Читати книгу - "Другий шанс, Тихий Лис"

... Під надокучливим дрібним дощем осені я пробирався розмоклими, брудними ходами ворожих окопів. З-за чергового повороту на мене звалився ворожий зівака, який певно десь лишив свій автомат, ще до початку нашого штурму. Великий, неповороткий і брудний окупант вирішив до останнього боротися за своє життя, але я був швидший. Коротка черга випущена в притул розірвала його броню. Тіло, наповнене вбивчим металом, повалило мене в багнюку на дні окопу. Такому здорованю було мало. Я не міг підняти зброю, його ліва рука мертвою хваткою тримала лямку мого бронежилету, він повільно підтягувався ближче до мене. Закривавлена рука тягнулася до мого обличчя. Я відчув бридкий дотик його брудних пальців до моєї голови...

Від дотику я здригнувся, інстинктивно схопив руку що торкалася мене. Я зі всією злістю в погляді шукав ворога, що ще мить тому хотів моєї смерті. Ворога не було. Не було дощу і багнюки на дні окопу, я сидів за своєю партою. Танака перелякано дивилася на мене. Моє дихання було важким і не рівним.
- Мені боляче - почувся голос Сіракави. Я досі тримав її руку, скажено стискаючи.
- Вибач - відпустив її я. Мені було соромно, що вони бачили мене таким. Мені було соромно, що я причинив їй біль.
Сіракава зайняла своє місце потираючи руку. Я сердився сам на себе, я знав наскільки боляче це було для її тендітної ручки.
- Вибач, я не хотів зробити тобі боляче....
- Просто не чіпай мене - холодно відрізала Сіракава. Я зрозумів, вона боялася мене і навіть не хотіла дивитися в мою сторону.
Я жахливий...

Сьогодні було 14 лютого. В класі було жваво, дівчата групками про щось перешіптувалися. Хлопці наче тигри в клітках, які чекають коли їх покормлять, озиралися, намагаючись зрозуміти хто і кому буде дарувати шоколад. Таїнство Дня святого Валентина розпочиналося. 
Танака довго не чекаючи, вручила свій подарунок прямо після першого уроку.
- Ямада, ось це тобі. З Днем святого Валентина тебе.
- Дякую тобі, Танак... Акі - поправляючи окуляри відповів він. Врівноважений Ямада трохи зашарівся.
- Будь ласка, Кейго... - прошепотіла Танака, відвертаючи рум'яне обличчя.
По звичаях Японії (ну ви вже знаєте, де я їх вивчав) всі зверталися один до одного по прізвищу. По імені кликали між собою лише друзі або близькі люди. Назвати дівчину на ім'я було майже тим самим, що і для дівчини подарувати шоколад. Вони соромилися однаково, але кожен був щасливий, що зміг виразити свої почуття. 
Танака задала тон святу. Наступні перерви були сповнені радощів і зізнань. Суздузкі  тихенько і сором'язливо протягнула подарунок своєму сусіду по парті Ямамото. Цей здоровань радів пакуночку наче 5 річний хлопчик на Різдво. Підпригував і вихваляв Судзукі, що вона приготувала найсмачніший в його житті шоколад. Хоч вона і ховала своє обличчя від однокласників, було видно, що вона щаслива.
Свій подарунок навіть отримав пекінес-Онідзука. Подруга Мії на перерві покликала його в коридор. Повернувшись, його щаслива мармиза говорила сама за себе.
Дівчина із паралельного класу, трохи схожа на борчиню принесла Мацубарі-шнурку пакуночок. Мовчки вручила і побігла. Він здивовано дивився на смаколики на своїй парті і потім радісно прийнявся їх жувати вихваляючи їх смак.
Звісно Такеда і Мія не лишилися осторонь святкового круговороту. Він з награним задоволенням куштував шоколадку за шоколадкою, якими з руки кормила його Мія. Макіяж її сьогодні був ще більш яскравим, хоча відтінок помади вона змінила на краще.
Приємно було бачити, як всі радіють життю, але в один момент захоплення перетворилося на роздратування. Я став відчувати, яка стіна між мною і рештою класу. Радощі свята загасило сильне відчуття, що я на цьому балу був зайвим. Добре, що в честь цього дня уроки були скорочені і як тільки закінчився останній я швидко пішов додому. На роботу старик в "такий важливий для молоді день" не пустив би. Мені лишалося тільки плистися вузькими вуличка в квартиру, де мене чекала пустота і думки про свою нікчемність.

