read-books.club » Фентезі » Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Камертон Дажбога" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 64
Перейти на сторінку:
і розкішних візерунчастих листків, попід склепінням титанічної житлової сфери попливла музика — ледь чутна, але вона ототожнювалася з простором, з хащами буйної рослинності, з гармонійним плетивом інших сфер, що окреслювалися на темно-фіолетовому тлі Космосу. Меркурій заплющив очі, прилучаючись до того мелодійного потоку. Чи можливо себе відділити від співу птахів, шелесту листя, мерехтіння променів світила? Ти — акорд цільної світової симфонії, і в цьому найвища Свобода.

— Ну ось, мій друже, — почувся лагідний, втаємничений голос, — ти повернувся додому. Додому, — з притиском повторив той голос. — Спробуй на смак це слово… на запах… на дотик… обійми його оком… милозвучність його ти вже збагнув. Там, у далекому чужому світі, один Вічний Мандрівник торочив притчу про блудного сина, котрий проциндрив з шлюхами та п’яницями батьківський скарб. Згадавши про дім, він вернувся додому. І батечко не покарав його, а радісно зустрів на порозі і звелів зарізати відбірних тварин для щасливого бенкету. Гарна притча, мій друже, хоч і склав її мій Антагоніст. Так от, Меркурію… Я теж чекаю моїх друзів, моїх синів додому. І терпіння моє ще безмежніше, аніж у того Батька. Тільки я готовий прийняти вас щохвилини, двері дому мого завжди відчинені, а його двері — то лише мрія, уявність, примара. І ще одна відмінність: різати невинних ягнят для друзів я не стану, бо давно вже наш дім спекався кривавих циклів Буття.

Меркурій кілька хвилин знеможено слухав той голос, а потім різко обернувся. Прямо в серце йому впивався погляд Арімана — дві чорні безодні очей.

— Ти? — Захлинувся від несподіванки Меркурій.

— Я, — дружньо кивнув Аріман.

— Це мені сниться?

— Навпаки. Ти прокинувся. Приснилося те, що було В, твоїй тямі як дотик космічного марення.

— Звідки воно? Чому таке логічне і болісне?

— Ти забув про потужність мислетворення, — поблажливо усміхнувся Аріман. — Адже недарма тебе поставлено було космослідчим! В індивідуальній ноосфері таких Космократорів, як ти, безліч варіантів конкретної реалізації Світотворення. Ти спіймав сам себе у самостворену психопавутину. А нині — виборсався.

— І що — того світу нема?

— Нема. Не було.

— Не було мук, хрестів, вогнищ, походів, в’язниць, тисячолітнього божевілля жерців, вождів та тиранів?

— То лише сюжети драматурга, якого ми, Деміурги, Космократори та Координатори, називаємо Марою. Ти вийшов з театральної зали, не обертайся ж назад.

— А куди мені подіти болісну пам’ять, Арімане? Пам’ять не лише про страждання і муки в земному інферно, а й про твою зраду, про твої демонічні хитрощі?

— Про яку зраду ти кажеш? — Гнівно нахмурився Аріман. — Чи можна зрадити в сні? Може, це ти зрадив нашу дружбу, коли сприйняв спектакль Мари за реальність? Хіба я не попереджував тебе?

— Так. Усе було, — заплющивши очі знову, прошепотів Меркурій. — Ти попереджував. Ти застерігав. Тільки ж справа не лише в мені. Хай ті віки, що вимучують мене, моє видіння. А вона? А вони?

— Хто вона? Хто вони?

— Громовиця. Інші Космократори? Що — вони теж моє сновидіння?

Аріман одвернувся від Меркурія, одступив кілька кроків до краю майданчика, під яким пропливали пасма казкових краєвидів, сформованих вітоархітекторами Ари. Помовчавши, він звільна сказав:

— Вони є.

— Теж повернулися? — Радісно стрепенувся Меркурій. — Покажи їх. Зустріньмося всі разом!

— Не можу цього зробити, — неохоче сказав Аріман. — Їхня психосфера так деградувала, що безсила піднятися сюди. Але ти можеш зарадити цьому. Залишся тут… і ми разом врятуємо їх. Не лише тих, кого ти зустрів, а всіх Космократорів.

— Ти знаєш, де вони?

— Ще б пак! — Гордовито відповів Аріман. — Кожної миті я бачу всіх вас. Ти забуваєш, що я творив світ тримірності. Всі закапелки, всі його лабіринти — мої.

— Ти ж тільки що сказав, що світи, в яких я мучився, творення драматурга на ймення Мара!

— Правду сказав. Лише треба додати, що Мара у мене на службі. Збагнув?

— Так розвій ту мару, Арімане! І тоді Космократори самі повернуться додому. І ти народишся знову вільним духом, щоб стати воєдино з нами.

— Я не можу силою вас витягнути з абсурдного театру віків, — з прихованим роздратуванням мовив Аріман. — Ви стали мазохістами, самомучителями. Вам подобаються Голгофи, нескінченні жертви. Ви мучите не лише себе, а й своїх героїв, обранців.

— Не всі ж пішли в інферно! — заперечив Меркурій. — Наша запорука — Зоряний Корсар. Хіба ти заперечиш, що він будує Альтернативний Всесвіт?

— Мовчи про нього! — гримнув люто Аріман. — Божевільний Дух, божевільний задум. Уся Світобудова волає до нього, прохаючи зупинитися. Він повстав супроти закону Великої Матері, яка подарувала своїм дітям світ взаємозалежності. А він — руйнує те кільце Всебуття, рветься в безодню Небуття, формує імлисті палаци на вітрах Вічності. Якби Дух Життя підтримував його, хіба я міг би втриматися впродовж тисячоліть володарем Ари?

— Це давня суперечка, Арімане, — втомлено сказав Меркурій. — Той вузол не розрубаєш. Його треба розв’язати.

— Знаю, — кивнув Аріман. — Знаю про план Горіора. Кинути вас ще глибше — у провалля минулих віків, щоб там знайти нитку причинності. Ти дивуєшся, що я знаю про це? Для мене відкрита вся книга Ноосфери, дурню!

— Так чому ж опираєшся? — здивувався Меркурій. — Ми спробуємо вичерпати спектакль Мари. І повернемося додому. Адже ти мрієш про це?

— Вичерпати спектакль? Наївний земний детективе. Ти втратив розуміння співвідношень і масштабів. Ви вже тут мільйони літ товчетеся… мільйони земних літ… Ось тепер ви заплуталися в трьох вимірах часу. Борсаєтеся, як метелик-ефемера перед оком павука. Тканина причинності зіткана так міцно, що її не розірве жодна сила. Чуєш? Жодна сила у Всесвіті. Лише я можу вийняти вас з тієї павутини. Своєю волею. Якщо кожен з вас захоче вернутися до законного буття.

— Тобто ти знову диктуєш?

— Таке співвідношення сил. Вибирай! Або ніколи вже не побачиш Ари, Блакитного Світила, рідного світу.

— Я давно вибрав, Арімане! Ще тоді, коли…

— Пропадай же, божевільний, навіки!

Жахливий біль пронизав

1 ... 18 19 20 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Камертон Дажбога, Олександр Павлович Бердник"