Читати книгу - "Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз"

— У мене вже мозоль на задниці, — пожартував він. — Спи, якщо хочеш.

— Не хочу спати, — відповіла дівчина. — Ти налякав мене до смерті, але тепер я вже тебе не боюся.

— Чудово, — озвався Едді. — Я сам злякався до смерті.

Поступово у будинку стало тихо. Кілька поліцейських машин поїхало геть. Едді думав, чи вдалося втекти Фліннові, а тоді вирішив, що так. Флінн умів про себе подбати.

Після тривалого мовчання дівчина сказала:

— Це було наче в кіно. Уся ця стрілянина... Якби ти не тримав мене за руку, я би закричала!

Едді дивився на неї з усе більшим інтересом.

— Я можу це повторити будь-якої миті.

Вона нервово хихикнула.

— Зараз мені вже не хочеться кричати.

Він звівся на ноги і визирнув з вікна. Заюрмлена раніше вулиця була тепер безлюдна. Роз’їжджалися останні поліцейські машини.

— Гадаю, тепер я можу йти. Здається, вистава скінчилася.

Він підійшов до ліжка і всміхнувся дівчині.

— Дуже дякую, мала! Ти просто чудова.

Вона сіла.

— А ти впевнений, що тобі вже безпечно йти?

— Так, не можу ж я залишатися тут усю ніч!

Вона зручніше вмостилася на ліжку.

— Справді не можеш? — сказала вона так тихо, що він ледь її розчув, але таки розчув і раптом вишкірився.

— Ну, це, звісно ж, не заборонено! Ти дійсно хочеш, аби я залишився?

— Тепер ти змушуєш мене червоніти, — сказала дівчина, затуляючи руками обличчя. — Хіба можна таке питати в леді?

6

За два дні у «Триб’юн» з’явилося оголошення про продаж барил білої фарби.

Ма Ґріссон підсунула газету Докові.

— Гроші готові, — сказала вона. — Тепер нам треба лише їх забрати. Це буде не так вже й важко. Флінн та Воппі самі впораються з цим. Доку, напиши Блендішеві. Повідом, аби він привіз гроші на заправку «Максвелл», що на шосе №71. Він має знати, де це. О першій він вже має бути на майданчику для гри в гольф на Блакитних Пагорбах, — вона зиркнула на Флінна та Воппі, котрі уважно її слухали, і повела далі: — Там, хлопці, ви його й чекатимете. Він має викинути валізу з грошима, щойно побачить мигання ваших фар. Він не повинен зупинятися і має бути попереджений, що за ним стежитимуть з тієї миті, як він виїде зі свого будинку. Якщо старий замислить щось із поліцією, то дівчині буде непереливки.

Повернувшись до Флінна та Воппі, вона продовжила:

— У вас не повинно виникнути жодних проблем. Блендіш надто наляканий і дуже переживає за доньку. Дорога туди пряма. Якщо вас переслідуватимуть, викиньте валізу на дорогу, щоб цього це помітили, і їдьте собі далі. Вони вас не переслідуватимуть — боятимуться за дівчину.

— То завтра ввечері? — перепитав Флінн.

— Так.

Сигарета повисла в нього на нижній губі.

— Хіба ти не казала, Ма, що дівчину треба прибрати? — спитав він, пильно дивлячись на Ма. — Нащо ми її тут тримаємо?

Ма знерухоміла. Її очиці люто зблиснули.

— Покінчимо з нею, коли отримаємо гроші.

— А навіщо чекати?

— Не забувайся, з ким говориш! — гаркнула Ма. — Стули свою дурну пельку!

Флінн глянув на Дока, але той відвів погляд, підвівся, щось пробурмотівши, і вийшов.

— Що там коїться з дівчиною, Ма? — провадив далі Флінн. — Я бачив, як минулої ночі той старий шаман ходив до неї зі шприцом.

Обличчя Ма побагровіло.

— Справді? Якщо тобі нічого більше робити, як сунути носа не у свої справи, то я знайду тобі роботу!

Її тон не сподобався Флінну.

— Гаразд, гаразд, — поквапно сказав він. — Я лише випустив пару.

— Випускай її перед тим, хто тебе слухатиме! — гаркнула вона. — А тепер забирайся звідси!

Флінн швидко вийшов із кімнати. Трохи подумавши, Воппі приєднався до нього, й обидва піднялися в кімнату Едді.

Едді лежав у ліжку і переглядав недільний комікс.

— Привіт вилупкам! — бадьоро озвався він. — Що ви там затіяли?

Флінн примостився у нього в ногах. Воппі сів на стільці, широко розставивши ноги та підклавши товсті руки під спину.

— Завтра ввечері забираємо бабло, — сказав Воппі. — У «Триб’юн» з’явилося оголошення.

— Мільйон баксів! — мрійливо промовив Едді, відкинувшись на заяложену подушку. — Подумати лише! Нарешті ми будемо при грошах!

— Що ти робитимеш зі своєю часткою? — запитав його Воппі.

— Куплю собі острів десь у південних морях, — сказав Едді, — і заселю його гарними дівчатками у трав’яних спідничках!

Воппі розреготався, ляснувши себе по грубих стегнах.

— Ну й насмішив ти мене своїми дівчатками! А я відкрию ресторан. Мої спагеті стануть відомими на весь світ!

Флінн, який байдуже їх слухав, раптом спитав:

— Що відбувається в кімнаті дівчини, Едді?

Той різко урвав сміх і витріщився на Флінна.

— Що ти маєш на увазі?

— Лише те, що сказав. Моя кімната поруч, тож я дещо чув. Док туди ходить, і я бачив його зі шприцом. Слім також туди вчащає. Вчора він пробув там з одинадцятої до четвертої ранку.

Едді відкинув простирадло і піднявся з ліжка.

— Що ти там казав про шприц?

— Те, що чув. Док тримав у руках шприц, коли заходив до її кімнати. Може, він коле їй наркотики?

— Навіщо?

— Не знаю, тому й тебе питаю. І чому Слім туди ходить?

Едді почав поквапно вдягатися.

— Слім? Але ж ти не думаєш, що той придурок має на неї якісь плани?

— Кажу ж тобі, не знаю, але Ма дуже гостро відреагувала, коли я згадав про дівчину.

— Мені треба з нею поговорити, — сказав Едді. — Я не дам, аби Слім знімав стрес за допомогою цієї дівчини. Усьому є межа, і щоб я був проклятий, якщо ось це не межа!

— Краще не ходи до неї, — стривожено озвався Воппі. — Ма це не сподобається, ліпше тримайся від неї подалі!

Не звертаючи на нього уваги, Едді сказав Фліннові:

— Послідкуй за сходами. Дай мені знати, якщо з’явиться Ма.

— Добре, — відповів Флінн і вийшов у коридор, де обіперся на поруччя.

Едді пригладив гребінцем волосся, начепив краватку і швидко рушив до кімнати міс Блендіш. Він провернув ключ, який стирчав