...

Я трохи хвилювалася. Здавалося б звичайний день, але пакуночок, що лежав в моїй сумці нагадував, що сьогодні я собі поставила ціль. Я не накручую себе тим, що зустріну красивого статного хлопця. Але й бути настільки закритою, якою мене всі вважають, не хотілося. Я рада за подруг, що в них так чудово все. От Акі, дивуюся її відкритості і сміливості. От так просто подарувати шоколад, після уроку коли ще всі в класі. Навіть я зі своїм, як здавалося дорослим характером, навряд на таке наважуся. Вони такі різні, але я б сказала, що їх характери доповнюють один одного. Думаю тепер їх відносини наберуть нових барв. 
Ось і моя сором'язлива подружка Судзукі вручила свій подарунок. Я цього і не помітила б, але Ямамото, смішний дурник. Він так радіє, в нього щирі почуття. Це легко зрозуміти, він наче відкрита книга. Ці двоє теж суцільна протилежність. Він високий прямолінійний дурник, вона миленька, тихенька розумничка. І правду кажуть - протилежності притягуються. Якщо це так, яким повинен бути хлопець, що мені сподобається. Ще із середньої школи, я отримувала зізнання майже кожного тижня. Всі вони були мені не цікаві. Особливо після того, що трапилося. В якийсь момент мене навіть лякали думки, що у мене буде хлопець. Час лікує, я майже не згадую той день. Хоча він лишив відбиток в мої душі на все життя. Тепер я доросла, сильна і не залежна. Мені теж часом хочеться  тепла обіймів, але в мене завжди були мої подруги, які підтримували і веселили. Лиш довгими вечорами я іноді задумувалася чому я сама. Через мій холодний до всіх погляд? Ні, просто я не бачила в очах тих всіх залицяльників, щоб вони плекали до мене почуття. Я просто була популярною красивою лялечкою і зустрічатися зі мною для хлопців було би щось, як досягнута вершина. Нікому не було цікаво, що ж у мене на думці. Я бачила їх наскрізь, наміри будь-кого могла зрозуміти лиш хвильку подивившись на них. Будь-кого, хіба лише не Аокі. Є в його очах щось невловиме мені. Для мене він завжди непердбачуваний. Його погляд здається мені якимось сміливим і зухвалим. Він має якусь невловиму ауру, що відштовхує мене. Я не відчуваю до нього ні злості ні обіди. Хоч і говорив він різні дурниці, та я не тримаю зла. Але все ж, щось мене в ньому насторожує. Юкі якось сказала що він хороша людина. В маленької настільки щире серце, що вона знайде промінчик світла в самому темному серці. Не знаю, як йому вдалося провернути це, але впевнена саме він підштовхнув тоді Ямамото до Юкі. Дивний хлопець. Появляється ні звідки, робить якісь божевільні речі і знову зникає.
Заняття сьогодні будуть короткими. Адміністрація школи завжди позитивно відносилася до проведення різних свят і давала можливість насолодитися ними на повну. От ми уже збираємося до дому. Сьогодні наша компанія виросла. Тепер уже дві мої подруги мають пару. 
- Юкі, ну що ти там загубила. Ходімо швидше, мене тут взагалі то на ярмарок запросили. На по... Стоп! Так це ж побачення? Так Ямадику?
- Так, я запросив тебе на побачення - погодився Ямада, поправляючи окуляри - я ж просив не називати мене так на людях.
- Хорошо, Кейго, я просто забула - від цих слів Ямада трішки знітився, і відвів погляд.
- Знайшла! - зраділа Юкі.
