Читати книгу - "Зорі падають в серпні"

— Колективізм, — сказав він улесливо, — це вигадки комуністів. Сили колективу, робота і її наслідки завжди належать сильнішим. Навіть невелика група людей обов'язково виділить із свого середовища когось розумнішого, сильнішого, хто підкорить собі оцей самий колектив і змушуватиме його робити те, що йому буде потрібно. — Доктор навіть руку поклав на Юркове плече і непомітно для себе натискував на нього, наче хотів придавити Юрка до лави, щоб він замовк.

Але Юрко скинув із свого плеча його холодну руку й сказав:

— Це неправда! Ви взагалі не правду говорите, а все навпаки.

— Як-то навпаки? — спокійно спитав доктор. — Ти просто не все ще розумієш, хлопче. Мине деякий час, і все стане ясно. От за ці кілька днів я, спостерігаючи ваш колектив, роблю висновок, що Оса і ти якось виділяєтеся з-поміж інших. Але тому, що не хочете поступитися один одному, — бо ні ти, ні Оса не маєте поки переваги, — тому ви й ворогуєте. Це абсолютно закономірно, і бійки ваші скінчаться тоді, коли хтось один з вас стане сильнішим. Обов'язково один! Бо навіть удвох люди не можуть беззастережно ділитися славою, першістю й іншим.

— Б'ємося ми тому, що дурні, — сказав Юрко і перший зареготав. За ним зареготали всі і навіть доктор.

— А все ж, — сміючись сказав він, — все ж ти, Шакале, не поступишся Осі.

— От візьму і поступлюсь, — сказав Юрко.

— Не втримаєшся, — запевнив його доктор, — бо ти не слабший, ти скоро будеш сильнішим за нього.

— Це ми ще побачимо, — похмуро сказав Оса.

Юрко, глянувши на його нахабне обличчя, відчув, що ніколи не поступиться, не згодиться потурати Осі. Чим далі, тим більше сумнівів викликав доктор у Юрковій душі своїми бесідами. І чим далі, він пильніше придивлявся до хлопця. Стежачи за тренуванням, доктор ніби ненароком кидав Юркові зауваження, а одного разу, позіхнувши, сказав з нудьгою:

— Ти, Шакале, лінуєшся чи що? Ти повинен в спорті бути першим. Подивись, які в тебе плечі, ноги, зріст. А ти так… — доктор зневажливо махнув рукою і відійшов, а Юрко пильніше почав придивлятися до себе, до товаришів і помітив, що в нього й справді плечі ширші, ноги міцніші, ніж у інших.

Минали місяці, роки, Юрко ріс і розвивався на альпійських луках в сильного, дужого юнака. Він краще за інших грав у теніс, був чемпіоном коледжу по боксу, швидко бігав. Але Оса стрибав вище за нього, і тут Юрко нічого не міг вдіяти.

Якось на прогулянці в горах доктор покликав його і якийсь час ішов поряд, оповідаючи про різні історії, зв'язані з Альпами, а тоді враз спитав:

— Ти вважаєш нормальним, що Оса стрибає вище за тебе?

Юрко помовчав, допитливо глянув на доктора.

— Він краще за мене стрибає тому, що на два сантиметри вищий за мене. І техніка в нього краща.

— І ти це вважаєш нормальним? — доктор спинився і здвигнув плечима. — Немає в тебе справжньої гордості, Шакале. У тебе є дані для того, щоб бути неперевершеним. Чуєш? Неперевершеним у всьому! — і доктор пішов швидше, наздоганяючи колону.

В юності люди самолюбиві. Юркові чулася правда в цих словах доктора філософії, і хоч на його уроках він бував неуважним, хоч іноді сперечався з ним і не хотів сприймати його теорії, заважаючи й іншим, того ж дня під час відпочинку, коли весь табір спав, спорожнівши й завмерши на дві години, доктор філософії побачив Муратова біля ями для стрибків. Хлопець ставав до перекладини зліва, потім справа, розганявся і, зачепившись, падав сторчака в пісок, але, посидівши та оклигавши, знову брав розгін і стрибав.

— Тепер ти мій, голубчику, — доктор задоволено усміхнувся і пішов спати.

Зранку йшли в Альпи. Тут, на далеких гірських перевалах, не буває людей. Тиша така, якої в місті або в селі не буває навіть глибокої ночі. Ліси дрімають під сонцем, дерева ловлять його проміння своїм соковитим листям і мовчать. Мовчать і гори, підставляючи сонцю свої засніжені хребти, гріючи їх на цілий рік. Задушливо пахнуть альпійські квіти. Вітер і не дихне, він не здуває з гір ці чудесні пахощі, не несе їх людям в далекі оселі, і пахощі настоюються, як. добре багаторічне вино. Ними тут пахнуть і каміння, і стовбури дерев, і навіть гола земля. Та що там говорити, навіть компас на Юрковій руці, коли схилишся над ним, теж пахне квітами.

Жарко, парко в лісі, сонце вже звертає з обіду, а вони все йдуть лісом, продираються крізь хащі, перепливають неширокі, але глибокі ручаї з крижаною водою з гір, здираються на скелі, що раптом виникають серед дерев, як привиди, йдуть, не обминаючи перешкод, так, як прокладено маршрут на карті. Десь в якійсь невидимій точці цього маршруту вони мають зустрітися з другою групою, що, завезена вчора машинами кудись далеко, йде їм назустріч.

Тихо-тихо… Навіть пташки не співають. Вони беззвучно перепурхують з гілки на гілку і свердлять хлопців рухливими бусинками очей.

Доктор філософії йде попереду, повертається до них час від часу спітнілим обличчям і кидає одне слово:

— Швидше!

Він іде без карти. У нього на руці лише компас, але йдуть вони точнісінько так, як намічалось. Ось на дванадцятому кілометрі маршруту невеличка гірська річка. Ставлячи завдання, доктор говорив, що вони повинні вийти на неї саме там, де впало дерево, утворивши гіллястий місток через річку. Так воно і є: вийшли метрів за двадцять лівіше. Це була дрібниця: за дванадцять кілометрів відхилитися на таку відстань, але доктор сердився на себе, на лісову задуху і на Юрка, що йшов позад нього з картою.

— Куди ж ти дивився, Шакале? Треба ж вносити поправки! — і починав розповідати, як це робиться з допомогою карти і компаса.