Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Що ж діять! Всі ми ще в тім царстві мар.

Усі ми плем’я сонне, і боляще,

І маловірне, і покус таких

До нас підходять тисячі щодня ще.

Прийміть сей дар! Крім дум моїх важких,

Крім болю серця, й сумніву, й розпуки,

Усе в нім байка, рої мрій палких.

Ті битви, і побіди, й люті муки,

І кров, і блиск, що тьмив у мене очі,

І речі ті, і духи ті, і дуки -

Усе те - чари місячної ночі.

Арабська казка

Отся поема, з виїмком епілогу, друкувалася в «Свободі» в році 1900, звідки зроблено передрук з деякими поправками і доповненнями в тексті.

Темою поеми послужила справжня арабська казка, видана разом з французьким перекладом, здається, 1892 р. в Лейдені (Bassim le forgeron, un conte arabe). В скороченні ся казка була надрукована ще в XVIII в. в збірці «Mille et un jour» і разом із тою збіркою перекладена на німецьке фон дер Гагеном (Tausend und ein Tag. Morgenländische Erzählungen. Aus dem Persischen, Türkischen und Arabischen nach Petit de la Croix, Calland, Cardonne, Chauvis und Cazotte, dem Grafen Caylus und anderen, übersetzt von F. H. von der Hagen, Prenzlau, 1836, том XIII). Із того самого тому тої збірки взято також вставлену в XI пісні новелку про побитого султана («Пісня Бассіма»). Завважу, що з тої самої збірки взяв я також тему до поеми «Абу-Каземові капці».

Бажалось пустити в світ отсю поему з детальнішою передмовою, з поясненням літературної історії казки про Бассіма. Обіцявся зробити се відомий наш орієнталіст А. Кримський. На жаль, здоров’я і інші праці не позволили йому досі сповнити сеї обіцянки, і для того я, не бажаючи довше відволікати видання книжки, пускаю її в світ так, як є. Може, доведеться коли зробити друге видання, то чей же тоді буде можна пустити в світ «Бассіма» з передмовою, що вияснить ліпше його походження і значення в літературі.

З новим роком, браття милі,

В новім щасті, в новій силі

Радісно вітаю вас

І бажаю, щоб в здоров’ю,

В мирі, з братньою любов’ю

Відтепер ішов вам час.

І бажаю, щоб трудяще

Те життя вам якнайкраще

Без біди минало всім,

Щоб думками ви міцніли,

Багатіли, не бідніли,

Щоб веселий був ваш дім.

І бажаю, щоб ми згідно,

Сміло, свідомо, свобідно

Йшли до спільної мети:

В своїй хаті жить по-свому,

Не коритися нікому,

Лад найкращий завести.

Сим бажанням вас вітаю,

І по давньому звичаю

Повну чарку догори!

Щирій праці бог поможе.

Дай вам боже все, що гоже!

Що негоже - чорт бери!

А тепер при вільній хвилі,

Коли ласка, браття милі,

Казку слухайте мою

Про Бассіма, про зухвальця -

Я її не виссав з пальця,

А як чув, так вам даю.

Та, балакаючи з вами,

Не арабськими словами,

А по-свому розкладу:

Де розширю, де вкорочу,

Дещо з власного приточу,

Щоби вийшло до ладу.

У Багдаді, славнім місті,

Тому літ не сто, не двісті,

Тому тисяча й сто літ,

Жив могутній цар-владика,-

Його слава скрізь велика,-

Звався Гарун Ер-Рашід.

Славний був не тим, що в купи

Він валив людськії трупи,

В крові плавав у війні;

І не тим, що за гріш люду,

За здобутки поту й труду

Бенкети справляв бучні.

І не тим, що в супокою

Він залізною рукою

Люд замучений держав,-

Але тим, що кривди й шкоду

Найбідніших із народу

Серцем збагнути бажав.

Тим, що правий без погрози,

На сирітські, людські сльози

Він чутливе серце мав,

Що частенько в простім строю,

Жебраком або слугою

Перебравшися, блукав.

Щоб життя людей пізнати,

Заходив у бідні хати,

На базари і на суд,

Де купці людей здирають,

Де судді галь-паль карають

І на кривду право гнуть.

О, на кривдників проступних,

На начальників підкупних

Сей халіф був злий батіг!

О, для них не знав він ласки,

З них здирав облесні маски,

Нищив їх, губив, як міг.

А зате жебрак обдертий

Все мав царський дім отвертий

І готовий щедрий дар;

В разі напасті, неправди

Кождий міг прийти, і завжди

Діло розібрав сам цар.

Скажете: яка то шкода,

Що для бідного народа

Днесь таких царів нема.

Ну, не все в суботу свято!

Толкувати б тут багато,

Та скажу лише: дарма!

Якби плив у ріках мід,

А з ковбас був кождий пліт,-

Хто би хтів на хліб робити?

Якби, що зівнеш - пиріг

Сам у рот ускочить міг,-

Чи не любо б байди бити?

Якби не було зими,

За кожух не дбали б ми,

Ні за хату, де би скриться;

Якби кривди не було,

Ми не знали би, що зло

Є на те, щоби з ним биться.

А як бідності й хороб

Між народом не було б,

Ми б не знали милосердя;

Якби й нам самим, адіть,

Не прийшлося потерпіть,

Ми б дуріли спересердя.

Якби хтось за нас все дбав,

Правду нам у всім давав,

Ми б самі про ню не дбали;

Якби зняв хто з нас ось тут

Всяке горе, всякий труд,

Ми б добру ціни не знали.

Тим-то