Читати книгу - "(не) Ідеальний бос , Аксінія Найт"

* * * Одинадцять місяців потому * * *

* * * Від імені Ніколь * * *

Ніколь Флорес сиділа навпроти дзеркала у своїй кімнаті та робила легкий макіяж перед роботою. Сьогодні був рівно рік з того дня, як вона офіційно підписала контракт на роботу помічниці кухаря в ресторані «Lumiere». Дівчині не вірилося, що вона справді змогла пройти цей далеко непростий шлях і тепер за нею залишалося право вибору – залишитися працювати далі, продовживши контракт, або звільнитися, попрощавшись із можливістю працювати за фахом.

Тільки ось йти Нікі насправді зовсім не хотілося. Вона звикла до колективу, навіть потоваришувала з деякими співробітниками, і умови роботи її повністю влаштовували, та й розуміла, що навряд чи ще знайде таке чудове місце.

Увечері, після закриття ресторану на приватний захід з нагоди перших роковин, Адель збиралася накрити стіл для всіх співробітників і Жозеф підтримав її ідею, пообіцявши приготувати легку святкову вечерю.

За цей рік дівчина дуже близько потоваришувала з адміністратором Адель Тейлор. Вони були майже одного віку, тільки Адель була старша на два роки. І на відміну від Ніколь дівчина була одружена вже п'ять років.

Одного разу Нікі вдалося познайомитися з її чоловіком і в дівчини після цієї зустрічі залишилися тільки теплі спогади. Вони гармонійно доповнювали один одного і любили підколювати по-доброму. Ця пара показувала наскільки справжніми та глибокими бувають почуття між двома людьми.

На противагу Девіду Тейлору, чоловікові Адель, у пам'яті випливав образ іншого, більш жорсткого, чоловіка. Її боса. Ніколь була шалено рада, що після всіх її різких слів і недоречних претензій він не тільки не викинув її з роботи, але й перестав контролювати процес на кухні. У якийсь момент навіть здалося, що він став довіряти їй, але, можливо, це була лише примарна надія.

На мить перед очима дівчини виплив спогад майже річної давності про те, як вона стрімко вибігла з кабінету боса після небезпечної розмови, побоюючись, що Алекс передумає у своєму рішенні. До Нікі навіть не відразу дійшов справжній зміст його останньої фрази, кинутої в спину. І лише згодом, коли її серце перестало битися в божевільному ритмі від хвилювання, до неї поступово прийшло усвідомлення ситуації. Він справді повірив їй, хоча вона не розуміла як. Але це означало лише одне, що її справді ніхто не звільняв і, можливо, навіть і не збирався.

Після тієї ситуації в кабінеті вони з Алексісом перетиналися дуже рідко. В основному лише якщо питання стосувалися великих банкетів, де потрібний був його підпис на документах. Для дівчини бос несподівано став непомітною тінню.

Вона навіть не мала уяви, чи прийде він сьогодні на святкову вечерю чи знову зникне в кінці робочого дня, як це було завжди. Ніколь розуміла, що переступила межу, звинувачуючи його в тому, що особисто її не мало стосуватися.

Після того, що сталося, дівчина відразу ж повністю припинила якесь спілкування з Карен, не розуміючи для чого та підлаштувала цей показовий виступ із спокусою. Ніка навіть іноді ловила себе на думці, що подрузі сподобався її бос, але до чого тут саме вона. Яка насправді різниця як відпочиває і розслабляється господар ресторану в неробочий час. Цього вона не могла зрозуміти.

Коли дівчина була повністю готова, вона вирушила до ресторану. Сьогодні на неї чекав найскладніший день, оскільки вперше за весь час мала повністю взяти на себе кухню – від початку і до кінця. Це була умова Жозефа, щоб він міг подивитися, як вона виросла за цей рік у своєму професіоналізмі та була можливість приділити увагу вечірній вечері.

Як тільки Ніколь увійшла через службове приміщення на кухню, з усіх боків почали лунати вітальні крики, а Жозеф і Адель по черзі підійшли і обняли її, вручаючи кожен по гарному букету.

– Дякую всім вам! Зізнатись чесно, я не очікувала такого прийому. Для мене все як уперше. Але я дуже рада, що змогла влитися у вашу команду. Я вже не уявляю жодного дня без вас, без цієї кухні та без нашого трохи шаленого ритму життя.

Дівчина вдихнула аромат квітів і краєм ока помітила чоловічу постать біля кухні, але та швидко зникла, коли вона все помітила. У душі Нікі раптом почав зароджуватися страх, що сьогодні її останній робочий день у ресторані і що ввечері з нею буде розірвано контракт. Алекс і так занадто довго терпів її витівки та сміливі міркування.

На її щастя, весь день пройшов досить легко, навіть незважаючи на повну залу аж до самого закриття. І тільки-но ресторан офіційно закрився, Ніколь присіла в кімнаті для відпочинку персоналу і з полегшенням видихнула. Вперше за довгий час вона отримала нереальне задоволення від можливості відчути кухню самостійно, без допомоги. Через хвилин десять її відпочинку у двері хтось тихенько постукав і увійшов, прямуючи ближче до дівчини.

– Нікі, як ти? – Адель присіла поряд із подругою, обіймаючи її за плечі.

– Чесно? Втомлена і шалено щаслива, – мрійливо промовила Нікі.

– У залі все вже готове, ти йдеш? – тепло посміхнулася дівчина.

– Так, тільки приведу себе до ладу після робочого дня. Ада, ти йди. А я хвилин за п'ять теж вийду до всіх.

– Добре. Ми чекаємо тебе.

Ніколь підправила макіяж і, переодягнувшись у повсякденний одяг, вийшла до зали, яка була прикрашена маленькими букетиками квітів. Під дружні крики «Вітаємо» її підвели до фуршетного столу. Дівчина заплющила очі, намагаючись стримати емоції, що наринули. У жодному ресторані, де їй доводилося працювати, ніхто не влаштовував для неї подібних сюрпризів.