- Як можна загубити такий пакунок в рюкзаку. Даруй його швидше поки всі не розійшлися - нетерпляче підганяла Акі.
Юкі пробігла оченятами по класу, притискаючи пакунок до грудей. Її очі розгублено глянули на мене.
- Що таке Юкі?
- Маю, ти не бачила куди він пішов?
- Я? Ти про кого?
- Забудь - засмучено опустила голову подруга.
Чому маленька Юкі саме мене запитує куди пішов її  таємний друг?
- Не засмучуйся моя маленька радість, можливо ще побачимо при виході зі школи. Зараз всі кудись поспішають, ходімо - заспокоював її Ямамото.
- Ямамото, а ти значить знав, що вона готує шоколад не лише тобі? - поцікавилась Акі.
- Так, Юкі казала мені. Думаю вона не помиляється в людях. Та і я вважаю його нормальним хлопаком. А...
- Поспішаймо - як ніколи рішуча Юкі перебила його.
Ми направилися до виходу, Юкі намагалася когось розгледіти в натовпі учнів, що давалося їй важко, зважаючи на її зріст. Ямамото підтримав свою дівчину і теж шукав поглядом знайоме обличчя.
- Кого ми шукаємо? - запитала Акі.
Я ж уже зрозуміла про кого говорила маленька Юкі. Я не могла допомогти в пошуках. Він був наче привид для мене, можливо тому, що я старалася не дивитися в його сторону. Я ніяк не могла витримати його погляд. Він лякав мене.
- Юкі, я дійсно не бачила коли він пішов - намагалася виправдатися я, наче це була моя провина.
- Ти теж знаєш Маю? - запитала Акі.
- Я вже здогадалася. Мила Юкі, думаю цього разу, твоя інтуїція тебе підвела.
- Пішов, зник. Так шкода. Я хотіла порадувати його хоч трішки. Останнім часом він дуже засмучений - змирилась Юкі.
- Так ти про Аокі? Боже, чому ж ти відразу не віддала подарунок йому. Він же майже не рухається від своєї парти. Певно досі переживає, що Маю її забере.
- Я хотіла, щоб він забрав подарунок додому -виправдалася Юкі.
Ми трішки підбадьорили подругу і рушили всі разом до виходу. Вулицею ми весело говорили про те в кого, які плани. Акі, яка контролювала чи не відступлю я, запитала:
- Маю, ти ж подаруєш його?
Я мовчки показала пакунок з шоколадом, що лежав в моїй сумці, показавши свої наміри. Акі лиш похвально усміхнулася. Вона завжди намагалася звести мене з кимось.
На вулиці наша компанія розділилася. Акі і Ямада пішли на свою станцію. Вони поїдуть на площу, де проводився святковий ярмарок. Юкі і Ямамото вирішили повечеряти в кафе. Ямамото казав, що ніщо так не знімає смуток з душі, як миска гарячого рамену.
Я пішла на шкільний автобус. В автобусі було гучно. Учні ділилися враженнями один з одним. Я їхала в своїх думках. Відчуття самотності в переповненому автобусі підказувало, що в глибині душі я просто  хотіла провести цей вечір в приємній компанії, як мої подруги. Як не хотілося мені зізнатися самій собі, але мені не вистачало почуття, що я комусь дорога і потрібна.
Зібратися думками вдалося лише коли я піднялася на свій поверх. Журба на серці змінилася на хвилювання і невелику нерішучість. Я стояла перед дверима свого невідомого сусіда і хвильку вагалася чи варто взагалі щось робити. Перед тим, як подзвонити у дзвінок квартири, я дістала дзеркальце і перевірила чи все впорядку із зачіскою. Трішки поправила помаду. Зловила себе на думці "чи не занадто я готуюся". Видихнула, рука потягнулася до дзвоника квартири номер...