Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Коли Джастін звернувся до мене, йому виповнилося двадцять дев’ять років, але він усе ще опікувався братами. Ба більше, він був саме тією людиною, до якої зверталася більшість людей у його житті. Друзі звикли отримувати від нього виважені поради, батьки телефонували, коли в них виникали якісь проблеми з його братами, а брати просили про фінансову та емоційну підтримку. У двадцятидев’ятирічному віці Джастін втомився від ролі відповідальної людини, яка завжди усуває всі проблеми, але не бачив, як цієї ролі позбутися. Врешті-­решт, він усім був потрібен.

Ця психологічна модель поведінки впливала навіть на його романтичні стосунки. Джастін завжди знаходив дівчат, які става­ли його новим «проєктом», адже потребували його допомоги. Останні стосунки чоловіка тривали дев’ять місяців. Щойно з’ясовувалося, що дівчині більше не потрібна його підтримка, — стосунки швидко погіршувалися. Чоловік усвідомлював, що приваблює «причеп». Джастіну не надто подобалося допомагати іншим, але він справді вірив, що його допомога необхідна.

Він повсякчас допомагав іншим, але ніколи не просив про допомогу собі. Джастін був самодостатньою людиною і звик покладатися на себе, а відчуття безпорадності викликало в нього сором. Навіть коли його дівчина намагалася зробити йому щось приємне, Джастіну це не подобалося. Він сподівався колись одружитися, хотів мати дітей. Але йому було складно підтримувати близькість із кимось, крім сім’ї та друзів, які в нього вже були.

Джастіну потрібно було навчитися визнавати власні емоційні потреби та дозволяти іншим допомагати йому. Під час розлучення батьків він дійшов висновку, що його потреби — занадто складні для інших людей, тому йому краще надавати підтримку, а не отримувати її. Було зрозуміло, що проблеми у стосунках — це наслідок емоційного нехтування, від якого чоловік потерпав у дитинстві.

Емоційне нехтування відбувається тоді, коли ви не отримуєте достатньої емоційної підтримки від батьків чи піклувальників, які можуть не розуміти потреб дитини або не надавати значення необхідності підтримувати її емоційне здо­ров’я. Люди, що зазнали емоційного нехтування, часто не розуміють, що з ними трапилося. Важливо зазначити, що емоційне насильство відрізняється від емоційного нехтування. Нехтування незумисне, а от емоційне насильство здійснюється свідоміше.

Люди, які пережили емоційне нехтування, схильні до проб­лем у формуванні здорової прив’язаності до інших, і при цьому їхні прив’язаності ґрунтуються на тривожності або униканні.

На першому етапі терапії Джастіна ми зосередилися на розвитку вміння встановлювати емоційні особисті кордони з братами та батьками. Спочатку чоловіку було незручно казати брату: «А ти з мамою говорив про це?», а не намагатися відразу усунути якусь його проблему самотужки. Крім того, йому здавалося, що він вчинить недоброзичливо, якщо скаже матері, що більше не буде вислуховувати її емоційні проблеми.

Утім, з плином часу Джастін помітив, що рідні почали ставитися до нього інакше. Він почав більше говорити про себе з ними та з жінками, з якими ходив на побачення. Чоловік повірив у те, що людям цікаво дізнатися про нього і його почуття. Поступово він зміг підтримувати романтичні стосунки з однією жінкою довше за декілька місяців. Джастін знову став сином своїх батьків і не намагався перебирати на себе роль їхнього піклувальника. Спершу йому було незручно, але поступово він зміг говорити про свої особисті кордони та боронити їх.

Ви мусите говорити людям, що саме у стосунках вас обтяжує. Це ваша відповідальність. Джастін знав, що більше не хоче виконувати роль піклувальника у стосунках з братами. Він втомився від необхідності надавати емоційну підтримку батькам і знав, що має проблеми з романтичними стосунками. Але чоловік не усвідомлював, що саме встановлення особис­тих кордонів у стосунках є методом, за допомогою якого він може позбутися проблем.

Щоб наші стосунки поліпшувалися, ми виходимо з того, що має змінитися інша людина. Ми не усвідомлюємо фактори, які підлягають нашому контролю, наприклад, встановлення особистих кордонів. Але коли ми все ж таки встановлюємо особисті кордони, наші стосунки змінюються, адже ми самі змінилися в тому, що саме готові терпіти.

Коли ми встановлюємо якусь межу прийнятного і нічого не змінюється відразу, то часто припускаємо, що все було даремно. Але люди можуть не відразу реагувати на наше прохання з багатьох причин, тому наріжне значення має те, як саме ми говоримо про особисті кордони. Крім того, дуже важливо й те, що ми робимо після того, як сказали, чого хочемо. (Ви дізнаєтеся про найкращі способи встановлення та підтримки особистих кордонів далі в цій книзі.)

Поширене помилкове уявлення про особисті кордони полягає в переконанні, нібито межа прийнятного завжди передбачає відмову. Проте встановити особисті кордони можна різними способами, і відмова — лише один з них. Джастін встановив кордони, коли просив братів обговорити щось із батьками. Крім того, він встановив для себе межу прийнятного, вирішивши бути емоційно відкритим у спілкуванні з іншими. Джастін не відмовляв батькам, коли ті зверталися до нього по емоційну підтримку, але він більше не приховував, що йому неприємно розмовляти на певні теми. Особисті кордони — це щось більше за здатність казати «ні».

Особисті кордони — це щось більше за здатність казати «ні».