Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

7. В єдиному світі хтось міг би вигнати іншого з раю, сам залишаючись у раю?

8. Якщо хтось з любов’ю віднаходить свою індивідуальність, чи вона автоматично ділиться на відчуття повноти зі всіма?

9. Чи не було б доцільно шукати автентичну любов, щоб досягнути тривалого миру та добробуту?

Нарешті, що б там кожен із нас не мав зробити індивідуально, аби змінити свою історію, те, що маємо зробити всі ми — це знищити ненависть та насильство, як постійну практику нашого життя. Це той крок, який мусимо зробити всі ми. Ненависть заперечує єдність, заперечує мир та розуміння, і, лише подолавши її, ми можемо прийти до любові.

А винні? На яке покарання вони заслуговують?

Ці вправи ніколи не мали на меті стверджувати, що покарання не потрібне тим, хто помилково вчинив злочин. Ні. Відповідальні за злочини, шахрайство, обман, зловживання, порушення, мають нести за це покарання і справедливість повинна настати, проте не з ненависті, а з любові. З дорослої любові. Зі здорової любові. З міцної любові.

Знайдуться люди, які скажуть: «Ні, я не можу любити, бо інші наповнили цей світ ненавистю та болем». Як? А що ж ми? Хіба ми не частина цього світу? Ми всі люди миру. Ми всі люди кохання. Якщо в усіх нас немає можливості покращити цей світ, нам вже все одно. Переконання, що це «інші» вирішують, чи ми любимо, чи не любимо — ідеальний привід, який у нас є, щоб не любити. Що жахливішим буде те, що роблять «інші», то більше у нас причин, з яких ми не можемо любити. Звинувачувати інших — це чудова платформа, щоб приховати власну емоційну неспроможність і заодно звільнитися від соціальних зобов’язань. Утворюється порочне коло, де людина, якій завдали шкоди, відповідає ненавистю та насильством. А ті, на кого спрямована ця атака, реагують у той самий спосіб, і так до безкінечності.

Незрозуміло, хто і коли кинув перший камінь. Ніхто не може зашкодити тому, кого вважає своїм. Лише той, хто сприймає соціальну групу, як щось чуже, може її атакувати. Лише той, хто відчуває себе відокремленим, засланим, безпомічним, може сприймати своїх братів, як ворогів та вбивати їх. Лише той, хто сам почувається покаліченим, може холоднокровно нівечити чуже тіло, і таким чином залишитися в його спогадах назавжди — нехай і поганим спогадом, прокляттям, гнилою раною. Хто може мати таку хворобливу потребу бути побаченим, хоча б на мить, хоча б із жахом, із ненавистю, однак нарешті побаченим? Хто, якщо не той, хто вже тривалий час не є частиною співтовариства, здатен нівечити, ґвалтувати, обезголовлювати іншого? Хто, якщо не людина, яку ми вже давно відсунули вбік, яку тримаємо в забутті, бо вона насправді нас ніколи не цікавила? Про кого ми говоримо? Про нас самих. Ми не говоримо про окремі тіла, про гарних та поганих, про винних та невинних. Ми говоримо про вищу енергію, яка живе у нас самих. Йдеться про єдиний розум. Про єдиний звук. Про єдиний пульс. Про єдину вібрацію. Про єдине серце, частину якого ми складаємо.

Все наше життя починається з одного серця, з одного пульсу, з однієї вібрації. Наші пращури кажуть нам, що все має серце. Від маленького атома до найвіддаленішої зірки, все живе у нашому Всесвіті має серце, яке пульсує. Життя пульсує, небо пульсує, вібрує, танцює. Коли слова та думки поєднуються в одній вібрації, матерія набуває форми і народжується нове серце, а коли серце перестає битися, життя зупиняється.

Останнім часом Земля пришвидшила свій пульс. Ми також, поза сумнівом, робимо це в протилежному ритмі, живемо у дисгармонії з природою та нам подібними. Ми мусимо виправити напрямок, пробігти новими стежками, якщо хочемо вижити, як вид. Я впевнена, що наше серце покаже нам дорогу, що серце поєднає слово та думку для того, аби повторити містичний акт творення нового Всесвіту. Всесвіту без провини, де відповідальні за неправильний вибір можуть оздоровитися та виправити нанесену шкоду і наново інтегруватися у суспільство. «Ні, вони не заслуговують на новий шанс!», — скаже дехто. Причина цього проста. Доки існують винуватці, існують і жертви. Доки існують жертви, існує відокремлення, а доки існує відокремлення, не може існувати любов, як найвища сила союзу. Хто хоче жити у світі, яким править ненависть?

Тепер я попрошу вас зробити кінематографічну вправу. Я прошу вас описати десять ситуацій поспіль із таким сюжетом: вас звинувачують у злочині, якого ви не скоювали. Порядок міг би бути наступним, але це лише рекомендація — ви абсолютно вільні робити, як хочете. Кроки, які вам пропонуються, зазвичай показані в детективних фільмах, та саме тому їх легко дотримуватися.

1. Вас звинувачують у злочині, до якого ви непричетні.

2. Вас затримує поліція.

3. Ваш адвокат збирає докази на вашу користь і в результаті вас виправдовують, однак суспільна думка руйнує вашу репутацію.

4. Ваша родина пригнічена.

5. Ваші діти стали об’єктом насмішок своїх товаришів.

6. Раптом інший затриманий розробляє план спільної втечі із в’язниці.

7. Усі вас переслідують.

8. На щастя, знаходять справжнього винуватця, однак, зіткнувшись із ним, ви ледве не втрачаєте життя.

9. Під час зіткнення ви зуміли врятувати докази, які доводять вашу непричетність до злочину, і ви надаєте їх пресі та поліції.

10. Ви доводите свою невинуватість та можете з’єднатися зі своєю родиною.

Такі фільми користуються великим успіхом, бо людям подобається бачити, як головні герої, незважаючи на те, що з ними трапилося нещастя, відновлюють свій престиж та доводять невинуватість. У них головний герой втікає від справедливості, намагаючись зібрати дані, які доводять його непричетність до скоєння злочину. У цих фільмах сцени переслідувань майже завжди включають зміну особистості. Якщо поліція полює на чоловіка із бородою, чоловік поголиться для того, щоб виглядати інакше, а якщо правоохоронці переслідують брюнетку, то вона перефарбується у блондинку. Не бракує і сцен, де втікачі губляться в натовпі (який майже завжди зібрався на якесь релігійне свято або карнавал) і таким чином розчиняється «серед інших», втрачає свою особистість і втікає.

Це те, що ви будете робити. Ви звільнитеся. Ви зміните особистість. Для початку ви позбудетеся терміну винний та заміните його на відповідальний. Протягом розвитку десяти сцен вам дадуть можливість пояснити свою поведінку, довести свою невинуватість. Якщо ви припустилися якоїсь помилки, ви зможете публічно вибачитися. Після того, як ви це зробите, вам дозволять виправити шкоду, наскільки це можливо, і, нарешті, вам, вільному від провини, дозволять об’єднатися із