Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

— Що там у тебе?

Юрко почав розповідати про недавню пригоду, розказав, що не застав Павла Павловича дома і тепер взагалі не знає, як йому бути.

— Діла, — заклопотано протягнув Свічка, — тут і справді без попа не обійдешся! Але що ж будемо робити, коли нема звідки чекати помочі? Так, кажеш, вони зараз у Підошви бенкетують?

— У Підошви, — підтвердив Юрко.

— Доведеться вертатися додому, — вирішив Свічка, — а я оце зібрався на луг за сіном, ходив до коменданта, взяв перепустку. Доведеться тепер поїхати іншим разом. Сідай, — наказав він Юрку, — поїдеш до мене, а там разом поміркуємо. Загадав ти, хлопче, загадку, а часу на її розгадування обмаль.

Коли під'їхали до Свіччиного подвір'я, почало сутеніти. Лісник розпріг коней, завів їх до повітки, закотив під дощаний навіс воза.

— Доведеться нам рушати на цю операцію, — звернувся Свічка до Юрка, — удвох. Зараз і розпочнемо підготовку.

Лісник виніс з комори здоровенний кусень м'яса і, старанно загорнувши його в дірявий мішок, заходився оперізувати тонкою вірьовкою.

— Підошвиному вовкодаву, — пояснив Свічка, — подарунок, бо інакше не пропустить.

У лісі швидко сутеніло. Над Прип'яттю піднявся білий туман, виповз на берег, повис над густими очеретами.

— Час! — сказав Свічка. — Будемо рушати. Тільки дещо прихопимо з собою.

Лісник зайшов у повітку, дістав із схованки німецький автомат, накинув на груди. Постояв, подумав, дістав з полиці важкий молоток, засунув за широкий пасок. Потім пішов у хатину і виніс важку каністру, подав Юрку:

— Тримай! Допоможеш донести, бо самому важко буде. Прихопив Свічка і кусень м'яса, густо обплутаний вірьовкою.

Берегом Прип'яті, через густі верболози рушили туди, де під тьмяним місячним сяйвом блискотіла цинкова бляха на Підошвиному будинку. Підійшли до невисокого паркану. Під повіткою брязнув ланцюгом пес, загрозливо загарчав. Свічка швидко кинув помережаний вірьовкою шмат м'яса до ніг вовкодава. Той ще загрозливіше загарчав і чорною блискавкою накинувся на несподіваний подарунок.

— За мною! — прошепотів Свічка, притримуючи автомат. — Подивимося, що роблять поліцаї.

Швидко перелізли паркан і тихо підійшли до розчиненого вікна. У хаті чулися приглушені голоси. На столі, заставленому тарілками та пляшками, яскраво горіла пузата гасова лампа з округлим зеленим абажуром. На лаві лежав німецький автомат, біля припічка виднілося три карабіни. За столом сидів Підошва, поряд плечистий чоловік з широким плескатим обличчям, з довгими обвислими вусами, в чорному поліцейському мундирі. На покуті, поклавши голову на руки, спав поліцай. Ще один нерухомо лежав на підлозі.

Чорноусий піднявся з-за столу, розправив плечі:

— Ляжемо спати в повітці, — проказав він, — бо в хаті жарко.

— Можна і в повітці, пане полковнику, — згодився Підошва. — А хлопці хай тут лишаються!

Свічка нечутно кинувся до ґанку, причаївся за старим берестом, затис у руці замашний молоток. Рипнули двері, на ґанок вийшов Підошва, позіхнув, поволі зійшов зі східців. І тут же упав на землю, оглушений страшним ударом. Лісник відтягнув Підошву від ґанку, зайшов у сіни, чекав чорновусого. Знову пролунав глухий удар, важко впало на долівку тіло бандерівця. Свічка зайшов у хату, побув там пару хвилин, вибіг на подвір'я, наказав Юркові:

— Допоможи занести Підошву в кімнату.

Юрко підхопив обважніле тіло Підошви за ноги, взуті в цупкі німецькі чоботи, допоміг ліснику внести його в хату. Потім занесли бандерівця.

У хаті яскраво горіла зелена пузата лампа. Свічка вніс каністру з гасом, відкрив її, вилив на підлогу. На затоптаній підлозі швидко ширилася темна, блискотлива калюжа. Свічка дістав з кишені віхоть, вмочив його в гас, кивнув Юркові на сіни — виходь.

У сінях лісник підпалив змочену гасом ганчірку і кинув її в хату. За хвилину Юрко із Свічкою були на березі Прип'яті.

Над хатою Підошви піднявся червонястий стовп полум'я. І тільки тепер тривожно та розпачливо завив переляканий вовкодав.

…Уранці, тільки-но мати подоїла корову, у хату вбіг радісний Щупак, ще на порозі перехрестився, гукнув радісно:

— Слава тобі господи! Хоч і гріх таке казати, а не втерпиш! Допився Підошва зі своїми друзяками до вогняної гарячки. Дудлили первак, поки з ніг не попадали. А лампу, мабуть, забули погасити. От і погоріли! Згорів новий начальник поліції, поліцай Безкровний і ще якийсь приїжджий поліцай! А тепер, Юрку, давай скоріше рибу та буду бігти додому, бо жандарми їдуть в село, сам Гофман вирішив пожалувати. І комендант Штарк їде! Знову буде поліції великий рознос! Наказали німці нікому п'яним на роботу не приходити, і ще наказали пити в міру!

Староста поставив на воза кошик з рибою, запитав:

— У Маєра був?

— Усе зробив, як ви сказали, Юхиме Мартиновичу.

— Молодця! Як він себе почуває, наш благодійник?

— Нормально, Юхиме Мартиновичу, правда схуд трохи.

— Що схуд — не біда! На живій кості м'ясо наросте. Лиш би в селі нашому лишився, бо нам без пана Маєра, як Рябку без господаря: нікуди не поткнешся, нікуди й носа не висунеш.

…Леся останнім часом захопилася вишивкою. Мати дала їй маркізету, заполочі, і дівчина заходилася вишивати собі блузку. Майже щодня Леся бігла до вишивальної майстерні, придивлялася, як працюють дівчата, перемальовувала в них різні узори. Обіцяла й Юрку сорочку вишити, як трохи наб'є руку.

Сьогодні дівчина не поспішала до майстерні, не бралася вона й за шитво. Леся чула, як Марія Федорівна звеліла Юркові віднести дідові Захарку глек молока. І тому чекала, коли хлопець вийде з хати. Зразу й вибігла за ним слідом!

Над Прип'яттю палахкотіло сонце. Між зеленими верхів'ями верб бавилися золоті зайчики, струшували з листя чисті, холодні роси.

Леся кілька хвилин йшла поруч Юрка мовчки, потім наважилася, запитала:

— Ти теж там був?

— Був.

— Страшно тобі було?

— Не знаю. Зараз страшно стає, — признався хлопець. — Хоча там все інші зробили, а я стояв та дивився. І добре, що їх порішили. Хай не роблять більше капості