Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

не вчинили, говориться тут як про таких лиходіїв, яких цей суд одвіку не видів, і моїх підопічних, нерозумність яких відома всім, викликано сюди пояснювати свій вчинок, буцімто вони звичні вдаватися до людської мови, викладаючи свої повсякденні справи. Тож постараюся скромно своїм язиком викласти вам те, що німий їхній язик повісти не в силі.

Оскільки ви дозволили мені говорити від лиця цих нещасних створінь, то перше я стверджу, що наш суд допитувати таких підсудних змоги не має і що покликано їх також без сенсу і глузду, ібо зверталися до них як до створінь, наділених розумом і волею, себто здатних і вчинити кривду, і відповідати в суді за вчинене. Про що ми мови нині вести не можемо, оскільки мої підопічні є безглуздими тваринами, суто за поривами діючими, про що сказано в першій книзі «Pandectae»[3] в параграфі «Si quadrupes»[4]: «Nec enim potest animal injuriam fecisse, quod sensu caret»[5].

Друге — на додачу чи на доповнення моїх слів: навіть коли б наш суд і мав право судити тварей, було б нерозумно й несправедливо нашому зібранню розглядати цю справу, адже проти закону і звичаю буде судити обвинуваченого in absentia[6]. Сказано було, що шашелям писаний лист сього дня з’явитися перед судом послали і буцімто вони зухвало відмовилися прибути, чим закон попрали й дозволили бути судженими in absentia. На цей закид маю два спростування. Перше: при тому що лист був складений законним порядком, чи маємо ми доказ того, що до розуміння тварей його донесли? Адже, як ведеться, лист має бути не лише написаний, а й доправлений, ну а оборонець насельників не зміг надати пояснень, як саме шашелі зрозуміли передану їм грамоту. Далі ще: ведлуг закону неявка підсудного є пробачною в разі неможливості дістатися в суд з причини довгого чи небезпечного шляху до нього. Чи, покликавши в суд щура, ви б чекали, що він дійде до вас пішки через місто, повне котів? Тако же й відстань від обителі деревної черви до суду є за її мірками велетенською, до того ж і сповненою смертельних небезпек від хижаків, що чигають на їхні скромні життя. Тож могли вони цілком безпечно й законно відмовитися коритись розпорядженню суду — з усією люб’язністю й повагою до оного.

Третє мовлю, що лист до тварей складено в помилковий спосіб, же стосується він тих шашелів, які нині мешкають у церкві Святого Михаїла в селі Маміроль. Чи звернений від до всіх без винятку шашелів, у церкві сущих? Але ж серед них є пребагато таких, хто живе цілком мирно й шкоди селянам не чинить. Чи гоже кликати до суду все село, якщо десь у ньому завелась ватага розбійників? Немає такого закону. Понад те, закон передбачає точно з’ясувати особу підсудного. Перед нами дві злочинні дії: пошкодження ніжки єпископського трону і пошкодження церковного даху, і найменше знання природи говорить нам, що та черва, яка злощасно оселилася в ніжці трону, аж ніяк не могла завдати шкоди дахові, а тварі, що дах поточили, не могли водночас поточити й трон. Отже, існує дві спілки, які належить судити за два окремі злочини, що робить позов недійсним через брак точності.

Четверте, й без упередження до вищезгаданої черви, мовлю: судити тварей на такий манір суперечить не лише людському закону, як уже сказано було, а й закону Церкви, ба навіть закону Божому. Адже звідки взялися ті крихітні створіння, що супроти них кинуто потужну силу нашого суду? Хто створив їх? Не хто інший як Господь Усемогутній, що й усіх нас сотворив — і вищих, і нижчих. І чи не читали ми найперший розділ нашої священної книги Буття, де сказано: Бог створив тварин земних за їхньою подобою, скотину — за їхньою, і всяке створіння, що по землі повзає, за відповідною йому подобою, і побачив Бог, що це добре? Ба більше: чи не дав Бог звірям земним і кожному створінню, що повзає лицем земним, усяке древо й усякий плід на поживу? і далі, чи не дав Він усім їм наказ плодитися, множитися й сповнювати землю? Творець не казав би звірям земним і всякому повзучому створінню плодитися, коли б Він у мудрості Своїй нескінченній не надав їм поживи — що Він і зробив, давши їм на поживу всяке древо, плід і насіння. То що ж такого вчинили ці скромні тварі, якщо від Сотворіння світу до сьогодні мають невід’ємне право, якого людина їм не скоротить і не відчужить? Те, що шашіль оселилася там, де оселилася, — це людям може бути невигідно, але не є відповідною причиною ремствувати на закони Природи, закладені з Сотворінням світу, адже таке ремствування і є відкритим та зухвалим непослухом Богові. Господь вдихнув життя у деревну черву, дав їй на поживу всяке древо земне: тож якою зарозумілістю й яким небезпечним зухвальством було б нам намагатися скасувати волю Божу. Ні, я радше повім шанованому суду, що нам годиться звернути наші очі не на буцімто злочинства скромного Божого створіння, а на злочинства людські. У Бога все має причину, а причина тому, що шашелі попущено оселитися в храмі святого Михаїла, — жодна інша, як попередження і кара людям за їхні пороки. Те, що шашіль поточила не яку іншу споруду, як церкву, додам, — то є особливо суворе попередження й кара. Чи є позивачі, що прибули в суд, настільки певні своєї покірності Богові, своєї скромності й християнських чеснот, що перш ніж звинуватити себе, склали провину на найдрібніше створіння? Стережіться гріха гордині, мовлю я до таких позивачів. Вийміть колоду зі свого ока, перш ніж виймати тріску з чужого!

Ну а п’яте й останнє мовлю: оборонець насельників просить суд метнути проти тварей блискавицю відлучення. За своїм обов’язком і без упередження до вищезгаданих нагадаю вам, що така кара є і невідповідною, й неправою. Відлучення — то є відокремлення грішника від причасності Богові, заборона споживати хліб і вино, які є тілом і кров’ю Христа, вилучення зі Святої Церкви, її світла й тепла — тож за яким законом ми можемо відлучити звіра польового чи створіння повзуче, яке ніколи й не було причасником Святої Церкви? Не є правою й відповідною карою позбавлення підсудного того, чого він ніколи не мав. Це не відповідає закону. Отже, відлучення є карою жахливою, що кидає грішника в пітьму страшну, навіки відділяє його від Божого світла і добра. Хіба кара ця