Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"

Макс

Коли Юля пропонує покинути це свято життя і поїхати додому, я повністю її підтримую. Хочеться нарешті розслабитися, випити віскі й подумати, як бути далі. Завтра зустріч з Владом і я впевнений, що так просто, як  з Калиновським, не буде. 

Вже на виході мене зупиняє відомий бізнесмен Петренко, з яким у минулому моя компанія вела справи. Йому здається, що зараз найкращий час для юридичних консультацій. Бачу, як Юля покидає будинок і розумію, що слухати розмови, які стосуються моєї роботи, вона не збирається. 

Здається, Петренко зібрався затягнути розмову надовго, тому мені доводиться його зупинити. Прошу записатись до мене в офіс за консультацією і, попрощавшись, таки залишаю будинок. Та не встигаю видихнути з полегшенням, як бачу дійсно неймовірну картину. Мудак Тарасов розвалився просто на асфальті, а Юля зверху на ньому. 

Відчуваю, як всередині закипає роздратування і швидко наближаюся. Здається, моя дружина - майстер знаходити проблеми на свій зад. 

- Що тут відбувається? - питаю холодним тоном. Невже вона не розуміє, що підставляє зараз нас обох?!

- Ми вирішили позасмагати, хіба не бачиш?! - фиркає Юля і намагається підвестися самостійно. - Так і будеш стояти? Допоможи мені піднятись!

Доводиться допомогти, хоча я і злий на цю дівчину до божевілля. Помічаю, що сам Тарасов п'яний як чіп, і приходить розуміння, що він міг чіплятись до Юлі. 

- Ти як? - уважно її розглядаю, але все начебто добре.

- Прекрасно! - бурчить і першою прямує до автомобіля. 

Спочатку їдемо мовчки, хоча так і кортить дізнатися, що ж там сталося. Коли ж помічаю подряпину на долоні дівчини, різко скеровую автомобіль на узбіччя. 

- Що ти робиш? - Юля здивовано витріщається на мене, а я і сам не розумію, чому хвилююся за цю дівчину. Беру її руку у свою й уважно розглядаю подряпину та краплини крові. 

- Це Тарасов зробив? - питаю стримано, розглядаючи обличчя дівчини. 

- Я намагалася його обійти, але він потягнув мене на себе, - тихо відповідає. - Це всього лиш подряпина, Максе. Не варто вдавати, що реально хвилюєшся. В автомобілі за нами ніхто не стежить. 

Юля забирає свою руку й відвертається в інший бік. Не хоче говорити? Ну й нехай!

Далі їдемо мовчки і я намагаюся не думати про цю особу, що сидить зараз поруч. І головне - про те, що жити нам разом чотири місяці. Сподіваюсь, що не збожеволію за цей час! 

Тільки-но переступаємо поріг квартири, Юля одразу прямує в мою спальню. Розумію, що тепер доведеться перебиватися на дивані у вітальні, який до біса незручний, і знову накриває хвиля роздратування. Знімаю піджак і наливаю у склянку віскі. Випиваю залпом і наливаю знову. 

Вмощуюся на дивані й розглядаю стелю. У голові ціла купа думок і головна з них: чи правильно я зробив, одружившись з Калиновською? Ця дівчина - ходяча проблема, і татко її не кращий. Мені доведеться набратися терпіння, якщо хочу протягнути чотири місяці з нею під одним дахом. 

Наступного ранку прокидаюся з відчуттям, наче потрапив під поїзд. Спати на дивані - це реально жорстке випробування. Доведеться сьогодні ділити ліжко з дружиною, якщо не хочу знову відчувати себе жертвою наїзду поїзда. 

Приймаю душ і заходжу в спальню, щоб взяти чистий одяг. Юля спить, зайнявши практично все ліжко, і виглядає зараз доволі… мило. Її біляве волосся розлетілося подушкою, і без косметики дівчина здається ще молодшою. 

Забираю речі й прикриваю двері, даючи дівчині можливість поспати ще. Поки готується кава, пишу їй записку та кріплю на холодильник. Сьогодні доведеться приїхати додому раніше й провести їй детальний інструктаж. Відчуваю, цей вечір забере у мене багато сил, але якщо все мине добре, я готовий навіть зробити Юлі якийсь подарунок. Хочеться вірити у те, що вона не підведе. 

Коли заходжу у приймальню, Жанна вже на своєму місці, тільки сьогодні чомусь вона сильно знервована. І що сталося, якщо на годиннику тільки початок десятої?

- Максиме Івановичу, Владислав Вікторович у вашому кабінеті! - підскакує на ноги дівчина, а я одразу розумію, чому вона у такому стані. Влада бояться усі, і я їх розумію.

- Дякую, Жанно! - киваю і проходжу в кабінет. Коли бачу Влада у своєму кріслі, всередині з'являється неприємне відчуття. Він знає, як сильно я хочу керувати компанією, але все одно не дає мені повного контролю над нею. - Не спиться?

Сідаю на диван й уважно розглядаю дядька. Як завжди - впевнений у собі, холоднокровний і так схожий на мене, або навпаки. 

- Думаю, ти розумієш, чому я тут, - Влад відкидається на спинку крісла й, своєю чергою, не зводить погляду з мене. - Юля Калиновська? Серйозно?

- Всяке у житті буває, - усміхаюся. І чому я не здивований, що Влад пробив по своїх каналах мою дружину?  - Мені здалося, що Юля тобі сподобалася.

- Вона хороша, - погоджується дядько. - А от її татко ні. Невже він так просто дозволив вам одружитися? 

- Не дозволив. Саме тому ми зробили це таємно, - відповідаю. 

- Максе, я дуже сподіваюсь, що ти одружився з цією дівчиною, тому що дійсно кохаєш, а не тому, що на кону стоїть крісло гендиректора, - Влад переходить до головного і точно чекає, що зараз я розкаюсь і скажу йому правду. Не дочекається!