворне тіло, а бридке обличчя, адже крітяни замість εύπρό ωπος (гарний з обличчя) кажуть ευειδής (миловидний); і ζωρότερον δε χέραιε не означає «налий нерозведеного вина», як для п’яниць, а «налий жвавіше»{224}. Деякі вислови — метафоричні, наприклад:

πάντες μέν ρα θεοί τε тлі άνέρες ι’πλοχορ ησται

εύδον παννύχιοι

Всі — і безсмертні боги, і воїни збройнокомонні,

Спали всю ніч…{225}

і тут же поет каже:

ήτοι δτ’ές πεδίον τό Τρωπών άθρψειεν

αυλών συριγγών θ’όμαδόν

Скільки він поля троянського не оглядав — дивувався,

Як у загальному гомоні флейти й сопілки лунали…

Слово «всі» поставлено метафорично замість «багато», бо «все» — це деякий рід множини. І (в іншому місці) вислів «тільки один непричетний»{226} — метафоричний, бо «один» тут означає — найбільш відомий.

Інші непорозуміння можна розв’язувати через зміну наголосів, як Гіппій Тасійський{227} розв’язав смисл вислову διδόμεν{228} (замість δίδομεν) δέ οί ευχος άρέσθαι — дамо йому (замість даймо йому) славу здобуту або τò μέν ού (замість оύ) χαταπύθεται δμβρω частина його гниє від дощу{229} (замість воно не гниє від дощу).

Деякі труднощі можна перебороти зміною розділових знаків, як-от слова Емпедокла:

αιψα δέ θ-νήτ’ έφύοντο, τά πριν μάθον άθάνατ’

είναι ζωοά τε πρ’ιν χέχρητο

Смертним з’явилося те, що раніше вважалось безсмертним,

Чисте раніше — змішалось…{230}.

Інші пояснюються двояким значенням слів, як-от παρώχηκεν δέ πλέω νύς (минула більша частина ночі){231}, бо слово πλέω (більша частина) — двозначне.

Інші труднощі розв’язуються увагою до особливостей слововживання, наприклад, суміш для пиття називають вином, тому й говориться, що Ганімед{232} «наливає для Зевса вино» (Διι οίνοχεύειν), хоч боги вина не п’ють{233}.

На цій же підставі поет написав χνημις νεοτεύχτου κασσιτέροιο (наголінниці із новокутого олова){234} — адже мідниками звуть і тих, хто кує залізо.

Але це могла бути і метафора.

А якщо здається, що слово має в собі якусь суперечливість, то треба звернути увагу на те, скільки значень воно може мати в даному реченні. Наприклад, у словах τη ρ’εσχετο χάλχεον (мідного стримала списа){235}, — скільки значень можна надати цьому «стримала»!

[1461 b] Ці місця так чи інакше можна пояснити, але не так, як пояснюють ті, хто, за свідченням Главкона{236}, виходять з безпідставних припущень і, самі ж їх засудивши, роблять висновок, ніби поет сказав те, що їм здається, і дорікають йому, якщо це суперечить їх думці. Так трапилось із «Ікарієм»{237}: вважають, що він був лаконець, тому, кажуть, дивно, що Телемах не зустрівся з ним, прибувши до Лакедемону{238}. Але, можливо, діло було так, як кажуть кефаленці{239}, а саме, Одіссей, за їх словами, одружився у них, і тесть його був Ікадій, а не Ікарій. Розбіжність тут виникла, як видно, через непорозуміння.

Взагалі, міркуючи про неможливе в поезії, треба звертати увагу на схильність або до прикрашування дійсності, або до підкорення загальноприйнятій думці. В поезії слід давати перевагу неможливому, але вірогідному, перед можливим, яке довіри не викликає. Хоч і неможливе існування таких людей, яких змальовував Зевксід{240}, але так краще їх малювати, бо зразок повинен бути кращим за дійсність. А про те, що називають нелогічним, слід сказати, що воно часом буває не позбавлене смислу. Адже ймовірно, що відбувається дещо й проти ймовірності. Суперечності й сказаному треба розглядати так, як це роблять при спростуванні в дискусіях, залежно від того, чи те ж саме, щодо того ж самого і так же само говориться; отже, й самому поетові слід вважати на те, що він сам говорить або що може подумати кожна розумна людина.

Але зауваження щодо нелогічності та неморальності справедливі, якщо поет без жодної потреби допускає неймовірність, як Евріпід в «Егеї»{241}, або поганий характер, як у Менелая в «Оресті»{242}.

Отже, критичні зауваження [поетичним творам] можуть бути п’яти видів: щодо неможливості, або неймовірності, або неморальності, або внутрішньої суперечливості, або невідповідності правилам мистецтва. Заперечення ж, а їх аж дванадцять, повинні розглядатися з зазначених точок зору.

XXVI

Може, в когось виникне питання, — що ж вище — епічна поезія чи трагедія. Якщо кращою вважати менш дохідливу поезію, а вона завжди