Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

по радіо на базову станцію, якою керував оператор, записувалося на диск, а потім аналізувалося в режимі уповільненої зйомки. Зробити правильні висновки допомагав штучний інтелект. Толяк, передаючи їм пристрій із програмним забезпеченням та інструкціями щодо його використання, висловив надію, що система зможе націлитися на ворога, який є технологічно просунутим і здатним ввести в оману стандартну систему виявлення приналежності до прибульців. Програма змогла виділити аномальну поведінку окремої людини, підвищену температуру тіла, неприродні жести чи міміку – навіть якщо людина була в натовпі.

Кіка готувала до польоту дрон, який нагадував дорогу іграшку, а Кшептовський в цей час розклав на підлозі польську снайперську гвинтівку GROT і п'ять обойм з патронами. Оптичний приціл відкалібрували раніше, під час тестових стрільб у Польщі. Гвинтівка поводилася чудово, була ідеально збалансованою, ергономічною, точною та надійною. Кшептовський не вважав себе ні відбірним стрільцем, ні тим більше снайпером, але стріляв пристойно, і ця зброя йому відразу сподобалася. Він сумнівався, що вона буде потрібною, але був радий, що вона у нього є. Він почувався впевненіше.

Кіка опустила вікно, завела двигуни дрона і випустила його в повітря. Апарат швидко зник з поля зору, але відразу почав передачу. Зображення на екрані комп’ютера мало високу роздільну здатність. Поки програма показала вид з передньої півсфери камери. Вони бачили дахи будинків, повз які пролітав апарат, рух у ярах вулиць внизу, перехожих, торгівельні ряди, газетні кіоски...

Система переробляла терабайти даних з неймовірною швидкістю. Поки нічого не відхилялося від норми.

– Продовжимо? – буркнула Кіка, не відриваючи очей від монітора.

– Звичайно, – підтвердив Станіслав. Він дістав мобільний телефон, ввів пароль із чотирнадцяти символів, увійшов у програму й отримав дані, що містилися в окремому, також захищеному паролем довіднику. – Залишилися наші колеги з розвідки.

Перед від'їздом Толяк надав їм оцифровані дані співробітників посольства. Кожну вільну хвилину вони розбирали їх поіменно, досліджуючи кожну деталь біографії, кар’єрної історії, невдач і досягнень, навіть плітки колег і ворогів (які на диво часто були одним і тим же).

У них залишилося лише представництво SWW[13].

- Це зверху, – наказала Кіка.

- Філіп Вайман. Майор. Начальник відділу. На службі з дві тисячі одинадцятого. Раніше служив у військовій поліції. Він підпорядковується безпосередньо начальнику Східного відділу полковнику Малішевському.

Гураль продовжував читати. Подальші моменти біографії Кіка відмічала легкими рухами голови, не відриваючи очей від екрану, готова реагувати на будь-яке відхилення від норми, будь-яку, навіть незначну, аномалію. Кшептовський, однак, міг посперечатися, що вона слухала, коли уважно спостерігала за оточенням. І поставила конкретні запитання.

- Нема на що скаржитися, – сказала вона, коли він закінчив. – Навіть його шлюб вдалий.

Дійсно, біографія Ваймана могла б бути зразковою. Ні залежностей, ні хвороб в сім'ї, які вимагають екстраординарних витрат, ні порнографії на комп'ютері, ні захоплення маленькими дівчатками. Надійний, розумний розвідник, який небайдужий, має цілі в житті і ще не став остаточно цинічним.

– Дивно, – пробурмотів Кшептовський. Кіка посміхнулася кутиками рота.

– Я сама знаю кількох таких, – відповіла вона.

Він відповів невизначеною гримасою. Якщо вона думала про нього, то, ймовірно, помилялася. У нього не було чіткої думки про себе. Після смерті Ядвіги багато чого змінилося.

- Далі.

- Лейтенант Дорота Мокржицька, псевдонім Лєна... до речі, гарна жінка. Дванадцять років у професії, здебільшого в полі, за робочим столом їй стає нудно та розчаровано. Мені вона вже подобається. Розмовляє російською, білоруською та українською мовами, вміє розпізнавати регіональні акценти, а її спеціальність – несправжня зовнішність. Також володіє англійською та німецькою мовами. Найчастіше вона працює нелегально. Дуже легко налагоджує контакти. Операції, в яких брала участь: дві тисячі дванадцятий...

- Почекай, – наказала Кіка.

Кшептовський замовк, став позаду неї та почав дивитися на екран. Камера виділила з натовпу елегантно одягнену жінку. Вона швидко пішла до поліцейського бар’єру, що стояв за п’ятсот метрів перед президентським палацом і охоронявся вісьмома поліцейськими з гвинтівками. На плечі у неї була нейлонова спортивна сумка. Навіть Кшептовський помітив, що та не пасує до її дорогого пальто та черевиків. Обличчя жінки приховали великі сонцезахисні окуляри. Натовп рідшав, і вона прямувала прямо до шлагбауму.

- Пульс вісімдесят п’ять, температура тіла тридцять сім, шкіра вкрита потом, рухи прискорені. – спокійним тоном прочитала Кіка дані, передані датчиками дрона.

- Захворювання?

– Досить велика напруга.

Кшептовський поклав рушницю на сошки й впіймав жінку в приціл. Вона йшла швидко, але рухи її були рівномірними, кут був досить значним - йому потрібно було лише злегка посунути ствол, щоб утримати ціль на лінії вогню.

Його палець опустився на спусковий гачок і почав обережно на нього натискати.

Жінка дійшла до шлагбаума та зупинилася перед одним із поліцейських. Вона простягла йому документ, який він якусь мить уважно вивчав. Сумка почала зісковзувати з мого плеча. Жінка поправила її нетерплячим рухом.

Палець пестив курок.

Що я роблю, промайнуло в його голові. Може тітка просто хвора. Я повинен її вбити, бо у неї температура?

Поліцейський повернув документ жінці, посунув одну із секцій сталевої огорожі й кивнув на знак згоди. Ствол слідував за фігурою, що відступала.

- У неї могли бути такі ж підроблені документи, як у нас, – без особливого наголосу сказала Кіка.

- Могли, – погодився Кшептовський. Якщо їм вдалося пройти через блокпост і зізнатися, що вони мають зброю, жінка могла зробити те саме. Справа в впевненості в собі і в добре підготовлених паперах. Українські поліцейські, незважаючи на часткову мобілізацію та накази зберігати пильність, продовжували працювати як в стані мирного часу. Інакше було б важко. Війна технічно тривала весь час, але десь далеко і фактично просто тліла; всі звикли. Київ жив своїм життям, працював, пив, веселився, дихав. Можливо, офіцери ще не зрозуміли, що елегантна жінка зі спортивною сумкою на плечі, яка не пасує до шикарного пальто, може становити таку ж загрозу, як і підрозділ спецназу.

Кшептовський теж цього ще не навчився. Він зняв палець зі спускового гачка і відвів погляд від прицілу.

Жінка зникла за рогом.

- Чому ти тут? – запитав Кшептовський.

Кіка оглядала місцевість у військовий бінокль.

- Ти ж знаєш, як воно, – сказала вона через деякий час. – Робота, що була до того, зробилася...

- Так. – Вони занадто багато років працювали в одній компанії, щоб їй довелося пояснювати йому, чому їй все осточортіло.

-  ... довелося змінити оточення.

- Тільки?

- Не до кінця.

Вона замовкла, а він далі не питав.

***

Непомітний, враховуючи важливість візиту, конвой складався лише з трьох легкових автомобілів і знаходився ще