Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

Якщо я вважаю, що зі мною може трапитись щось погане — це тому, що зло існує. Якщо існує зло, розмежування між людьми має бути реальним. Це означає, що ми окремі тіла, які думають та діють в різний спосіб. Що є погані та є гарні. Якщо є погані та є гарні, існують полярні сили, які діють одна проти іншої. Ви згодні? Тож в будь-який момент людина може стати мішенню цих сил у русі і зазнати побічної шкоди, навіть якщо не очікує і не боїться її. Іншими словами, ми можемо стати жертвами зовнішньої атаки. Однак, якщо, як ми бачимо, «назовні» нікого немає, окрім нас самих, бо ми складаємо частину цілого, звідки походить атака? У цій частині ми побачимо, що це атака проти себе самого. І чому ж ми атакуємо самі себе? Можливо, тому що не вважаємо себе достатньо добрими і вартими того, щоб нас любили. Звідки походить це переконання? Переважно воно вкорінюється в перші роки нашого життя, в дитинстві. Я знаю безліч дітей, яких, коли вони роблять щось погане, карають фразою: «Я тебе більше не люблю, бо ти повівся погано», або «Я дуже засмучений, бо ти поводишся погано зі мною». Таким чином діти усвідомлюють, що їхні дії можуть викликати біль, і за це вони заслуговують на покарання. Вони стають дорослими, і, коли відчувають, що їхні дії завдають болю або шкодять їхнім коханим, вони, швидше за все, підсвідомо чекатимуть на обов’язкове покарання. Якщо ж покарання не буде, вони самі його шукатимуть, бо що може стати більшою карою, аніж не бути коханим?

Протягом мого життя я часто помічала, як багато людей, самі того не усвідомлюючи, шукають собі покарання і підтримують сентиментальні стосунки з тим, хто примушує їх страждати і якоюсь мірою «оплачувати» свою провину. При цьому вони залишають осторонь ту або того, хто міг би стати для них більш адекватним партнером, аргументуючи, що вони не підходять одне одному інтелектуально, духовно чи фізично. Це дозволяє їм спокійніше руйнувати власні життя. Кульмінація настає, коли вони звинувачують «іншого» в тому, що той не відповідає їхнім очікуванням. Знаходити винних — це універсальний спорт. Окрім того, що це здається зручним, у більшості випадків ми насправді ігноруємо кількість провин, які носимо за спиною і які примушують нас обирати найгірший варіант для нашого майбутнього, в тому числі й кандидата у президенти, який буде нами керувати.

Деякі з цих провин прямо не залежать від нас. Вони є наслідком нашого неправильного способу життя. Ми їдемо містом і стикаємося із сотнями дітлахів, які жебракують. Бачимо повій, майже дітей, які, напівголі, очікують на своїх клієнтів під дощем. Бачимо, як вбивають китів, тюленів та дельфінів. Бачимо ефекти глобального потепління. Бачимо руйнування екології — і почуваємося імпотентами. Ми знаємо, що не можемо зробити достатньо для того, щоб допомогти, і через це почуваємо себе винними. Ця провина, пригнічена та проігнорована, викликає таке погане відчуття в нашій душі, що ми шукаємо, як її позбутися і найкраще місце для цього — «поза» нами.

З іншого боку, існують знедолені. Покинуті. Ті, котрі живуть в нелюдських умовах. Ті, чиї діти помирають від голоду. Ті, що не розуміють, чому вони не мають доступу до роботи, до справедливої оплати, до здоров’я, до навчання. І щоб далеко не ходити, до харчування. Це тому, що вони на це не заслуговують? Що вони такого серйозного зробили, щоб їм не давали гідно жити? Як повірити, що у них в душі є щось цінне? Здається, вони ні для кого не існують. Ми проходимо повз них. Якщо вони нічого не варті, хто їх переконає, що вони заслуговують на інше ставлення?

За атакою на самого себе приховується переконання у власній меншовартості. А що, на ваш погляд, подумають тисячі людей, які нічого не мають і ніколи не отримували навіть найменшого жесту солідарності з нашого боку? Яку цінність вони надають своєму існуванню? Жити — це їхня найбільша кара. Але чи можемо ми сказати, що вони самі на це заслужили?

Ні. У всякому разі, у жодній свідомій чи індивідуальній манері. Те, що з ними відбувається, пояснюється нестачею колективної користі. Чому ми суспільно зорганізуємося за допомогою економічних моделей, які продукують нерівність та несправедливість? Чому? Чому залишаємо більшість без пільг? Тому й розмова про провину та покарання настільки делікатна. Є набуті провини. Є успадковані провини. Є провини, які були вкорінені культурою якнайглибше у нашу підсвідомість, і так само підсвідомо контролюють нашу поведінку. Одна з них — це ідея про первородний гріх, яка говорить, що наше існування внаслідок тієї непокори має бути повне болю та страждань.

Одного дня я оновлювала антивірусну підписку на свій комп’ютер і почала про це розмірковувати. Віруси народилися з комп’ютерами? Ні, хтось їх створив. Для чого? Для того, щоб продавати антивірусні програми. І не тому, що кібернетичний світ схиблений по своїй природі, зовсім ні. Існують безсоромні люди, які зроблять що завгодно, аби отримати економічний зиск. Це вони стоять за створенням вірусів, а потім — антивірусних програм. Та сама ситуація із власниками лабораторій, які спочатку створюють хвороби, а потім продають нам вакцини проти них. Однак хто може бажати такого жахливого зла мільйонам людей? Той, хто любить гроші більше, ніж людей. І це бездушне творіння таким народилося чи його таким зробили? Воно заслуговує на якесь розуміння та симпатію чи на вічну догану? Скажіть ви. Однак перш ніж озвучити свій вердикт, дайте відповідь на наступні питання.

1. Ідея, що Адам і Єва були вигнані з раю за те, що з’їли одне яблуко з дерева пізнання добра та зла, здається вам справедливою?

2. Ви вважаєте, що існують вічні покарання?

3. Ви вважаєте, що існує ймовірність звинувачення невинних людей?

4. Що трапляється з винними, які ніколи не зазнають свого покарання? Чи є це запрошенням уникати справедливості?

5. Хто міг би покарати невинного? Корумпована юридична система чи система, для якої немає різниці між добром та злом? Чи та жорстока і неконтрольована енергія, яка щоразу скеровує свій гнів на населення цієї планети?

6. Звідки походить потреба атакувати найслабшого? Із суспільства, керованого Законом Джунглів, яке підтримується людьми, що