Читати книгу - "Врятуй мою душу , Марта Мущинка"

Амелія:
Після закінчення всіх пар повертаюсь не до свого дому (завдяки моїм дорогим батькам), а до квартири Стаса, з якої пре гучна та весела музика..Він влаштував вечірку чи що? Мені ж навіть не натякнув! Навіть не знаю чи варто мені заходити? Але оскільки я тут поки що живу, то маю повне право зайти..Тому видихаю, повертаю ключі у щілині замка та заходжу..  Звичайно я не помилилась, тут влаштували вечірку, ще й без мого відома..Хоча я не маю права так обурюватись. У нас із Стасом фіктивні стосунки і кожен робить те, що хоче..Але все таки трохи образливо.. 
Серед натовпу незрозумілих та вже доволі п'яних облич ледве знаходжу те саме із темними, карими очима, які вже також впевнено світяться. Цікаво, яка причина такого гучного святкування? Він сидить серед вже знайомих мені осіб - його футбольної команди. І зовсім ненароком я стаю свідком їхньої дебелої розмови..
- Ну чувак, молодець! Зрештою виграв те парі! Я навіть не сумнівався, що та дівка буде бігати за тобою, як і всі інші! - промовив, здається, що Антон...
- Я ж казав! - впевнено відповів Стас, випиваючи ще одну пляшку тикіли.. Ох, він зараз точно дограється! 
- Гаразд, визнаю, можеш коли хочеш! - якось байдуже заговорив той Андрій і додав:- То у вас з нею все серйозно? Встиг закохатися і наш альфа-лідер вже не той? 
- Пх, в неї?? Вона думає, що все серйозно! А я так, трохи ще пограюсь, а там буде видно! - хтиво посміхаючись промовляє мій ненормальний хлопець..Та що він собі дозволяє? Тільки недавно був ладен розбити обличчя тому Андрієві, а тепер...принижує мою гідність перед своїми друзями..Я ж гадала, що наша угода допоможе нам обом: наприклад йому із тими пришелепкуватими друзями і тим дорогоцінним місцем лідера..А він так огидно говорить про мене. Ненавиджу його! І якщо чесно мене це чіпляє настільки, що я ладна просто розплакатись та втекти. Але натомість беру свою гордість в кулак та підходжу до тих клятих футболістів із словами: 
- Я вам не завадила хлопчики?! Бачу, розважаєтесь! 
- Оо, моя кохана дівчинка прийшла! - роблячи останній ковток тикіли, піднімається вже точно не мій недо хлопець та простягає до мене свої брудні руки..
- Руки прибери! - одразу ж відсторонююсь я. Навіть гидко стояти поруч..
- Амеліє, щось сталось? Що ти така не приступна? - трохи дивується цей алкоголік. Неприступна? Ой хлопчику, радій, що взагалі підійшла до тебе після таких слів..
- Так, сталось! Ти і твоя дурість! - обурююсь у відповідь я і нарешті б'ю гучного ляпаса..
- Ти збожеволіла? - тримаючись за щоку, скрикнув той.
- Це ти збожеволів Стас! Я чула вашу розмову! Не смій більше ніколи до мене підходити! Ненавиджу тебе! - на диво спокійно, але зрештою із тихим криком промовляю ці останні слова, але опиняючись біля самих дверей чую і його останні слова:
- Ну і котись! Мені не треба така як ти! 
Я гучно грюкнула дверима, ледве не покотившись сходами в під'їзді.. Вперше я відчувала дивну слабкість, таку саму дивну і незрозумілу біль, яка обпікала з середини.. 
