Читати книгу - "Таємниця Золотого Будди"

— Зачекай, Ганко, не прикидайся, — Голан поклав на стіл свою правицю. Це була міцна рука. Помалу він стиснув її в кулак. — З нами ти далеко зайдеш. Ми пропонуємо тобі спілку.

— У в'язниці? — глузливо запитав Ганка. намазуючи рогалик товстим шаром, масла. — Думаєш, тебе ще довго не знайдуть? Адже дехто в окрузі тебе знає. Як ти виберешся сьогодні з Ліберця?

— Це моя справа.

Красл відчув, що вони ось-ось посваряться, і вирішив втрутитися сам. Цієї хвилини йому хотілось мати що-найхитріший вигляд, розмовляти він намагався як справжній злочинець.

— Послухай, Ганко, ти кілька разів говорив про багатство, яке можна було б здобути. Заради цього багатства ти щоночі лазив до Альбіни. Не знаю, чи й до Павлати ти приходив по нього під час того страйку. Не знаю, і мені це однаково. Але цього разу ти погорів.

— Нічого мені не станеться.

— Думаєш, Риссіг тебе захищатиме за твої гарні очі? Тепер ти вже вийшов з гри. До робітників шлях тобі заказаний, і в Свагові ти не можеш з'явитися. Ти Риссіга знаєш. Він хутенько скине тебе з рахунків. І хтозна, чи не схоче ще позбавитись тебе іншим чином.

— Пан барон тримає слово, — сказав Ганка, але все-таки відклав рогалик і вперше подивився Краслові у вічі. — А що тобі, власне, треба?

— Альбінка мені зараз вірить більше, ніж будь-кому іншому, — хитро почав Красл. — Я можу робити з нею, що схочу. Але я не знаю, чого треба хотіти. — Ганка всміхнувся. — Якщо ти мені розповіси, поділимось. © http://kompas.co.ua

— Що, що?

— Ми беремо тебе до компанії, — сказав прямо Голая. — Від Риссіга ти тепер не чекай жодного крейцера. А з нами ти можеш загребти тисячі.

Ганка кілька разів хапнув повітря, а коли знову заговорив, голос звучав глухо, як від великого хвилювання.

— Ви це серйозно? Після всього, що було в Болеславі?

— Будуть гроші, ми забудемо про твій злочин, і — прощай, монархіє… Поїдемо до Саксонії чи до Америки. Якщо допоможеш нам, усе забудемо.

— Можеш і ти зникнути разом з нами. Ми ж знаємо, що Риссіг не найкращий шеф. До своїх агентів, як і до робітників, він одинаковий, — додав Шой. Ганка або не звернув уваги на образу, або його це не образило, або ж цієї миті він обмірковував нові можливості.

— Я скажу про все Краслові по дорозі. Тут небезпечно. Щохвилини може хтось зайти. З Краслом ми домовимось і про побачення, — він запитливо подивився на Голана. Той дивився Ганці прямо в очі, начебто хотів перевірити його. Певно, і він зараз думав про можливість зради. Чи нема тут якогось лукавства? Він не відводив погляду від Ганкових зіниць, ніби по них хотів прочитати відповідь. Це тривало добру хвилину, і обидва не вимовили й слова.

— Можеш мені вірити, — сказав Ганка, першим не витримавши цієї гри, дуже схожої на дитячу гру в моргалки. — Можете мені вірити, — голос у нього надломився, наче на ознаку того, що він підкоряється Голановому керівництву. — Мені теж недобре було на суді, їй-богу, хлопці. Я й сам радий був би поламати Риссігу всю справу. Але мені вже не було виходу. Справді, хлопці. — Красл подумав, що зараз він говорить щиро. Але Голан на це нічого не відповів. Лише трохи згодом озвався:

— Ну, от зараз ти маєш можливість. На все добре.

За хвилину Красл уже був з Галкою на вулиці. Той завів його на безлюдний майданчик поблизу костьолу. І там повідав таємницю Павлати.

— Хто вбив цю людину, не знаю. Тільки не я. І віриш, навіть мені не казали, що я ношу Альбіні отруєну їжу. Я відчував щось недобре, але мусив слухатись. Вони знають, що я був анархістом, якби я відмовився виконувати їхні накази, мусив би піти на кілька років до в'язниці. У них є документ, де говориться, що я готував у Празі замах на намісника. Мені тоді було вісімнадцять років. Через те я й досі ще не маю права запитати, чому так дивно пахне цей суп для Альбінки, мушу зраджувати товаришів. Тому що за такий замах можуть послати на шибеницю.

— Ну, а що ти про Павлату скажеш?

— Ось зараз, — Ганка знов оглянувся і зайшов з Краслом до костьолу. Ранкова служба вже скінчилася, в храмі не було нікого. Паламар гасив свічки на вівтарі. Ганка говорив пошепки, наче на сповіді.

— Павлата також працював на Риссіга.

— Не може бути.

— Скуповував для нього по всій окрузі з цією Бреттшнайдер домашні вироби і, крім того, продавав те, що почув у крамничці. За повідомлення фабрикант платив краще. Кажуть навіть, Павлата був його улюбленцем. Це ж точно, що ніхто з нас до замка не мав доступу, ніколи із самим бароном не мали справ, тільки з директором. А Павлату, кажуть, запрошували навіть на секретні наради прямо до столу старого барона. І так аж до червня минулого року. Потім одного дня була страшна біганина, всі ми одержали наказ стежити за Павлатою, збирати про нього відомості, намовляти на нього. Це було несподіванкою для нас. Адже перед робітниками цей крамар виступав на зборах і раніше, а докторові X. до Праги гроші надсилав з відома Риссіга.

— Справді? Ти не помиляєшся?

— Звичайно, вони сподівалися, що ті «Вулики» зможуть утихомирити робітників, а Павлатові зберегти крамничку. Так ось відтоді почалось ворогування. Я подумав, чи не присвоїв собі Павлата якийсь потрібний Риссігові документ? Свого часу Риссіг і сам украв в Англії зразки сатинової і тібетської платяних тканин. Згодом він почав виробляти їх, чим, власне, і переміг конкурентів. Спочатку я гадав, що Павлата також украв якісь зразки у