Станіслав:
Чорт! Як же ж болить голова. Боже, чого в мене такий безлад? І куди поділась Амелія? Піднімаюсь із ліжка знову відчуваючи різку біль у голові..Знову гукаю Амелію, але у відповідь тиша.. Та куди ж зникла ця дівчина? Ледве доплентуюсь до кухні і нарешті ковтаю воду та приймаю пігулку.. Проходить кілька хвилин і нарешті в моїй голові роз'яснюється, але видніється настільки, що я знову хочу про все забути..Вечірка, та клята вечірка! Чорт, Амелія! І навіщо я тільки послухав того придурка Андрія? "Давай влаштуємо у тебе вечірку! Відсвяткуємо твою перемогу!" Та краще б та перемога разом із ним провалилась крізь землю.. Я випив настільки багато, що вже просто не тямив що говорю і взагалі навіть кому говорю.. І що мені тепер з усім цим робити? Як сказати дядьку, що я посварився з Амелією? Як на це відреагують її дурнуваті батьки? Знову запросять старого Труша? Чорт! Та байдуже на батьків і на дядька, як мені отримати її прощення? Як мені знову могти торкатись її? Цілувати? Робити ті сюрпризи і бачити її посмішку? Як? Як після моїх дурощів вона має мені пробачити? Беру до рук телефон із спробою подзвонити, але натомість чую тільки довгі гудки, які не віщують нічого хорошого..Проте не здаюсь так швидко і дзвоню ще кілька разів, а згодом надсилаю їй багато повідомлень: "Принцесо, нам треба поговорити!", "Я все тобі поясню, вислухай!", "Амеліє візьми нарешті трубку". Але у її відповіді панувала глибока тиша, та коли я не припиняв надзвонювати, зрештою вона відповіла коротко, але не дуже позитивно для мене:
- Ніколи не пиши і не дзвони мені більше! Нашій угоді кінець і тим ідіотським фіктивним стосункам! Краще б я ніколи з тобою не зв'язувалася..
Із злості кидаю телефон на підлогу..Чорт, що мені тепер робити? В нерозумінні того, що буде далі на емоціях лечу до своєї кімнати. Андрій поплатиться! Тепер я точно просто так його не відпущу! Вб'ю гада! Вб'ю! 
Буквально через кілька хвилин опиняюсь на футбольному полі, де помічаю своїх друзів, які саме на розігріві! Оо, я також так розігрівся! 
- Наш альфа-лідер вже тут! - промовив Андрій щойно побачив мене.. Краще б взагалі не озивався! 
Без зайвих церемоній підходжу до свого "хорошого друга" та із правої б'ю в обличчя.. Хочу вдарити і ще, але команда швидко реагує та тримає мене у руках..
- Відпустіть! Я приб'ю ту сволоту! - кричу, як оскаженілий..
- Ти втратив глузд? - кричить тримаючись за око і Андрій..
- Це через тебе від мене Амелія пішла! Чуєш сволото?! Через тебе іроде! - намагаюсь вирватись із рук, які і далі намагаються мене втримати..
- Я? Ти сам наговорив казна чого? Та й що тобі до неї? Сам казав, що пограєшся, а далі було видно! - ніби нічого не розуміючи говорить той..
- Ти бачив скільки я випив? В якому стані я це говорив? Це ти паскудо, змусив мене ту вечірку влаштувати, те дурнувате парі! Та й взагалі якби не ти, я б жив нормальним життям! 
- Звичайно! У ролі лідера добре живеться, а нам завжди як підхвостини бігати? - показує Андрій своє справжнє нутро..Лідера? Я зараз такого йому лідера покажу! 
- Я заслужив це звання! Хлопці, чи я помиляюсь? Андрій кращий за мене? - перепитую у своєї команди..
- Чувак, ти найкращий! - промовив Тоха та поплескав схвально по плечу! І решту моїх гравців ствердно похитали головами, тільки одному Андрієві щось повилазило і не добре жилося! 
- Бачиш? Які ще докази треба? Але через тебе гадюко заздрісна, я дівчину втратив! - всеодно нагадую про своє..
- Однією повією більше, однією менше! Ти ж такий "крутий" всі до тебе липнуть! Правда ж ? - ніяк не заспокоюється той..Як він назвав Амелію? 
Тут уже не стримуюсь, вириваюсь із рук хлопців та розбиваю йому носа..Ніхто не сміє так її називати! Ніхто! 
- Стас, заспокойся! Ти зараз вб'єш його! Він вже отримав по заслузі! - забирає мене Антон..
- Ще раз так назвеш її, мокрого місця після тебе не залишу! 
Випаливши всю злість я прощаюсь із рештою команди, яка впевнена, що я точно помирюсь з Амелією та вирушаю додому! Тепер залишилось знайти спосіб поговорити з Амелією!